«Ой час їхать, Марусенько,Тобі до господи!..Ох, болить моє серденькоВід сеї невзгоди!Ой збирайся, моя галко,Ти до чоловіка!Жаль нам тебе, серце, жалко,Жаль буде довіка!»«Як покину немовлятко,Що я ж годовала?..Плаче мати, плаче батько...Ой бідна ж я стала!Що ж робити? така доляПрипала нам з неба!Хоч їхать жаль,- їхать треба!На те панська воля!Ой прощайте ж, добрі люди!Прощай, моя Соню!Нехай Госпідь з вами буде!Прощай і ти, Фроню!»
21
– Соничка - дочка П. Гулака-Артемовського.
16 октября 1852 г., Харьков
НА ПОБЕДЫ РУССКИХ НАД ТУРКАМИ, ОДЕРЖАННЫЕ ГЕН[ЕРАЛ]-МАЙОР[ОМ] АНДРОННИКОВЫМ В АЗИИ 14-ГО И ВИЦЕ-АДМИРАЛОМ НАХИМОВЫМ 18 НОЯБРЯ 1853 г. НА ПОРТЕ СИНОПА
Сидить Абдул, [22]Губи надувІ гадку гадає:Що там моє,Турецькеє,Військо поробляє?Скільки ж воноВ море на дноМоскалів пустило!Скільки ребятЗ рушниць, з гарматТрупом положило!Ой, вже ж тії,Турецькії,Війська розчухрали!Вже ж над нимиЙ «Со святими»Дяки одспівали!Вже й в П'ятенбурхГінець ЯвтухЧкурнув, що мав сили,З листом об тім,Що туркам всімПинхву в ніс встромили.Сполать тобіВ Руській землі,Андронче [23] козаче!Ти бусурманЗм'яв на гаман -Нехай Абдул скаче!Сполать тобіВ Руській землі,Нахименку [24] хвацький,Що попаливІ потопивВайдаки султанські.Та вже ж лизнув,Та вже й мазнувСултана по пиці!Провів шрамки:Будуть втямкиНа морді синиці.Так, бач, султан,На сей із'ян.Ще й морду пиндючить,На панотця,На Воронця [25]Аркан з шовку сучить.Сучи ж аркан,Дурний султан,Та й скручуй тугенько!Бо туркам всімВисіть на їмПрийдеться довгенько.
– Андронко - Андронников І. М. (1798–1869), командуючий одного із з'єднань російської армії, яке розгромило турецькі війська під Ахалціхе 14 листопада 1853 р.
24
– Нахименко - Нахімов П. С (1802–1855), видатний російський флотоводець. У бою з турками у Сінопській бухті російська ескадра під командуванням Нахімова знищила флот і берегову артилерію ворога.
25
– Воронець - Воронцов М. С. (1782–1856), генерал-фельдмаршал, князь, намісник Кавказу в 1844–1853 рр.
[Грудень 1853]
НА РАЗБИТИЕ ГЕН[ЕРАЛ]-АД[ЪЮТАНТОМ] БЕБУТОВЫМ 19 НОЯБРЯ 1853 г. В АЗИИ 36-ТЫС [ЯЧНОГО] ТУРЕЦКОГО КОРПУСА, СОСТОЯВШЕГО ПОД НАЧАЛЬСТВОМ АБДИ-ПАШИ. ПОСЛАНИЕ П. И. Л[ОНГИНО]ВОЙ В ОТВЕТ НА ЕЕ ЗАПИСКУ С ПЕРВЫМ ИЗВЕСТИЕМ ОБ ЭТОЙ ПОБЕДЕ
Що там у хріна,Пані, сокочеш:Яких там віршівВід мене хочеш? [26]Співав тобі яАндронка славу,Співав козацькуНахимка справу;Співав, як турчинЗ ним зчепився.Що й сам не рад був,Не одхрестився;Співав я соромЙ ганьбу султанську,Стоптану силуЙого поганську;Так, отже, тобіСього ще мало!Хіба ж МеджідуЩе гірше стало?«Ой, стало гіршеВід того часу,Як турчин з ляхомУдрав до лясу; [27]Як Бебут [28] давсяВзнаки невірі,Взяв стан й гарматДвадцять чотири».Оце до шмиги,Любая пані!Так се Бебут їхВихльостав в бані?Нехай же дурніЗдорові зносятьТа й ще в БебутаПарку попросять!Поки ж той турчинЗ невдячним ляхомЧухрають лісом,Небитим шляхом,-Я із гармат їхЗапалю люлькуІ заспіваюТаку їм думку:Як до тебе, Меджіде,Оця звісточка прийде,Що наш бравий князь БебутДав Абді-паші капут,То не дмись вже, мов той сич,А в сірка очей позичТа прийди і повинися,Низько в ноги поклонися,В церкві богу помолись,Та не дуже-то й скуписьІ на сповідь кинь гривняку,Щоб Бебут не втер ще маку;Побожись та й дай заріку,Що до смерті, що до вікуНе зачепиш більш ніколиБілого царя Миколи.
