Чтение онлайн

— Братці, назад!.. В курені!.. — тільки й кричав Бородавка, запекло захищаючись.

Несподівано усе стихло. Люди запалили смолоскипи. Убитих не було, лише там, де оборонявся Бородавка, лежав мертвий упир; ще з десяток тварюк валялися по всьому дворі, простромлені колами…

…Наранок козаки не дорахувалися ста п’ятдесяти чоловік.

Минув тиждень відтоді, як Мефодій повернувся на хутір і розповів його мешканцям про ті жахи, які йому довелося пережити останнім часом.

Він повідав про величезні полчища вампірів, що з дня на день повинні були нахлинути в Україну, про їхнього кровожерного ватажка — графа Влада. Про те, як ґноми в Альпах дали вампірам запеклу відсіч, були вщент розбиті і жалюгідні залишки їхньої раті скрилися у глибоких печерах. Також про те, як він сам дивом урятувався завдяки своєму другові, гномові Нікелю, і про те, як Нікель погодився супроводжувати його до хутора. А найголовніше — про те, що у світ прийшло Абсолютне Зло, і тепер сили заходу і сходу повинні були об’єднатися.

— Зауваж, Андрію, — підкреслив упир, — усе це почалося, коли ми відправили в небуття того демона. І, швидше за все, ми цим викрили себе, а точніше — те, що конче потрібне князеві тьми. Здогадуєшся, що це? Твоя шабля. І тепер уся погань зі шкіри вилізе, щоб відібрати її в тебе.

Використовуючи свої знання, та ще за допомогою Мурка, Андрій розіслав повідомлення всім характерникам, скликаючи їх до себе на раду. З усіх куточків України потягнулися до нього козацькі чаклуни, і за тиждень хутір перетворився на величезний табір. Погань, що мешкала на хуторі, трималася осторонь, але стосунки з людьми підтримувала дружні, бо більшість прибулих були такими ж характерниками, як і Андрій. Никодим дуже здружився з гномом Нікелем, вони щодня подовгу вправлялися у дворі на своїх топорах. Водяника приводив у захват бойовий топір ґнома: обписаний древніми рунами, вміло інкрустований коштовним камінням, з топорищем зі слонової кістки. Ґном навчав водяника своїх прийомів, водяник гнома — своїх.

— Чуєш, Нікелю, а двома можеш?

— Можу, — відповідав ґном і хоробро крутив двома топорами одночасно.

— А я-от по-іншому, — і водяник демонстрував своє бойове вміння.

Мурко більшу частину часу проводив з Гапкою, навчаючи її премудрощів древніх знань мурків. Вітряк таки з’ясував стосунки з Козодоєм, і вони навіть подружилися.

— Розумієш, — пояснив Козодій, — молочко скисле було, ну, і притиснуло, там я і… Ну, ти ж розумієш?

— У, — відповів Вітряк, — забули.

— А ціпками ти вміло орудуєш! — захоплено підмітив Козодій.

— Навчити?

— Та ні! — розсміявся Козодій. — У мене роги на те є…

Табір розростався з кожним днем, білі маги і чаклуни прибували з усіх українських усюд. Одного дня по обіді на місток через річечку ступив численний збройний козацький загін. Попереду їхав сам отаман Дорош, слідом за ним — характерник Степан Бородавка. Загін був чималий, і всі ці люди, звичайно ж, були запорізькими козаками. Назустріч їм вийшов Андрій.

— Здрастуй, Дороше, — привітався він.

— Здоров був, Сивий, — відповів отаман, оглядаючись кругом. — Бачу, ми не перші — у тебе тут уже цілий табір!

Козаки спішилися. Уперед виступив Бородавка.

— Я одержав твоє повідомлення, Сивий… Може, поясниш, у чім справа?

— Довго буде, — сказав Андрій, шанобливо обнімаючи старого характерника. — Давай розмістимо спочатку твій загін, а потім будемо говорити.

Слідом за загоном їхало тридцять возів, запряжених волами. Через вузький місток проїхати вони не могли.

— Свій табір ми розіб’ємо на тому боці річки, — сказав Дорош.

Андрій кивнув і спитав:

— Скільки людей ти привів?

— Триста двадцять. Більше кошовий не дав. Але дозволив послати гінців по паланках, так що з Божою поміччю ще чоловік з двісті охочекомонних набереться… Коло Ненаситця за тиждень у них збір, а поведе їх курінний Пуголовок, пам’ятаєш його? Гарний козак, хоча й ростом не вдався.

— Боюся, що за тиждень буде пізно, — задумливо проказав Андрій.

— А в тебе скільки? — запитав Дорош.

— Трохи більше двохсот. Головно характерники.

— Це добре.

— Добре, але мало. На нас сунуть незліченні полчища…

— Хто? Татари? — Дорош навіть не намагався приховати свій подив.

— Гірше. Погань. Чорна.

— Та ну?! — очі отамана округлилися.

— Розбивай табір, — відповів на те Андрій, — потім будемо говорити.

Вже через годину на іншому березі річки розкинувся чималий козацький табір. До Андрія підійшли Дорош і Бородавка.

— Андрію, ми повинні тобі дещо розповісти, — почав Дорош.

— Давайте.

— Говори, Степане, — кивнув отаман старому характернику.

— Рівно тиждень тому на Січ напали… Уночі… Як думаєш, хто?

— Ну, і хто?

— Упирі, — похмуро відповів Бородавка. — Сотні півтори козаків забрали.

— Святий Боже… — прошептав Андрій. — Навіщо?

— Гм… їм потрібні нові сили, — продовжив козак, — а ти уявляєш собі, який то буде упир із запорожця? Воєначальник! Убити такого ой як нелегко буде!.. Що вони задумали?

— Кого? — спитав Андрій так, ніби вже наперед знав відповідь.

— Серед зниклих — Іван Колій.

Андрій потупився.

— Збирай своїх людей і веди до моїх. Раду радити будемо.

Дружини Дороша й Андрія стояли поруч, утворюючи півколо. Андрій піднявся на невелике узвишшя.

— Ну що, брати мої, готові слухати?

— Готові, — дружно відповіли всі.

— На нас чекає битва, — почав Андрій, обвівши твердим поглядом присутніх. — Скажу прямо: мало хто з нас в живих залишиться… Поранених не буде, будуть лише мертві й уцілілі. Ворог насувається грізний, і сили його набагато перевищують наші. Не хочу перебільшувати, але багато чого залежить від результату цієї битви. Вороги наші — не люди. З заходу сунуть полчища вампірів, і, судячи з усього, їх підтримають перевертні. Вони вже сотнями нишпорять по окрузі, знищуючи на своєму шляху все живе. Поза всяким сумнівом, будуть там і упирі, будуть і вурдалаки. Чи готові ви до такої битви?

— Готові, — понуро, але впевнено і в один голос сказали присутні.

— Тоді, друзі, послухайте, що скаже цей чоловік. — Андрій кивнув Мефодію, і той піднявся на узвишшя. — Звуть його Мефодій. Відразу скажу, що Мефодій — упир. — Натовпом прокотилася хвиля здивування. — Не дивуйтеся, — продовжував Андрій, — він — наш друг, і розповість нам детальніше про наших ворогів, як з ними битися і як убивати.

Мефодій виступив уперед.

— Шановне козацтво! — почав він. — Як ви вже зрозуміли, ворог перед нами незвичайний, і у звичний спосіб нам його не подужати. Для початку я запропоную вам от що: оскільки в таборі Андрія одні характерники, і вони знають, як боротися з поганню… отож я пропоную за кожним десятком козаків Дороша закріпити десятником характерника. Що скажете?