Чтение онлайн

– - Пiдеш сьогоднi на роботу?
– - запитав я. Тато стояв перед дзеркалом i розглядав своє горло.

– - Мушу йти, Альфонсе, -- буркнув тато.
– - Хоч у мене гуде в головi, мов у цеху, але обов'язок є обов'язок. На мене чекає бригада.

– - Теж писатимеш контрольну з арифметики?
– - поцiкавився я.

– - Верзеш казна-що, -- здвигнув плечима тато, ковтаючи таблетку.

– - Еге ж, -- сказав я, i менi захотiлось якнайшвидше стати дорослим. Тодi легше буде терпiти нежить. I нiяких тобi контрольних з арифметики.

Як я зробив iз праски ракету

Це було за день до Нового року. Тато запросив у гостi всю свою бригаду. Вiн сидiв i мiркував, як приготувати крюшон[*]. Мама теж була заклопотана. Вона не знала, що їй одягти. [* Крюшон -- сумiш вина з ромом чи коньяком, готується iз свiжими фруктами.]

– - Як ти гадаєш, що менi краще вдягти: довге чорне плаття чи коротке темно-блакитне?
– - звернулася вона до тата.

Тато не мав часу на марнi розмови. Вiн тiльки промимрив:

– - Так, так, одягайся вже... Цукор, ананаси, а тодi поставити в холодильник...

Я знiчев'я сортував фейєрверки, якi збирався запалити ввечерi.

Мама щось прасувала на кухнi. Раптом вона почала проклинати праску. Тодi пiдiйшла до тата, що все ще роздумував над своїм крюшоном.

– - Паулю, зiпсувалася праска. Що робити? Я ж не одягну плаття...

Але тато був зайнятий своїм:

– - Крюшон смачний...

– - Крюшон, крюшон! Менi треба попрасувати чорне плаття!
– - не витримала мама.

Тато порадив:

– - Однеси до майстернi. Там її полагодять. Пiсля ананасiв вино...

Менi було невтямки, чого це мама не може обiйтися без плаття.

Я зайшов на кухню. Мама зiтхала:

– - Буде гарне свято. Прийдуть татовi товаришi, а я не зможу одягти плаття.

– - У тебе ж є лижнi штани!
– - сказав я.

– - Лижнi штани! Таке вигадаєш. Альфi! Менi треба плаття.

Мама була невтiшна, хоча у неї в шафi висiло чимало платтiв.

– - Гаразд, -- подумавши, сказав я.
– - Давай праску, несу її.

– - Велике спасибi, Альфi, але вже не треба. Завтра переддень Нового року i праску не встигнуть полагодити.

Раптом у мене виникла iдея.

– - Заспокойся, мамо. Я полагоджу праску сам. Гаррi, наш пiонервожатий, завжди говорить: "Кожен повинен умiти все робити сам".

Мама не дуже довiряла менi. Вона звернулася до тата:

– - Послухай, Альфi хоче полагодити праску. Як ти гадаєш, вiн зумiє?

Певно, тато не дочув, що сказала мама.

– - Так, так. Тiльки дайте менi нарештi спокiй. На п'ять пляшок вина три пляшки шампанського...

Мама дала менi праску, i я зачинився у своїй кiмнатi. Викрутив кiлька шурупiв i здивувався, коли побачив, що там усерединi. Досi я мав справу тiльки з кубиками та металевим конструктором. У порiвняннi з ними праска видалася менi дуже складною. Я покрутив викруткою тут i там. Потiм добряче струснув праску i насамкiнець зiгнув кiлька якихось дротинок. Коли все знову позакручував, то лишилося кiлька зайвих шурупiв, але праска була як праска. Я ввiмкнув штепселя в розетку. I зробив це дуже обережно. Ви ж знаєте, з електрикою не жартують. У прасцi щось зашипiло. Я зрадiв i вже хотiв побiгти до мами й сказати: "Все гаразд. Було маленьке пошкодження. Уже полагодив".

