Чтение онлайн

— Не втямлю всього, про що мовиш, — зітхнув Симон. — Та

готовий іти за тобою…

— А сім’я, діти?

— Діти дорослі, живуть своєю працею, а дружина має достаток.

— Гаразд, повернемося поки що до Галілеї, зберемо повний гурт учнів, я розповім, що маємо діяти. Ви ще сліпі, як малі цуценята, та мине короткий час, і очі ваші відкриються. Дух Божий зійде на серце й пробудить його. Прокинувшись, станете будівниками Бога…

— Господи! — радісно скрикнув Петро. — Я знаю майстерність теслярську, мулярську, умію ловити рибу. Що робити — кажи! Може, храм, а чи оселю для тебе?

— Ловити будемо душі блукаючі, — усміхнувся Єшуа, — а будувати, друзі мої, будувати будемо сходи, мости від землі до неба. Бо Сам Тато Небесний очікує такого будівництва. А коли завершимо його — побачите Небо відчинене і Вісників Господніх, які сходитимуть і підійматимуться по тих сходах…

*

Квітка розквітає у моїй душі

На билині серця, у пустелі Духу.

Розкрива пелюстки: де ж вони, дощі?

А довкола — спека, а довкола сухо…

Десь в далеких луках — зоряні гаї,

Звідти прилетіла квітчина зернина,

Там десь розквітають подруги її

В райдужнім просторі, під Світилом Синім.

Треба засівати дикі пустирі,

Сипати зернята у терни колючі!

Заповіт прадавній Матері-Зорі

Невмирущу Квітку радує і мучить…

Слава про Єшуа покотилася в довкіллі. Людям подобалася його доступність, лагідність, щире ставлення до кожного, хто наближався до нього з проханням чи просто — щоб поглянути в сяючі очі, почути приязний голос. Доки ми добралися до Галілеї, за Учителем вже тягнувся велетенський хвіст цікавих людей, шукаючих душ, але й заздрісних ненависників.

По дорозі Єшуа обрав для себе дванадцятеро учнів. Поміж ними вельми сподобався мені Іван, молодий хлопець, дуже подібний до Учителя. Деякі люди навіть вважали його близнюком Єшуа. Він був запальний, нетерплячий, але щирий. Готовий допомогти всім і кожному. Учитель жартома прозвав його Сином Грому, так те прізвисько й залишилося за Іваном назавжди.

Одного вечора біля вогнища Юда з Каріота запитав Учите;

— А чому тобі потрібно дванадцятеро учнів? Чи не замалі гурт для грядущого Царя Юдейського?

— Мої легіони налічують міріади воїв, — загадково сказав Єшуа, спостерігаючи бурхливий потік іскринок-зірочок, що мчали від багаття у нічне небо. — А дванадцятеро — це стовпи для містка.

Тут ви будете опорою, а в небесному царстві — знайдеться достатньо вірних помічників. Молю Найвищого, щоб вистачило вам терпіння і розуміння…

— Ми будемо твоїми найближчими радниками, коли станеш царем? — не вгавав Юда. — Коли це станеться?

— Вже давно Батько довірив мені царство, — задумливо відповів Учитель, обвівши поглядом учнів. — Гляньте в небо… Невже не розумієте, скільки багатих країв у Бога? Кожного чекає щедра доля. Варто лише обрати її. Я пропоную вам скарби неміряні, а ви мислите немічно, приземлено…

— Дивне щось кажеш, — покрутив головою Юда. — Ми відаємо, що втратили своє царство, яке спорудили Давид і Соломон. Ізраїль жде Месію, щоб зламати ворожу потугу і відновити славу великих царів. Адже ти Месія? Ми ж не дарма пішли за тобою?

— Ти сказав, — загадково відповів Єшуа. — Кожен матиме те, що жадає. Давно сказано: без волі Бога навіть волосина не впаде з голови. Вірите в це?

— Так! — охоче скрикнуло кілька голосів.

