Чтение онлайн

– - Що? Я нiчого не їв? Їх залишилося всього кiлька!
– - вiдповiв я.
– - Не збираюся тебе обдурювати.

Було чути, як мама торохтить на кухнi посудом.

– - Навiть до смаженої картоплi не торкнувся, -- долинуло до моїх вух.

"Чому це смаженої картоплi?
– - сердито подумав я.
– - Спершу 60 яєць, а тодi ще й смаженої картоплi!"

Раптом мама зойкнула, i на пiдлогу впала металева накривка.

– - Що... це? Де яйця? Що ти з ними зробив?

– - Та яйця...
– - почав я, i менi захотiлося бути чесним.
– - Я їх поїв iз своїми друзями, але бiльше ми не подужали.

Мама стояла у дверях i сердито свердлила мене поглядом.

– - Яйця, яйця!
– - приказувала вона.
– - Ними я хотiла пiдсипати квочку! Такi чудовi яйця!
– - ще раз вигукнула вона.

На кухонному столi лежала мамина записка: "Пiдiгрiй смажену картоплю i приготуй собi яєшню". У мене в животi бурчала купа яєць, а мама ж наказувала менi з'їсти тiльки одне.

Мама вкотре каже, що я страшенно неуважний. А що менi робити? Гадав, хоч раз по-справжньому попоїв, а виявляється, знову все не так, як треба.

Я лежу на канапi й спостерiгаю за Чистуном. Вiн сидить у своїй клiтцi, схилив набiк голiвку i дивиться в миску на покришене яйце.

– - Так, так, -- уголос подумав я.
– - Обом нам тяжко...

Як я катався на "кротовi"

Я завжди думаю собi: в селi не буває нiяких пригод, адже там нема технiки, а тiльки корови, конi та собаки, що на технiцi не розумiються.

На лiтнi канiкули я знову поїхав до дядька Тео й тiтки Марти.

– - Тiльки цього разу в корiвник я не пiду, -- з самого початку попередив я дядька Тео, бо добре затямив торiшню пригоду з коровами.

Дядько Тео засмiявся: -- О, у нас новий корiвник, i доїмо по-новому, "ялинкою". Цю рiч тобi треба обов'язково побачити, хлопче з мiста.

"Що воно за ялинка?" -- подумав я, але промовчав. На вечерю тiтка Марта подала картоплю в лушпиннi й маринованого оселедця. Чудовий оселедець! Я їв, а думав про ялинку в корiвнику. Дiдько його знає, як можна ялинкою доїти корiв? Може, то корiвника вистеляють ялинками? Але чи подобається коровам лежати на глицi? Чи ялинками годують корiв? Може, вони залюбки їдять такий корм?

Я похвалився тiтцi Мартi й дядьковi Тео, що у нас тепер смiття вивозять не кiньми, а машинами. Ззаду до машини пiдносять ящики, i вона сама вигрiбає смiття. I смiттярам тепер менше мороки.

Тiтка Марта i дядько Тео зовсiм не здивувалися, коли я розповiв їм про це.

Тiтка Марта сказала:

– - А у нас тут комбайни. Вони самi косять збiжжя, зразу ж його обмолочують i викидають готовий хлiб.

Дядько Тео пiдморгнув менi:

– - Печеного хлiба комбайн ще не викидає, але до цього вже недалеко, i тодi праця селянська стане ще легша.

– - У нас нове електричне освiтлення на вулицях, -- гордо повiдомив я.

– - А в нас у кооперативi тепер електричнi доїльнi апарати, -сказав дядько Тео i знову пiдморгнув менi. А я подумав собi: "Того, що у нас є, у вас не буде, а ваше ми побачимо".

Наступного дня ми з дядьком Тео пiшли подивитися на новий корiвник. Який же вiн чудовий, а чистота -- мов у лiкарнi!

– - Тут коровам добре, i молока вони дають бiльше, нiж давали у тих старих темних хлiвах, -- розповiдав дядько Тео, погладжуючи корову по лобi. Я вже був навчений i остерiгався пiдходити близько до корiв. Але менi не хотiлося здаватись, i я сказав:

– - Так, у вас у кооперативi гарний корiвник. Що правда, то правда. Але одне незрозумiло: де ви рубаєте для корiвника ялинки?

Дядько Тео здивовано подивився на мене:

– - Якi ялинки?

– - Ну, найновiша наука. Ви ж самi казали, що доїте корiв ялинкою?

Спочатку менi здалося, що заревiв бугай. Але це так зареготав дядько Тео, приказуючи:

– - Ялинки... може, ними лоскочуть корiв, щоб надоїти бiльше молока? Го-го! Ну й насмiшив ти мене!

Дядько Тео реготав так гучно i так сопiв, що всi корови, якi були в цьому науковому корiвнику, повернули до нас голови i понашорошували вуха.

Я був ображений.

Дядько Тео поплескав мене по плечу своєю широкою, мов лопата, рукою.

– - "Ялинка", Альфонсе, -- це така установка, нове досягнення науки. Нею ми доїмо корiв швидко й чисто. Глянь, зовнi вона скидається на ялинову гiлку. Ось чому i назва така. Хiба ти цього не знав?

Отак я осоромився iз своєю машиною-смiттєвозом та новим освiтленням вулиць.

Тут, на селi, у них таки багато цiкавого. А скiльки ще прикрощiв тут було у мене!

У дiтей сiльської школи теж є пiонерський табiр. Я ходив туди, хотiв побачитись iз торiшнiми знайомими. З ними було дуже весело. Ходив я також на їхню пiонерську лiнiйку. Щоб вони не мали мене зовсiм дурним, я їм сказав при першiй же зустрiчi:

– - У вас чудовий корiвник. А "ялинка"? Це ж найновiше досягнення технiки!

I я вдав, нiби давно вже все це знаю.

Якось до мене прийшов Вiллi, агрономiв син. Вiн хотiв порадувати мене хорошою новиною:

– - Завтра ми, найкращi пiонери школи, йдемо в МТС -- побачимо "гусеницi" i "крота".

Ото знайшов, чим мене здивувати!

– - Пхе, -- махнув я рукою.
– - Гусеницi та кроти для мене не новина. Вони є i в нашiй школi. Один крiт стоїть у нас у вiтринi.

Вiллi витрiщив на мене очi.

– - Отож, -- гордовито сказав я, -- не думайте, що тiльки ви щось можете.

Наступного дня ми пiшли в МТС. Нас вiв молоденький тракторист.

Вiллi сказав дiтям:

– - Альфонс уже вивчив будову "гусениць" i "крота".

Всi здивувалися. На подвiр'ї МТС стояли трактори та багато iнших машин, яких я нiколи не бачив i не знав, для чого вони потрiбнi. Тракторист пояснив усе: якi машини самi збирають картоплю, якi кукурудзу, а якi -- буряки. Був тут також комбайн, заввишки майже з наш будинок. Я вiдразу ж уявив, як iз нього вискакують хлiбини.

Що тут iще може бути? Кiлька строкатих гусениць i напхане опудало крота. Отут буде нагода розповiсти, чому крiт слiпий i чому такi сильнi у нього лапи-лопати.

– - Отже, оце "гусеницi", -- сказав тракторист. Я дивився на трактор i не бачив нiяких гусениць.

– - А де ж тi гусеницi?
– - тихо запитав я Вiллi.

– - Ось тут, -- сердито буркнув вiн.

– - Та де ж?
– - прошепотiв я.

– - А я гадав, ти знаєш, де "гусеницi", -- зовсiм розсердився Вiллi. Я лише кивнув головою.