Чтение онлайн

–  Наш гість хоче випити до тебе.

Його превосходительство нечутно, скрадливо підійшло до столу, налило собі вина, випросталося і урочисто виголосило: «Кордони на замку!», тоді випило, круто повернулося на підборі і стрімко, карбуючи крок, вийшло.

–  Він гарно попрацював, виконав усі вказівки Орка, як робот. А відрізані Вашком голови, вкупі з Міністровою, Орко спалив серед бомжівських трупів. Вашик упевнений, що був на операції СБУ проти ЦРУ. Як резидент. Тепер він набув нових знань і вмінь щодо патологоанатомії і пустить їх у діло, якщо мені загрожуватиме якесь лихо.

–  Чому ти мені це говориш?

–  Про всяк випадок. Я надто багато знаю. А про прем’єрство я пожартував. Вистачить з мене й крісла глави твоєї президентської адміністрації.

Баба Федоська Вовчик витягла з мишоловки мишу, покликала кота.

–  Марисику, тобі тістечко.

За парканом з’явилася голова баби Сашки.

–  Слухай-чуй, немає листа від Вальки?

–  Пише. Туди, до Бельгії, далеко. А як від’їздила, сказала, що закінчить там роботу і до Голландії поїде, не заглядаючи додому. На неї зараз мода в Європі. Талант, кажуть, український самородок. А нам якраз треба будинок кінчати.

Та квартиру їй пристойну в Києві купити. Може, діжду внуків.

Джульєта провела поглядом гурт невисоких нетутешніх чоловіків, товстогубих, видрооких, у краватках. Вони, джерґочучи не по-нашому, у супроводі Нінон, що як гусей, заганяла їх до «Розслабону», посунули назустріч Душманові. Жулька ліниво опустила голову на теплий асфальт.

Сонечко пригрівало, вітерець доносив хвилюючі пахощі кухні, Душман щохвилини клацав холодильником - це така музика! Цуценята вже подорослішали, розбрелися в люди.

Спішити нікуди.

–  Що це за чуркі?
– Душман ловко крутнув шампури.

–  Сам ти чурка. Це майбутні партнери в бізнесі. Спільне підприємство з Антиґуаною, - відповіла Нінон і без павзи доповіла.
– Я вчора була у лікаря, він сказав, що я вагітна.

Хочу, щоб моє дитя вчилося в Гарварді, там українців вивчають.

Роман Григорович Коханець клацнув дверцятами авта, попрямував до дверей видавництва. Йому навперейми посунула знайома постать.

–  Миколо, друзяко!
– Роман зрадів, забачивши старого приятеля Миколу Хоменка, колишнього головного редактора видавництва «Мій сад».
– Де ти подівся? Що, забагато роботи?

Микола дивився в очі Коханцеві каламутним, потьмареним поглядом. Неголений, пожмаканий, непевний. Затинаючись, сказав:

–  Щурів ніщо не бере. Ні пастки, ні отрута. Вони дуже розумні й хитрі. Є лише один спосіб: у бочку садовлять щурів і не годують їх день, два, тиждень. Слабкіші вимирають, а сильніші починають один одного їсти. Той щур, який з’їв усіх, стає щурячим вовком. І його випускають на волю. Хай полює на своїх. Бо він уже нічого, крім щурятини, жерти не може. Вовк Щурячий - гарне псевдо. Дарую.

–  Миколо, зажди, це непорозуміння. Люмбаґо сказав - тебе на підвищення. Я сьогодні ж усе владнаю. Не йди.

–  Я. До вас. Не хочу. Совісні стоять на заваді проґресові.

Моральні засади - колодки на ногах бігуна і наручники на руках плавця. Ти зміг їх скинути, мені - не судилося. Якщо можеш, позич сотню, зроби це зараз, завтра може бути запізно…

Катерина Коханець тримала в руці листа, обклеєного закордонськими марками, поквецяного закордонськими штемпелями. І вагалася. Під портретом Міністра, увінчаним збляклими вже паперовими квітами, купами лежали стоси паперів Романа. В цілій хаті вже не було вільного од них місця. Катерина притулила листа до портрета, потім знову взяла його. Нарешті зважилася. Вона - дружина і мати, має право. З конверта випало фото. З нього сміялися на тлі вілли з басейном дід у шортах і брилі та молодиця з дитинкою на руках. Катерина впізнала Василину. Дитинка була вбрана у рожеве.

