Чтение онлайн

Він бачив близнюків Кальї, що розпласталися в найгустішому рисі на заході. Багнюка просочується крізь їхні сорочки й штани. Бачив дорослих, що принишкли коло них поблизу берега річки. Бачив Сейрі Адамс з її тарілками, Ару з роду манні, Кантабову дружину, зі своїми, бо Ара теж уміла їх кидати (хоч їй і не дозволялося товаришувати з жінками, які не належали до манні). Бачив декількох чоловіків — Естраду, Ансельма, Оверголсера, — з притиснутими до грудей арбалетами. Воун Оверголсер замість арбалета тримав рушницю, яку почистив йому Роланд. Дорогою зі сходу шеренга за шеренгою наближалися вершники у зелених плащах і на сірих конях. Вони вже вповільнювали галоп. Сонце нарешті зійшло і тепер виблискувало на металевих масках. За іронією, під масками теж крився метал. Роланд відчув, як око уяви здіймається вище, видивляючись інших вершників — можливо, загін, що примчить з містечка на півдні, яке не обороняли. Але не побачив нічого. Внутрішній зір принаймні показував йому, що все військо нападників зосередилося на Кальї. Інакше й бути не могло — якщо Вовки проковтнули наживку, яку Роланд і ка-тет дев'яноста і дев'яти закидали так ретельно. Стрілець бачив уявні вози, вишикувані вздовж дороги, й на мить пошкодував, що не розпрягли коней і мулів. Але, звісно, так усе виглядало переконливіше — неначе люди дуже поспішали. Бачив стежку, що вела до копалень: і вичерпаних, і робочих, — та до медового стільника печер, який виднів за ними. Побачив, як руками в рукавицях натягають поводи Вовки, що скакали в перших лавах, як вищиряються їхні коні. Він дивився зараз їхніми очима, і довколишнє здавалося не теплим, яким його бачать люди, а холодним, як картинки в жур-гнавах. Побачив дитячого капелюшка, якого кинула Френсін Тейвері. Його розум мав не лише око, а й нюх: він відчув м'який, але соковитий дитячий запах. Пахло чимось насиченим і жирним — тим, що Вовки забирали у викрадених дітей. Його розум мав не лише нюх, але й слух, і він почув невиразне клацання, як колись від Енді: те саме тихе гудіння реле, серводвигунів, гідронасосів, ще бозна-якої машинерії. Внутрішнім зором він бачив, як Вовки придивляються до плутанини слідів на дорозі (він сподівався, що вони побачать у них лише плутанину), потім переводять погляди на стежку. Бо уявляти, що вони дивляться в інший бік, готуючись підсмажити їх десятьох у сховку, як курчат на пательні, не хотілося. Ні, вони дивилися в бік копалень, мусили туди дивитися. Вони відчували запах дітей — їхнього страху разом з потужною речовиною в їхньому мозку — і бачили розкидані дрібнички, які лишила по собі їхня здобич. Стояли в стременах своїх механічних коней і дивилися.

«Вперед, — подумки підштовхував їх Роланд. Джейк біля нього поворухнувся, прочитавши його думку. Його благання. — Ну ж бо. Ідіть. За ними. Заберіть те, що вам потрібно».

Від одного з Вовків пролунав гучний звук — клак! Одразу ж на мить ожила сирена, за якою почувся неприємний чи то свист, чи то вереск, який Джейк чув у Доґані. Відтак коні знову рушили. Тихо застукали копита на оґґані, потім захуркотіли на кам'янистій стежині, та й усе. Від цих коней годі було чекати нервового іржання, на відміну від живих, запряжених у вози. Та для Роланда то був сигнал. Вони заковтнули наживку. Він тихо витяг револьвер із кобури. Джейк знову поворухнувся, і Роланд зрозумів, що хлопчик зробив те саме.

Він розповідав їм про розташування сил, яке вони побачать, коли вискочать із криївки. Близько чверті Вовків стоятимуть на одному боці стежки й дивитимуться на річку, ще чверть буде повернута в бік Кальї Брин Стерджис. А може, навіть більше, ніж чверть, адже саме з боку містечка Вовки — чи їхні господарі могли сподіватися підступів. А решта? Тридцять із чимось? Вони вже рушать уперед стежкою, повіривши, що діти там, у котрійсь копальні.

Роланд почав рахувати до двадцяти, але, дійшовши до дев'ятнадцяти, вирішив, що досить. Він весь підібрався — від сухого крутія зараз не було й згадки — і пружиною знявся вгору, з батьковим револьвером у руці.

— За Ґілеад і Калью! — прогорлав він. — Пора, стрільці! Пора, Сестри Орізи! Пора, пора! Вбивайте їх! Без пощади! Вбивайте всіх!

Вони виросли з-під землі, неначе зуби дракона. В усі боки полетіли дошки, бур'ян і сухе листя. Роланд і Едді мали по великому револьверу з оздобленими сандаловим деревом руків'ями. Джейк здійняв батьків «рюгер». Марґарет, Роза і Залія тримали свої тарілки, Сюзанна — в обох руках, схрестивши їх на грудях, наче їй було холодно.

Вовки розташувалися саме так, як їх побачив холодним внутрішнім зором убивці Роланд. І його охопив тріумф, хоч і ненадовго, бо наступної миті всі думки й емоції накрила червона запона. Коли попереду було змагання зі смертю, він як ніколи радів життю. «П'ять хвилин, вартих крові та дурощів», — розповідав він своїм друзям. І от вони настали, ці п'ять хвилин. Після них йому буде кепсько, але зараз, коли все ще тільки починалося, він почувався просто чудово, почувався в повній і безповоротній злагоді з самим собою. Був собою. То були проблиски колишньої стрілецької слави. Байдуже, що ворогом були роботи, о боги, байдуже! Значення мало тільки те, що вони роками мучили беззахисних, а зараз, заскочені зненацька, самі опинилися в становищі жертв.

