Чтение онлайн

– - Альфонсе, -- насупився тато, -- яка дiрка он у тебе в шкарпетцi!

Я взагалi не терплю дiрок у шкарпетках. Тому зразу ж оглянув свої шкарпетки, але не знайшов нiякої дiрки.

– - Вище, -- казав тато уже з порога, -- i трохи лiворуч. Не бачиш такої великої дiрки?

Я мало в'язи собi не скрутив, але дiрки так i не знайшов.

– - Перше квiтня!
– - сказав тато, зареготав i пiшов собi, тiльки дверi хряпнули.

З самого ранку отак попався! I я розсердився -- вперше, але не востаннє за цей день. От би тепер пожартувати над кимось iншим, та й собi посмiятися.

Коли я йшов до школи, кiлька малюкiв гукнули менi навздогiн:

– - Он у тебе випала хустинка!

Я навiть не озирнувся, а тiльки покрутив вказiвним пальцем коло скронi та й подумав собi: "Думаєте, знайшли дурнiшого за себе? Вдруге я не дам себе обдурити!"

Згодом, уже в школi, полiз я в кишеню по хустинку, хотiв витерти носа. Хустинки не було. Отже, вона справдi випала, коли я йшов до школи. Це знову зiпсувало менi настрiй.

Тiльки-но зайшов я до класу, як Ервiн похвалився менi, що сьогоднi буде контрольна робота з географiї, i вiн, Ервiн, страшенно боїться.

– - Сьогоднi?
– - здивовано перепитав я. Ервiн заклопотано кивнув. Сьогоднi контрольна з географiї, а я й не знав про це! Швидко дiстав я пiдручник i до дзвоника встиг дiзнатися про багато що на свiтi. Звiсно ж, нiякої контрольної не було. Я запитливо подивився на Ервiна. Той вишкiрився i самими губами сказав:

– - Перше квiтня...

Нiхто цього не почув, але я зрозумiв добре. Тодi я теж спробував пожартувати. Пiтовi сказав, що у нього у шкарпетцi дiрка, але той навiть не поглянув на мене, тiльки буркнув:

– - Я вже це вшосте чую! Облиш!

Ервiну я сказав, що вiн загубив хустинку, а той негайно витяг її з кишенi, пiднiс менi до очей i сказав:

– - Ти помилився. Альфонсе. Придумати таке, як контрольна з географiї, ти нiзащо не зможеш. Заяложенi у тебе жарти.

Я зрозумiв, який це препоганий день, перше квiтня. Бiльше я вже не намагався жартувати. А менi чого тiльки не казали: двiчi про порванi шкарпетки, чотири рази про загублену хустинку i раз про дiрку в костюмi! Пустунiв я перепиняв одразу ж.

– - На менi не поїдете, -- казав я.
– - Облиште цi заяложенi жарти.

Потроху першоквiтневi жарти в класi вичерпалися. До кiнця урокiв усе йшло добре. Я був пильний, i бiльше нiхто мене не пiддурив.

Вдома послала мене мама в льох по петрушку та iншу зелень на суп.

– - А чому це зелень у льоху?
– - здивувався я.

– - Там вона краще зберiгається. Бо проростає, коли довго лежить на свiтлi, Альфi.

Я взяв великий ключ i пiшов до льоху. Завжди я проливаю сто потiв, поки вiдiмкну цей замок. Нiякої зеленi у льоху я не знайшов, тiльки розсунув купу вугiлля по всiй долiвцi, та й повернувся геть чорний вiд вугiльної пилюки.

– - Вишукав скрiзь, але зеленi не знайшов, -- сказав я мамi.

– - Не може бути цього, -- цiлком серйозно почала мама, але не витримала i засмiялась.
– - Та сьогоднi ж перше квiтня!

Вона сiла на кухонний стiльчик.

– - Зелень на суп у льоху... бо проростає...
– - смiялася вона i втирала сльози.

Я пiшов у кiмнату, сiв за стiл i став мiркувати. Менi хотiлося вигадати якийсь неймовiрний першоквiтневий жарт. Знадвору було чути, як усе ще смiялась мама, приказуючи :

– - Зелень у льоху, зелень у льоху...

Я вирiшив приголомшити батькiв за вечерею.

Повернувся з роботи тато. Мама мерщiй розповiла йому про мої пошуки зеленi у льоху. Пiд час вечерi я був нiмий. Тато дивувався.

– - Що це ти. Альфонсе, повiсив носа?
– - запитав вiн.
– - Тому, що не знайшов зеленi у льоху?

Хотiв я так погрозливо зиркнути на тата, але передумав i мовчки заходився знову бiля своєї тарiлки.

– - Певно, щось сталося, -- сказав тато до мами.

– - Неприємностi в школi?
– - запитав вiн мене. Пiсля вечерi я завжди показую татовi свої зошити i щоденник.

Мою мовчанку вiн пояснив, мабуть, тим, що в якомусь iз моїх зошитiв стоїть четвiрка чи п'ятiрка[*]. [* Нiмецькi оцiнки "5" i "4" вiдповiдають нашим "1" i "2".]

– - Ну, розповiдай, -- пiдбадьорив мене тато.

Я нiби зовсiм знiтився i пробелькотiв:

– - Я... сьогоднi... ти знаєш... ну... одержав зауваження.

Тато вiдкашлявся. Це погана ознака. Перше зауваження за весь час мого навчання в школi! Завжди з поведiнки у мене було "вiдмiнно" i лише iнколи "добре".

– - То, кажеш, зауваження. А чому?
– - руба поставив питання тато.

– - Я... я пропустив чотири уроки i вчителя назвав твердолобим.

Мама злякано вiдсунулась iз своїм стiльцем назад. Вона спочатку не повiрила моїм словам.

– - Ти прогуляв i свого вчителя...
– - затнулася вона, -- свого вчителя назвав твердолобим?

Я втупився в тарiлку i кивнув. Але цього менi було замало, i я додав:

– - А ще я плювався в класi i тепер менi хоч тiкай iз школи.

Я ще не договорив до кiнця, як тато грюкнув кулаком об стiл.

– - Неймовiрно! Ти поводишся у школi мов дикун!

Мама зблiдла. Вона лише сказала:

– - Що ти тiльки собi думаєш?

Я вже хотiв вигукнути:

"Та сьогоднi ж перше квiтня!" i "Гарно ж я вас пiддурив!", але не зважився. Тато й мама тим часом напосiлися на мене. Тато так стис менi руку, що аж заболiло. Я не мiг виправдатися -- вони жне давали менi й слова промовити.

– - Може, завтра ти назвеш i мене твердолобим?
– - гнiвно запитав тато i ще дужче стис мою руку.

– - Марш спати!
– - наказала мама (вона побоювалася, що тато ще дужче розгнiвається).

Мама виштовхнула мене в спальню i зачинила за мною дверi. Тепер можна б i засмiятись, адже я славно пожартував! Але менi було не до смiху. Засмiюсь, а тато почує i подумає: я вчителя назвав твердолобим, у класi плювався, а тепер i над ним смiюся!

Через хвилину я знову пiшов до вiтальнi. Менi хотiлося все пояснити.

– - Я ж тiльки...

Тато зразу ж перепинив мене:

– - Не виправдовуйся, Альфонсе.