Чтение онлайн

Нарешті Скала нахилився до дверцят нижньої секції шафи біля перегородки, що відокремлювала конторку.

— Вам не здається, що ми вже надто довго чекаємо пана директора? — похмуро запитав він. — Адже ресторан за рогом.

Мені теж не хотілось оглядати шафу. Коли б при цьому були присутні Карличек і Бедржих Фієдлер — тоді інша справа. Ми прийшли сюди із Скалою лише для того, щоб спокійно обмінятися думками. Я не знав, де знаходиться ресторан. Але якщо справді за рогом, то Карличек мав уже давно повернутися. Ми послали ще одного працівника, щоб він довідався, куди зник Карличек.

Виявляється, коли Карличек зайшов у ресторан, він побачив, що Бедржиха Фієдлера там немає. У невеличкому залі сидів лише кельнер у білій куртці і поволі вистукував на старенькій друкарській машинці вечірнє меню.

— Ви знаєте пана Фієдлера? — запитав його Карличек.

— Знаю.

— Він був у вас?

— Був.

— І вже пішов?

— Кудись вискочив, — здивовано відповів кельнер.

Карличек почав випитувати у нього подробиці. Той розповів, що десь з півгодини тому Фієдлер раптом підхопився з місця, неначе його вдарило електричним струмом, і вискочив на вулицю. Він сидів он там, біля вікна. Кельнер його добре бачив з-за прилавка. А в куточку під вішалкою сидів ще якийсь відвідувач — його кельнер не знає, очевидно, він раніше сюди ніколи не заходив. Зовсім незнайома людина. Коли Фієдлер вискочив з ресторану, той пан кинувся слідом за ним. Обидва вони вже розрахувалися, тому кельнер не зупиняв їх.

Побачивши, що тут він більше ні про що не довідається. Карличек подався до телефону. Там він зіткнувся із другим відвідувачем ресторану. Він був захеканий і зморений.

Спостерігач звернув увагу на номер машини, якою Карличек приїхав до ресторану, і відразу ж зрозумів, що це працівник органів безпеки. Значить, його функції на цьому закінчуються, бо ж Карличек, напевно, приїхав забрати Фієдлера. Вони швидко домовились про все, але самого Фієдлера не було. Він кудись зник.

Співробітник, що стежив за Фієдлером, розповів деякі подробиці Карличкові. Директор ательє мовчки сидів у ресторані, уважно дивлячись у вікно. Із свого місця в кутку спостерігач не міг бачити, що діялось на вулиці. Коли Фієдлер раптово вискочив надвір, він теж рушив за ним. На сходах біля ресторану Фієдлер на мить спинився, підвівся навшпиньки і глянув на перехрестя вулиці. Його не цікавило, що відбувається в нього за спиною. Він швидко задріботів своїми обережними кроками, трохи погойдуючись, а на розі вулиці перейшов на якийсь мишачий клус. Очевидно, він намагався наздогнати когось, хто вже був від нього на значній відстані.

Наш працівник переслідував Фієдлера, не маючи дозволу затримувати його. Він відповідав лише за те, щоб не загубити сліду старого.

Чи могло бути, що попереду ішов юнак у шкіряному одязі з рюкзаком за плечима?

Можливо. Хоч він особисто його не бачив. Він нічого не знав ні про пана Фієдлера, ні про його сина. Проте, звичайно, звернув би увагу на Арнольда, якби Бедржих Фієдлер наздогнав його. Але він нікого не наздогнав. На перехресті старий зупинився і, задихаючись, покликав:

— Арнольде!..

Наш спостерігач прекрасно впорався із своїм завданням. Він одразу ж збагнув, що Бедржих Фієдлер біг, очевидно, за Арнольдом, який, мабуть, встиг вскочити на ходу в трамвай, або старий десь просто прогледів його. За ріг вулиці саме звертав трамвай двадцять другого маршруту.

Чи бачив він, щоб хтось на ходу сідав у вагон?

Бачив.

Кілька чоловік запізнилося і тому сідали на ходу. Але юнака в шкіряному одязі поміж ними не було. Спостерігач почав дивитися на трамвай після того, як Фієдлер вигукнув: «Арнольде!»