«Я не хотіла тобі писати, але мій дядько Тиміш Огірок наполіг, - повідомляла Василина.
– У тебе є доня. Я назвала її Романою-Богданою. Дядько Тиміш - її хрещений батько.

Він каже, що таких гарних бебі він ще не бачив. І красно дякує тобі. Він виконав свою обіцянку і записав мене до заповіту. А також сказав, що візьме всі витрати на себе, якщо ти, Романе, допровадиш до нас, у Канаду, вчитися своїх синів. У нас освіта гарна. І гарні для хлопців перспективи.

Дядько Тиміш уже надибав їм тут майбутніх наречених».

Лист закінчувався незрозуміло. «А тобі хтось іще казав, що ти схожий на Івана Богуна?».

Катерина сіла на ослін, кинула листа й фото на стіл, наче вони пекли їй руки. Подумала. Тоді взяла папірці і жбурнула у піч, яку щодня топила, щоб зварити їсти свині, корові і курям. До приїзду Романа з столичної роботи часу залишалося обмаль.

На традиційному карнавалі «Людина нівроку» приз було вручено поетові Ониськові Ониську за текст ораторії «Янгол - Божий космонавт».

Поблизу села Тихі Води, на вигоні біля ресторану «Розслабон», розпочалося незвичайне будівництво, яке дало роботу усьому районові. З біґбордів довкола посміхався зеленоокий Занадтий, який особисто опікувався будівництвом видовищ для народу - аби вони ставали дедалі видовищнішими. Уже можна вирізнити велетенську постать Гулівера, що лежить, обплутаний безліччю канатів, прип’ятий ними до землі. До його рота вже веде вузькоколійка, незабаром вона повезе цікавих унутрощами безпомічного велета. І тоді для загалу все допіру таємне стане явним.

Володимир Занадтий за соціологічним опитуванням інформаційного голдінгу «Мій сад» міцно тримав першість у відповідях респондентів на питання: «За кого б ви проголосували, якби вибори відбулися сьогодні?».

Сумовитий Янгол спересердя смикнув з неба сніжно-білу хмаринку та затулив нею земний овид. Він зробив усе, що зміг. Нехай самі для себе зроблять більше. Янгол контролював політ Міністра-бульбашки до комети Хелейопси. Бо їй уже нетерпеливилося гайнути вкотре космічними світами, прошиваючи простір і час сліпучим діамантом ядра. В її мереживному хвості вже вмощувалися згідно Вищої Ухвали грішні душі обранців, аби транспортуватися на очищення, вдосконалення і духовне збагачення. Хтось з’явився вчасно, хтось запізнювався. Як у людей і націй. Хелейопса терпляче виглядала останню душу, бо знала: щойно та вчепиться до хвоста, якір земного тяжіння зникне, і космічний вітер наповнить вітрила.

Міністр підлітав до Хелейопси. Він усотував у себе Всесвіт. Минуле мізерніло десь далеко долі. Він увімкнувся в зв’язок часів і в свою прийдешню місію. Міністрова бульбашка вже не гасала марнотно, не шукала знайомств з земними кумирами, що відслужили своє і здатні були лише на довічне резонерство. Линув до вказаного Янголом місця на хвості Комети. Хелейопсі закортіло придивитися, на кого ж вона з сонмом обраних так довго чекала. «Зістикувався!» - доповів Міністр. Обранці інших націй визирнули кожний зі своєї капсули. І сказали водночас, воднораз: ТЮ!

Відчуваючи нову незнану енерґію, Міністр толерантно і дипломатично відіслав їм свого імпульса:

–  Самі ви ТЮ!

Нижча Дубечня, 1999 - 2002 рр.