— А помисліть — чому так? Невже і муки, і вбивства, і лихоліття, і падіння царств, і зрада — все від Бога?

Залягла тиша, Учні перезиралися, не знаючи, що відповісти. Учитель поворушив у багатті жарини і сказав:

— Щедрість Бога безмежна. Він нікому не відмовляє — убивцю, блощиці, цареві, кату, зраднику, обманщику, черв’якові. Кожен має те, що просить. І в цьому — його нагорода. Більше він не отримає. І Лише Син нічого не жадає. Чому?

— Бо він — спадкоємець Батька, — не стримався я, збагнувши, що хоче сказати Єшуа.

— Гарно, — усміхнувся Учитель. — Не бажайте нічого, і ви станете Синами, і будете мати те, що треба, нині, в цю мить. Так, як мають це квіти, птахи небесні, метелики…

…По дорозі учні між собою говорили:

— Чому він не скаже нам явно, коли проголосить царство Месії? Чому відкрито не повідомить священикам і володарям світу цього? Обравши нас, ще й досі не каже, хто ким буде біля нього…

Такі розмови тривали невпинно, але Учителя питати про це не осмілювався ніхто. Та ось, прийшовши до Назарету, де жили його мама, брати й сестри, Єшуа відвідав разом з нами синагогу і, привітавши присутніх, сказав:

— Покайтеся! Наступає царство небесне. Нове вино Батько Небесний готує для дітей своїх, нову плоть, нову кров…

— Хто ти, що кажеш такі дивні слова? — вигукнув найстарший учитель, приступаючи до нього. — Ми знаємо твою матір і братів та сестер, ми знали твого батька Йосипа. Знаємо й те, що ти гарний тесля та гончар. Про якого Батька Небесного мовиш нам? Про яке царство? І хто дав право тобі віщувати пророчі слова?

— Дух Божий в мені дав це право, — спокійно сказав Учитель. — І хто від неба, той знає, про якого Батька я мовлю. Він послав мене з благою вістю до нещасних, зобиджених, убогих, засмучених, самотніх, недужих. Я пропоную ув’язненим свободу, сліпим прозріння, я відкриваю двері темниці для всіх, хто жадає вернутися додому…

— Наш дім — тут, — різко заперечив священик. — Яхве благословив сім’я Авраамове, і воно умножиться небувало, щоб оволодіти всіма царствами. Небесне царство, що його ти пророкуєш — захмарне марення. Ти жадаєш звільнити дітей Ізраїлю від живого, щоб подарувати їм мертве? І це зветься визволенням з темниці?

Всі присутні, навіть учні, затамували подих, щоб почути, що скаже Єшуа на ці грізні докори. Учитель спокійно відповів:

— Навіть наймогутніші володарі земні стають прахом, бо сформовані з нього. Нас полонили плоттю, і цар цього світу так просто не розімкне обіймів тілесних. Ось у чому ваша темниця, в’язні нещасної землі. Лише прагнучи до царства небесного, можна спопелити кайдани плоті. Я приніс вогонь від Батька Свого, тяжко його роздмухувати тут, але тільки він допоможе очистити споганений Храм Божий від самозванців…

— Цар і володар цього світу — Яхве! — застережливо підняв руку священик. — Він вирішує наші долі, а не якийсь твій позахмарний Батько Небесний. Хто ти, ще раз запитую, щоб погрожувати дітям Ізраїлю вогнем?

— Володар цього світу — Сатана, — суворо одвітив Єшуа. — Він від початку був людиновбивцею й брехуном. Каже: не вбий, а сам топить, мов сліпих кошенят, всю Ойкумену. Каже: не кради, а змушує євреїв обкрадати єгиптян при виході з чужини. Каже: не побажай чужого, а сам велить мечем і вогнем завойовувати чужі землі та багатство. І ось під долонею такого страшного бога ви прагнете утвердити царство Ізраїлю? Тому й доручив мені Батько Небесний Вогонь Правди й Любові, щоб очистити землю від лукавого царя та його прислужників.