Чтение онлайн

— Це помста чи звичайнісіньке хуліганство?

Карличек зітхнув, нахилився над столом і сказав:

— Відвідувач щось похапливо шукав. Знайшов чи ні — невідомо, але із зненавистю розтоптав ситечко для чайника.

Я не відповів нічого, лише постукав пальцями по столу. Розтоптане ситечко для чаю, очевидно, дратувало Карличка над усе.

Єдине, що я міг закинути своїм працівникам, — це недогляд із тим злощасним мотоциклом, який зупинився на дев'ятнадцятому кілометрі учора ввечері, вночі або сьогодні вранці.

— Вдалося довідатись, що вкрав злодій? — запитав я.

— Ні, я ж уже говорив, — відповів Карличек.

— Але ж це першочергове завдання: Лише розв'язавши його, можна взнати, чи закінчилася спроба злодія успішно, чи він ламав меблі, розлючений невдачею? Не виключено, що там взагалі нікого не було, а скоїлось щось інше.

Карличек нагадав, що є два чи три свідки, які бачили в суботу ввечері світло у вікнах будинку і чули галас та спів на дачі Фієдлера. Схоже на те, що там навіть горіло вогнище. Інший місцевий житель стверджує, що в будинку було людно і недільного вечора. Але він до будинку не наближався і тому вичерпної інформації дати не може. Отже, відповісти на запитання — чи був там Арнольд — ніхто із свідків неспроможний.

Що за компанія збиралася на дачі? Безперечно, Арнольдові друзі. Та про них поки що також нічого невідомо: хлопець не розповідав батькові про своє особисте життя. Щоправда, можна було довідатись про деяких його колишніх друзів, а через них встановити особи теперішніх. Цим збирався зайнятись старший лейтенант Скала.

— Всі колишні друзі Арнольда — хулігани, — охарактеризував їх Карличек. — Останнім часом вони зустрічалися з ним дуже рідко, хоч в цьому ніякої заслуги Арнольдового батька немає. Що ж стосується минулої суботи й неділі, у них повне алібі — вони на дачі не були.

Значить, злодієм, що проліз на дачу, був хтось невідомий або людина, яку знав лише Арнольд Фієдлер. Злочин було вчинено в ніч з неділі на понеділок або в ніч з понеділка на вівторок. А точніше — на протязі однієї доби.

Карличек поклав в основу своїх тверджень антидержавну діяльність Фієдлерів і будував усі свої припущення, виходячи з цього. Отже, для того, щоб погодитись з його висновками або відкинути їх, я мусив серйозно зайнятися цією справою.

— Ви хочете щось додати? — запитав я.

— Ні, це все, — відповів Карличек. — У протоколах мої міркування не зазначені, тому старший лейтенант Скала порадив мені викласти їх вам особисто. Я так і зробив і тепер можу йти за куліси, або точніше — додому обідати. Щось я сьогодні відчуваю шалений апетит.

Мені також кортіло закінчити раніше службові справи, бо я мав запрошення на суботній обід. Але зараз доводилось забувати про запрошення — висновки Карличка вимагали дії.

— Ну що ж, бажаю вам приємного апетиту, — похмуро кинув я йому вслід.

Я розіклав перед собою топографічну карту району дев'ятнадцятого кілометра. Карличек міг би мені точно вказати місце, де стояв мотоцикл, але я забув попросити його про це. Доведеться чекати старшого патрульної машини. Без особливого задоволення я зняв трубку телефону і вибачився перед господарями, які запросили мене на обід. Кілька хвилин сидів на самоті й чекав. Нарешті Гонзик Тужима зазирнув у кабінет і доповів, що прибув лейтенант Зеднарж, старший патрульної машини. Слідом за ним зайшов ставний молодик у формі, із сірими спокійними очима.

— Як тільки ми пересвідчились у тому, що номер мотоцикла саме такий, як нам назвали, ми повідомили про це радіотелефоном в управління, — доповідав він. — За кілька хвилин після цього нам наказали залишити те місце.

Він не знав, чим це було викликано, але, як і слід, ні про що не розпитував. Очевидно, вважав, що в пошуках було допущено якусь помилку.

Я не розкривав перед ним суті справи.

— О котрій годині ви там зупинились?

— О сьомій п'ятнадцять.

— А в якому положенні стояв мотоцикл? Він до цього їхав з Праги в Бероун чи навпаки?

Відповісти на це запитання лейтенант не міг. Він сказав, що вони, звичайно, могли б відшукати якісь сліди, проте їм не дозволили цього робити. Вони лише звернули увагу на те, що мотор і гума на мотоциклі вже встигли охолонути, а на сидінні блищали краплинки роси.

Водій залишив мотоцикл десь між вісімнадцятою годиною вечора і сьомою годиною ранку. Уточнити час нам допоможуть метеорологи — вони скажуть, коли випала роса, а інші фахівці визначать, за скільки годин може повністю охолонути розігрітий мотор мотоцикла. Трепинський, напевно, також звернув увагу на якісь непримітні ознаки. Треба допомогти загону Скали швидше розв'язати цю справу, надто вже дивною виявлялась вона.

Ми з лейтенантом Зеднаржем схилилися над картою.

Бероунське шосе збігало від Праги до дев'ятнадцятого кілометра звивистою стрічкою, обрамленою листяним лісом. Далі дорога йшла прямо, але все ще з деяким ухилом. Стовпчик з позначкою дев'ятнадцятого кілометра знаходився поблизу останньої звивини дороги. Цей звичайний гранітний стовпчик, заввишки в один метр, обмазаний вапном, стояв з лівого боку шосе, якщо їхати з Праги. Неподалік від нього росло високе дерево. Між деревом та стовпчиком і було обладнано тайник, прикритий зверху пласким каменем. Це місце добре проглядалось з усіх боків.

Поблизу є кілька інших доріг. Одна з них — польовий грейдер — звертає від шосе ліворуч десь кроків за п'ятнадцять від дев'ятнадцятого кілометра. Вона перетинає залізницю і тягнеться перпендикулярно до лісу. Прямо з шосе видно переїзд із смугастими шлагбаумами і поруч з ним — червоні будівлі залізничників. Перед нами, ближче до шосе, розкидано кілька маленьких будиночків, які різняться між собою лише своїм потворством. Стоять вони тут ще з допотопних часів, і цим уже все сказано.

Саме на цьому польовому грейдері, поблизу шосе, і стояв мотоцикл, звернувши з головної дороги, аби не заважати рухові транспорту. Він міг опинитись тут, прямуючи і з Бероуна, і з Праги. Переднє колесо було повернене в бік залізниці.

Тепер уявіть собі приблизно рівносторонній трикутник. Одним його кутом є стовпчик дев'ятнадцятого кілометра, другим — мотоцикл і третім — місце пересічення грейдера з шосе. Відстань між кожним кутом дорівнює приблизно п'ятнадцятьом крокам. Ось і все, що нам відомо.

Я подякував лейтенанту Зеднаржеві за інформацію і відпустив його. У приймальній Гонзик Тужима торохтів каструлями й ложками. Його чергування закінчувалось аж увечері. Справа Z-58 вимагала цілодобової вахти: це давало змогу швидко зв'язатися з кожним із нас у будь-який час.