Чтение онлайн

Аріяна кивнула, погоджуючись. І то краще, ніж зовсім одна.

— Ну, до зустрічі!

Дівчина підбадьорливо посміхнулася і покинула галявину.

Аріяна, намагаючись вгамувати зрадницьке тремтіння в колінах, поглянула в бік річки і також взяла приклад з Дарії. Час дізнатися всю правду.

На вулицях було доволі людно. Вздовж симпатичних дерев’яних парканчиків коло кожної хатинки стояли лавочки, вибірково зайняті жвавими бабусями, що безперестанку перешіптувалися. За ними білосніжно красувалися сади, наповнені дзижчанням бджіл і одурманюючим ароматом. Деякі господарі також грілися на сонечку, сидячи на порогах домівок і деколи киваючи знайомим перехожим.

Аріяна, намагаючись здаватися впевненою, крокувала в живому потоці, щиро сподіваючись, що вибрала правильний напрям. Прислухаючись до уривків розмов навколо, вона все більше розклеювалася. Ніякого універсалу. А якщо поглянути навколо... Та тут навіть не видно було елементарної присутності електрики! Досі, не дивлячись на слова Іллі, в неї були якісь ілюзії, надії, але тепер... Селище немов з іншого часу...

Аріяна уповільнила ходу, зупинилася і оперлася об паркан.

— Дівчинко, тобі погано?

Миловидна жінка, проходячи повз, зупинилася і занепокоєно глянула на неї. Аріяна заперечливо покивала головою.

— Справді все гаразд?

Та чого ж вона причепилася? Аріяна заспокійливо доторкнулася до руки жалісливої перехожої і, натягнуто посміхнувшись, продовжила путь. Пощастило, жінка йшла в інший бік.

В світлі останніх подій настрій був нікчемним. І селище було не дуже цікавим. Хати, та сади, та паркани. Але дещо все ж привернуло її увагу. Один колодязь на перехресті доріг. Інші, бачені нею тут, — веселі і яскраві, гарно розмальовані, а цей... Цей немов брат-близнюк Ілліного. Темний, похмурий, можливо, не таких старий, та все ж. І люди до нього підходили без відер. Дивовижно. Поспостерігавши з боку, Аріяна вирішила підійти поближче. По дорозі перед нею йшла матуся, ведучи за руку капризного малюка. Той гучно, так, що, мабуть, вся округа була в курсі його бажань, вимагав медового пряника і яблучного пирога. Матуся терпляче відповідала, що пряник вони куплять вже ось-ось, а пиріг аж ніяк не можливий, яблуні тільки цвісти починають. Це був помилковий хід. Дикий рев, що вибухнув після її слів, міг звалити з ніг однією лише ударною хвилею. Горе-матір почала обіцяти гори солодкого, нову іграшку, катання на каруселях, і ще щось, і ще, та її слова просто розчинялися, не подолавши навіть половини шляху до вух улюбленого чада. Аріяна вже сама почала втрачати терпіння, як одна з місцевих бабусь, повільно підшкутильгавши до галасливої пари, сердитим тоном вигукнула:

— Бачиш он той колодязь? Це Баби Яги, Кістяної Ноги. Вона неслухняних на сніданок поїдає, навіть кісточками не давиться. Зараз як вилетить на мітлі — і поминай як звали.

Яким дивом карапуз примудрився почути сказане, залишилося загадкою, але ефект був майже миттєвим. Ревіння припинилося, очі розширилися до граничних меж, і він, схопивши матусю за поли спідниці, сховався їй в коліна і затремтів.

— Що ви собі дозволяєте? Та він тепер вночі спати не буде! — гнівно кинула жінка, беручи синочка на руки.

Бабуся, не вшанувавши їх навіть поглядом, пошкандибала на своє місце. Багато перехожих були на її боці. Порушникам порядку довелося відступити.

Тим часом Аріяна підійшла до вищезгаданого колодязя. Коло нього, по-дурненькому хихотячи, топталися дві дівиці.

— Я не знаю. Може, краще звернутися до відьми на базарі?