— У верхівки каптурів! — пронизливо закричав Едді, коли револьвер у його правій руці прогримів і вивергнув полум'я. Запряжені коні й мули позадкували, почулося перелякане іржання. — У верхівки каптурів, збивайте розумак!

І неначе на доказ, зелені каптури трьох вершників на стежці праворуч смикнулися, наче за них потягла невидима рука. Усі троє випали з сідел і повалилися на землю. У дідовій історії про Вовка, якого вбила Моллі Дулін, він смикався, але ці троє лежали під ногами своїх баских коней непорушно, як камені. Напевно, Моллі тільки зачепила антену тарілкою, та Едді знав, куди цілить, і влучив.

Роланд теж відкрив вогонь, стріляючи від стегна, майже не дивлячись, але кожна куля знаходила свою ціль. Він стріляв по тих, які були на стежці, щоб полеглі тіла утворили там барикаду.

— Різа не схибить! — прокричала Розаліта Муньйос. Тарілка вилетіла з її руки й з пронизливим свистом сяйнула блискавкою над Східним шляхом. Розітнула верхівку каптура вершника, який відчайдушно намагався розвернути коня. Істота впала спиною назад, тільки ноги майнули, й ударилася головою об землю.

— Різа! — То була Марґарет Айзенгарт.

— За мого брата! — закричала Залія.

— Леді Різа прийшла по ваші душі, виродки! — Сюзанна розвела руки й викинула обидві тарілки вперед. Вони описали дві дуги в повітрі й влучили в свої цілі. Затріпотіли, падаючи, клапті розрізаних каптурів, Вовки впали швидше і гучно вдарилися об землю.

У ранковому світлі враз спалахнули сліпучі жезли вогню — то вершники на стежці витягли свою енергетичну зброю. Першому, хто це зробив, Джейк відстрелив антену, і Вовк упав на свій власний меч, що запекло сичав. Плащ одразу зайнявся, кінь сахнувся вбік і наразився на світляну палицю вершника ліворуч. Кінська голова відвалилася, оголивши сітку дротів, що іскрили. Звідусіль залунало пекельне виття сирен.

Роланд думав, що Вовки, які перебуватимуть на дорозі найближче до містечка, спробують прорватися, щоб поскакати в Калью. Та натомість дев'ятеро з того боку (шістьох прикінчив першими шістьма пострілами Едді), пришпорюючи коней, промчали повз вози, летячи просто на них. Двоє чи троє вже жбурнули гудючі сріблясті кулі.

— Едді! Джейку! Сничі! Праворуч!

Вони одразу ж крутнулися в той бік, залишивши жінок, які жбурляли тарілки, витягаючи їх з сумок, підшитих шовком, так швидко, як тільки могли. Джейк стояв, широко розставивши ноги й тримаючи «рюгер» у правій руці, обхопивши зап'ясток лівою. Волосся розвівалося на вітрі. Він дивився широко розплющеними очима, вродливий, усміхнений. Тричі швидко натиснув на гашетку, і кожен постріл гучно прогримів у ранковому повітрі. Невиразно згадався той день, коли він у лісі стріляв по тарілках. Тепер перед ним були набагато страшніші мішені, але він радів. Перші три летючі кулі вибухнули бризками синявого світла. Четвертий ухилився від кулі та зиґзаґом метнувся просто на нього. Джейк пригнувся, й куля вжикнула над його головою, гудучи, як несправна електропічка. Джейк знав, що снич розвернеться й знову полетить на нього.

Але Сюзанна була спритнішою. Вона рвучко повернулася і жбурнула тарілку, яка, виючи, полетіла до цілі. Від зіткнення і тарілка, і снич вибухнули. На сухі кукурудзяні стебла посипалася блискуча шрапнель, деякі загорілися.

Роланд перезаряджав револьвер, на мить спрямувавши дуло в землю. Едді за спиною в Джейка робив те саме.

Один з Вовків вистрибнув на купу повалених тіл біля початку стежки до шахт, його зелений плащ майорів за спиною, і Розина тарілка зірвала з нього каптур, на мить відкривши тарілку радара. Капелюшки-розумаки ведмежих слуг поверталися повільно і поштовхами. У цього ж робота радар крутився так швидко, що здавався лише розмитою плямою. Потім його не стало, Вовк заточився на бік і полетів на коней, запряжених у віз Оверголсера. Тварини схарапудилися й позадкували, штовхаючи важкий віз на той, що стояв позаду, на запряжених у нього коней. Вони намагалися уникнути зіткнення, але опинилися в пастці. Віз Оверголсера, похитнувшись, перевернувся. Кінь убитого Вовка вискочив на дорогу, перечепився через тіло іншого Вовка і розпластався на землі, зламавши ногу.

Роланд перестав мислити, він лише бачив. Револьвер було перезаряджено. Вовки на стежці опинилися в пастці за купою безладно навалених тіл. Саме на це він і сподівався. З п'ятнадцяти Вовків, що були ближче до містечка, залишилося тільки двоє. Ті, що були праворуч, спробували атакувати з флангу край канави, звідки вели бій три Сестри Орізи й Сюзанна. Роланд полишив двох Вовків на Едді й Джейка та поспішив до Сюзанни, де відкрив вогонь по десятьох Вовках, що на них насувалися. Один здійняв снича, збираючись кинути, але срібляста куля впала на землю, коли Роланд відстрелив йому радар. Двох наступних Вовків прикінчили Роза й Марґарет Айзенгарт.