Старий, понурившись, стояв серед тротуару, заважаючи пішоходам. Пройшло ще кілька трамваїв — десятка, одинадцятка і знову двадцять другий. Трохи згодом біля бровки тротуару загальмувало вільне таксі. Фієдлер підійшов до нього.

Виникла небезпека, що він вирветься з-під нагляду. Спостерігачеві було наказано стежити за старим, доки його не відкличуть або Фієдлера не візьме під контроль інший працівник. Він потрапив у досить скрутне становище, але діяв на диво рішуче. Залишивши Бедржиха Фієдлера в машині, побіг до найближчої телефонної будки і повідомив, щоб негайно зупинили таксі, яке рухається за маршрутом двадцять другого трамвая. Таким чином, він завдання виконав і тепер доповів про наслідки своїх спостережень.

Спершу вони з Карличком подзвонили в канцелярію управління і довідались, чи вдалося розшукати те таксі.

Машину зупинили на Страссмайєровому майдані, забрали з неї Фієдлера і тепер не знали, що з ним робити.

— До речі, двадцять другий трамвай там не ходить, — повідомив Карличку співробітник, коли той повісив трубку. — Але це не має значення. Якщо вам потрібен Бедржих Фієдлер, їдьте за ним. Моя місія закінчилась.

— Вона закінчиться лише після того, як ви особисто передасте його мені в руки, — сказав Карличек. — Тому швидше сідайте зі мною в машину і поїхали.

На Страссмайєровому майдані Бедржих Фієдлер вів невимушену розмову з екіпажем блакитної машини управління громадської безпеки. Коли йому закинули, що він покинув ресторан, Фієдлер відповів:

— Я знаю, що мусив там чекати. Це ж у моїх інтересах. Але, побачивши Арнольда, я вже не міг всидіти на місці. Він скочив у одинадцятий трамвай.

Незабаром приїхали Карличек і наш спостерігач та повідомили старому, що він помиляється. Це був не одинадцятий, а двадцять другий трамвай. Фієдлер схопився руками за голову. Він був схвильований і весь тремтів.

— Я б на вашому місці вже заспокоївся, — порадив йому Карличек. — Ваші передчуття виявилися марними — хлопець знайшовся. Він нікуди й не зникав, просто десь вештається собі. Сьогодні він побував і в ательє, але, звичайно, не працював.

— Арнольд був…

— … в ательє. Запхав у рюкзак якісь речі і рушив далі.

— Куди, боже мій! Куди?

— Туди, де ви його зустріли…

— Ви нам не казали, що він був з рюкзаком, — зауважив старший патрульної машини, звертаючись до Фієдлера.

— Який рюкзак? Він просто йшов вулицею у полотняних штанях і легенькій куртці. Він зовсім недавно купив собі цей костюм…

— Хіба він був не в шкірянці?

— Ні. Ви маєте на увазі костюм мотоцикліста?

— Так.

— Ні, ні! На ньому були полотняні…

— Про це ви вже казали, — урвав його Карличек і швиденько підштовхнув зніяковілого Фієдлера в автомобіль.

Значить, Арнольд Фієдлер десь переодягнувся і залишив свій рюкзак. На квартирі Фієдлера, куди ми подзвонили, не знайшли ні шкіряного костюма, ні рюкзака. Не було там, звичайно, й полотняних штанів з курткою. Можливо, що, вийшовши з ательє, Арнольд дістався додому раніше, ніж потрапив туди загін Скали, устиг за цей час переодягнутися, шкіряний костюм забрав з собою і сховав його десь в іншому місці.

Все це було для нас повною несподіванкою.

Невже Арнольд Фієдлер навмисно обдурив нас? Не залишив шкіряного костюма вдома лише для того, щоб ми думали, ніби він ходить у ньому? В такому разі, це дуже обачлива людина. З батьком зустрічатися він не хотів і дуже легко втік від нього. Але тоді навіщо йому було йти повз ресторан?.. Звідки відомо, що апарат для перегляду мікроплівок поцупив саме Арнольд, а не хтось інший?.. Якщо цю справу не вдасться розплутати до понеділка, тоді доведеться вдатися до плану, який я склав раніше. Але для здійснення його необхідно спершу порадитись із членами штабу і одержати дозвіл від полковника.