— Як хочеш, але один хлопець по секрету розповів мені, що вона не дуже добра. Краще до Баби Яги. Тільки вона не всі побажання виконує, лише ті, які сама забажає.

— А раптом вона не забажає? Гроші на вітер.

— Ну, сама вирішуй, твоє діло.

Перша все ще в сумнівах перебирала пальцями зім’ятий папірець.

— А нехай, що буде, те й буде, кидаю.

В колодязь полетів кавалочок паперу і блиснула на сонці монетка.

Дівчата, невдоволено змірявши поглядом мимовільного свідка, мовчки відійшли, а Аріяна, скориставшись моментом, підійшла до самого краю і поглянула всередину. Води там не було. Або вона знаходилася так глибоко, що її просто неможливо побачити. Чорна пітьма здавалася матеріальною, клубочилася, відштовхувалася від стін, і намагалася вирватися на волю. Із середини тягнуло сирістю.

— Приворожити когось хочеш?

Сивий старий з двома онучками, спираючись на палицю, підступив до Аріяни.

Дівчина мовчки похитала головою.

— Чого ж стоїш тут? Може, захворів хтось у сім’ї?

Знову заперечливе хитання головою.

— Дідусю, йдемо вже, на каруселях покатаємося.

Старша смикала його за рукав сорочки.

— Зараз, зараз, ось замовлю зілля від болю у спині — і підемо.

Він кинув папірець з монеткою в колодязь і, осудливо покивавши головою на Аріяну, пішов далі, на ходу бубонячи:

— Раніше молодь вихованіша була… Якщо звертаються до тебе, відповідати треба...

Продовження Аріяна вже не чула, їй чомусь стало незручно. Але ж вона не могла відповісти! Прикинувши, що стала привертати увагу, дівчина спішно відійшла подалі і, глянувши, в котрий бік вирушили її останні співрозмовники, повільно рушила далі. Вона ладна була сперечатися на що завгодно: Баба Яга — та сама загадкова бабуся Іллі!

Ярмарок, очевидно, був вже недалеко, бо чим далі, тим більше людей юрмилося навколо, більше шуму сновигало в повітрі. Її несильно штовхнули в плече і обігнали п’ятеро хлопців.

— Припини чіплятися до дівчат, а то все розповімо твоїй красуні.

— Подумаєш… Може, самому приглянулася?

— Може, й приглянулася, я-то вільний, на відміну від тебе.

— Як же приглянулася, якщо ти її тільки зі спини бачив? А раптом страшненька?

«От хами», — подумалося Аріяні.

Той, що ніби то був вільним, обернувся і на ходу кинув на дівчину оцінюючий погляд. До ще більшого Аріяниного роздратування, він був симпатичний, навіть занадто — світле волосся, сині очі, правильні риси обличчя, гарна статура. Його супутники також обернулися.

— Здрастуй, кралечко! Може, познайомимося?

Аріяна, кинувши зневажливий погляд, набрала обороти і спробувала обігнати неприємну компанію.

— Не красуня, але нічого так.

— Не будь нахабою. І взагалі, як ти зі своїми манерами примудрився дівчину знайти?

Останню фразу вимовив все той же білявий.

— А як же ти, весь із себе, все ще не знайшов? І не думаю, що хлопець в неї є, інакше нащо калину би чіпляла?

— Не у всіх селищах наявність калини каже про те, що дівчина вільна. Вона може бути...

На щастя, з-за кута виїхав віз та розділив Аріяну і цих дурнів, так що продовження вона не почула. Глянувши вперед, радісно відмітила, що прибула на місце.

На скільки погляду вистарчало, поперед неї лежало поле. Вірніше, поле лежало під тим стовпотворінням, котре відкрилося Аріяниному погляду. Море людей. Лотки і яточки, вози і гойдалки. Шум, музика та пісні. Оце так!

Дівчина пробиралася посеред усього цього гамору, з цікавістю озираючись. Десь тут Дарія повинна бути. А може, й Ілля. Добре було б їх зустріти.