26
– До цього рядка в автографі подано примітку: «В замену радостного известия об этой блестящей победе П. И. Л[онгино]ва непременно требовала в ответ малороссийских стихов». П. І. Лонгінова - дружина Н. М. Лонгінова, сусіда П. Гулака-Артемовського.
27
– До лясу - польська ідіома, що означає втечу. До цього рядка в автографі подано пояснення: «Известно, что в разбитом корпусе Абди-паши находилось много отчаянных польских политических коноводов».
28
– Бебут - Бебутов В. Й. (1791–1858), російський генерал, військо якого 19 листопада 1853 р. розгромило турецький корпус під Башкадикларом (Туреччина).
12 декабря 1853 г, Харьков
СОВЕТ СУЛТАНУ НА ЗАТЕЮ ЕГО ПЕРЕНЕСТИ СВОЙ ДВОР, ЗНАМЯ И СОРОЧКУ МАГОМЕТА В АДРИАНОПОЛЬ
Ой не мандруй, султане,До Адринополя,Бо там тебя застанеЛихенькая доля!Ой не бажай, султане,Водиці з Мариці, [29]Бо в животі та станеГірша од гірчиці!Не розвертай, султане,Хорогви Магмета:Москаль з древка хоч стягне,Хоч проб'є з мушкета!Не розвішуй, султане,Сорочки пророка:Москаль зцупить, як гляне,-Ох, буде морока!Ой не схиляйсь, султане,До Балканів ухом,Бо з їх віє погане...Кулевчинським духом! [30]Нехай твій ніс, султане,В гори й не сягає,Бо з гір Дибич як встане,-До смерті злякає.Не поглядай, султане,На Чорнеє море:В Чорнім морі в туманіПливе твоє горе!Бач, в Синопії, султане,Клубки диму в'ються?Отож твої моряни,З Нахименком б'ються!Бач, як море, султане,Од їх гармат стогне?Твоє військо коханеЗ байдаками тоне!Ой не дивись, султане,За море - к Ацхуру, [31]Там достав вже й достанеТурчин хльосту в шкуру,Не посилай, султане,Війська к Арпачаю, [32]Бо вернеться в Каре п'янеВід руського чаю!Не накликай, султане,На руських Шаміля, [33]Бо й він, либонь, не встанеЗ даргського похмілля!..Не поможуть, султане,Пранці й ягличванці,-Москаль свого дотягнеНе в вечір, так вранці!Так спи ж дома, Меджиде,-Ми буркать не будем,А як москаль надійде,Ми тогді й розбудим.
29
– Мариця - річка в Болгарії.
30
– Кулевча - село у Східній Болгарії, під яким 29 травня 1829 р. відбувся бій російської армії під командуванням фельдмаршала І. І. Дибича (1785–1831) з турками, в результаті якого ворог поніс величезні втрати.
31
– Ацхур - турецька фортеця на Кавказі, якою російські війська оволоділи в 1828 р.
32
– Не посилай, султане, війська к Арпачаю...- Влітку 1807 р. біля Арпачаю на Кавказі російські війська завдали відчутного удару турецькій армії, яка відступила на Каре.