Не встиг я це продумати, як у прасцi знову зашипiло (цього разу дужче), здiйнявся голубий димок i почувся гидкий запах паленої гуми. Я миттю вимкнув праску i знову все повiдкручував. Усерединi трохи почорнiло. Цього разу я стiльки крутив, сiпав, тис, i гнув, що в прасцi все стало нерухоме. Ввiмкнув i навiть не зашипiло. Я поклав її -- хай полежить пiвгодини, а сам тим часом почитав. "Може, вона прохолоне, -- подумав я, -- i сама собою полагодиться". Мама постукала i спитала, як справи.

– - Ще трохи, -- вiдповiв я.
– - Хвилинку i сюрприз буде готовий!

Насправдi ж я не знав, що робити далi. Хотiв уже вийти i сказати, що з мого лагодження нiчого не вийшло, коли це раптом згадав про фейєрверки. Вставлю в праску штук три чи чотири, як ракетний заряд, вони нагрiють її i можна буде прасувати. Я пожертвував трьома iз своїх п'яти фейєрверкiв -- уставив їх у праску. Це було не легко!

– - Тепер можна заходити. Ой, як здивує вас, мамо й тату, мiй винахiд!

Мама недовiрливо подивилася на мене.

– - Давай плаття, -- сказав я. Але мама вирiшила перевiрити мою роботу на фартусi. Вона хотiла ввiмкнути праску, а я сказав:

– - Нi, мамо, штепсель i розетка тут не потрiбнi. Тепер прасуй за методом Альфонса Цiттербаке!

Я запалив сiрничок i пiднiс до праски-ракети. Спочатку праска засвистiла, тодi, мов кiнь, вирвалася у мене з рук i з трiском та димом поскакала по фартусi.

– - Тривога!
– - заволав я i сховався пiд кухонний стiл. Мама кинулася вiдчиняти вiкна, а тато смiливо вскочив на кухню i спробував зупинити збожеволiлу праску. Але вона прискала в його руках, наче зла кiшка.

Коли дим розвiявся, я обiзвався iз своєї схованки:

– - Було дуже гарно, правда ж? Тiльки великуватий заряд. Якби два фейєрверки, тодi вийшло б чудово.

Не знаю чому, але на мене нагримали. Мама сказала, що вона страшенно злякалась. Як же вона злякається завтра, коли буде салют! Тато обпiк собi руку i вважає, що я зовсiм не розумiюся на технiцi. I бригадi вiн завтра розповiсть про це, i менi слiд бути уважнiшим на уроках виробничого навчання...

А менi ж хотiлося застосувати сучасну технiку! Електрична праска є у всiх, а праску-ракету має тiльки родина Цiттербаке.

Я читав, що всiм великим винахiдникам спочатку було тяжко, i люди смiялися над ними. Отак i в мене. Та нiчого. Коли за своє вiдкриття одержу Нацiональну премiю, тодi вони побачать...

Тато втiшив маму:

– - Нема лиха без добра. Тепер тобi доведеться одягти червоне плаття -- воно менi дуже подобається. Але що це я кажу? Скiльки пляшок шампанського треба для крюшону?

Внизу на мене вже чекають Бруно, Ервiн i Петер. Треба йти пускати фейєрверки. їх у мене лишилося небагато, але що вдiєш: витратив же для важливої справи.

* * *

Вже смеркло, коли хтось гукнув баском:

– - Гей! Є хто на "островi любовi" ?

– - Ой, лишенько!
– - забiдкалася панi Цвой.
– - Чому ж це "любовi"?

– - Вiн же так називається, цей острiв, i ми не можемо змiнити назву, -- сказав я, а тодi крикнув:

– - Так, тут нас двоє: Альфонс Цiттербаке i панi Цвой!

Панi Цвой занепокоїлась i шепнула менi на вухо:

– - Це ж iнспектор Шмiдтке!

З очерету виринув важкий рибальський човен i пристав до берега.