33
– Не накликай, султане, на руських Шаміля...- Шаміль (1797–1871), керівник визвольного руху горців Дагестану і Чечні, спрямованого проти царизму, а також місцевих феодалів. Тут ідеться про одну з поразок горців у бою з царськими військами 1845 р. під Дарго.
16 декабря 1853 г., Харьков
ПОСЛЕДНИЙ ЭКЗАМЕН, ПРОИЗВЕДЕННЫЙ МНОЮ ВОСПИТАННИЦАМ ПОЛТАВСКОГО ИНСТИТУТА В ЯНВАРЕ И ФЕВРАЛЕ 1854 г.
У Полтаві, в славнім місті,Будинки біліють;В тих будинках дівчат з двісті,Як мак, червоніють.Вовтузяться ж ті дівчата,Та не з парубками:На лавочках, пташенята,Сидять над книжками!З стембулкою в пальченятахСтих свій у часловціПромовляють, ластенята,Аж тріщить в головці!Чого ж взялись так дівчатаЗа той стих в часловці?Щоб погладила їх матиГарно по головці!Хто ж їх мати? Хто родинаОб їх печалиться?Їх родина - Україна,А ненька - цариця.Гребе квочка на сміттячку,Курчаток скликає;Кличе й ненька сиріточку,В світлицях ховає,Няньчить її й доглядає,Одверта, що шкодить,Обчісує й одягає,До глузду доводить.Чкурнув поштар до цариціЗ лепортом щосили,Що панночки в товстій книжціВже стих свій довчили...Ну! чухрай же й ти, Гулаче,У Харків щомога;Там з дітками жінка плаче,-Жде тебе небога!
Не виглядай, матусенько,В віконечко - в поле;Не клич дарма татусенька:Не вернеш ніколи!Вибравсь татусь, вибравсь ріднийВ далеку дорогу,Та й наказав тобі, бідній,Молитися богу.Пішов татусь в той край гожий,Де місяць і сонцеЗ світлиць божих на світ БожийДивляться в віконце.
34
– Купчинов - один з близьких знайомих П. Гулака-Артемовського в Харкові.
Коли б тебе, Полінашко,Як я, знали люди,За тобою, моя пташко,Літали б усюди.Коли б тебе, як я, зналиБагатії й бідні,Вони б тебе покохали,Як братики рідні.Коли б знали хист і силиРозуму й серденька,На руках тебе б носили,Як тато та ненька.До серденька б пригортали,Як я пригортаю,За тобою б пропадали,Як я пропадаю.Соловейко в клітці тіснійПісні виспівує...А хто ж тії дивні пісніНа улиці чує!..
35
– Аполлінарія - дочка П. Гулака-Артемовського, з 1849 р. вчилась у Полтавському інституті шляхетних дівчат.
23 декабря 1855 года, Харьков
II
Віє вітер, несе пташку,Та не з того краю,Відкіль мою ПолінашкуЩодень виглядаю.Повій, вітре, та з досвіту,З другої країни;Навій мені добру вісткуОб моїй дитині.Лети, пташко, з захід сонця,Защебечи в шибку,Довго ж ще біля віконцяЖдать дівчину-рибку!Дмухнув вітер, звилась пташка,Вістоньку звістує,-Що в Полтаві ПолінашкаЗа татом жалкує.
24 декабря 1855 года, Харьков
III
Текла річкаНевеличкаТа й понялась морем;Була радість,Хоч на старість,-Та й залилась горем!Нема пташкиПолінашки,Нема й співів рідних!Полетіла,Не схотілаТішити нас, бідних!Ой ми, доню,Твою долюНе ганьбим, не гудим:Будь щаслива,Добротлива,То й ми в добрі будем.Твої сміхи -Нам утіхи,Поки тебе стане,Твоє сонцеУ віконцеІ до нас загляне.Смійся ж, серце,Натщесерце,Смійся і по страві:Нехай пташкуПолінашкуПолюблять в Полтаві.