Чтение онлайн

Директор вже вкотре важко зітхнув і безпорадно розвів руками, — тоді вам доведеться відмовитись від роботи у нашій школі взагалі.

— Ви мені погрожуєте?

— Ні, я пояснюю. Ви або просите пробачення в пані Кучеренко, або звільняєтесь.

Оленка нічого не змогла відповісти.

— То що скажете? — Сумно запитав Ігор Васильович.

— Я не проситиму пробачення. Я подам на неї до суду за привселюдну образу. Безпідставну, привселюдну образу…

— Тоді звільняйтесь. Мені весь цей скандал аж ніяк не потрібен. І з мене вже досить цієї безглуздої розмови. — директор відвів погляд і почав шарудіти паперами. — Пишіть заяву, Олено Іванівно, краще за власним бажанням.

Директор поклав чистий аркуш паперу на стіл. Оленка притягла стільця і сіла за стіл. Взяла ручку і несміливо вивела «Заява».

Двері довелося відчинити. Дзвонили вже хвилин десять і Оленку це неймовірно дратувало. У вічко Оленка побачила смагляве обличчя найближчої подруги Марічки. У таких дівчат завжди закохуються хлопці, їх люблять учителі, а потім і колеги.

Зараз Оленці зовсім не хотілось спілкування. Вона неквапливо відкрила двері, але не встигла сказати і слова.

— Привіт, — з порога гукнула весело Марічка, — навіть не думай мене виганяти. Завтра у тебе немає уроків, тому будемо святкувати День учителя, який, до речі, вже давно минув, — весело командувала Марічка.

Оленка розгублено спостерігала за подругою, яка швиденько роздягшись, побігла на кухню. Вона змалечку була така енергійна. Не дівчина, а вічний двигун. Марічка завжди посміхалась і не зациклювалась на проблемах, вважаючи, що витрачати своє життя на дрібниці — безглуздо. Потрібно радіти життю і весь час пробувати щось нове. Марічка так і робила. Майже кожного дня вона відкривала у собі новий талант і з певністю, що це її покликання, віддавала усі сили новому захопленню. Її запалу вистачало не більше, як на два тижні. Тож у свої двадцять п’ять вона мала три незакінчені вищі освіти і два остаточно закінчені перспективні романи. Перспективні у плані одруження. Проте Марічка не журилась і вірила у краще майбутнє.

— Ось, — гордо заявила Марічка, витягнувши з пакета пляшку вина. Я ще овочі прикупила і сир, зробимо твій улюблений салат.

Дівчина глянула на подругу. Оленка округлила очі і розревілась. Повисла пауза, але Марічка швидко подолала ситуацію.

— Що таке, моя хороша? — Марічка міцно обняла Оленку.

Великі гарячі сльози крапали на симпатичну Марійчину кофтинку. Оленка здригалась і схлипувала. Це була справжня істерика. Їй бракувало повітря і вона почала жадібно його ковтати, плачучи від цього ще дужче.

Дівчата всілись на кухонний диванчик і сиділи так обнявшись хвилин двадцять. Коли подруга нарешті почала затихати та її дихання майже вирівнялось, Марічка вирішила акуратно запитати у чому ж річ.

— Що там у тебе? Чого така істерика?

Поправляючи заплутане русяве волоссячко, Оленка глянула на приятельку і ледь чутно вимовила, — мене звільнили.

— Що!? — Вражено вигукнула Марічка.

Оленка притиснулась до її тендітного плеча і знову розійшлась плачем.

— Не плач, сонечко, не треба. Звичайно, це неприємно, але ж не кінець світу, — якось не зовсім переконливо спробувала втішити подругу Марічка.

Оленка розтирала по всьому лиці сльози й намагалася хоч щось пояснити подрузі, — розумієш, ні за що… Ні, тобто за щось, але… Я до суду піду.

— Так, давай ти спочатку заспокоїшся, добре? Приведи себе у порядок. — Марічка міцно стисла плечі подруги і проникливо подивилась їй у вічі. — Я зараз. У очах засвітилась ідея.

Марічка підскочила і вибігла. Але за якусь мить повернулася з великим блакитним рушником і рішучим наміром. — Йди у душ. Ходи. — Марічка схопила подругу за руку і почала тягти.

Оленка була настільки пригніченою і втомленою, що навіть не могла опиратись. Вона, похитнувшись, підвелась і пригнічена попленталась у ванну.

— Ти поки помийся, змий всю негативну енергію, заспокойся. Після душу стане набагато легше. От побачиш. — Марічка турботливо ввімкнула воду і зняла мочалку з гачка на стіні. — А я приготую вечерю, ти поїси, подобрієш і тоді без плачу все мені розповіси.

— Я не… — Оленка вже стояла однією ногою у ванні.

Але Марічка жестом прикрила подрузі рота, — я нічого не хочу чути. Миєшся, а потім розповідаєш.

Марічка різко зачинила двері й Оленці не залишилося нічого іншого, як полізти у душ.

За якийсь час дівчина вже сиділа на кухні у гарному банному халаті та з рушником на голові. Після душу вона справді заспокоїлась і їй навіть полегшало. Важкість і тривога зникли. Просто стало порожньо. Спокійно, але порожньо.

За вікном стемніло. У сусідньому будинку одне за одним спалахували вікна. Марічка для атмосфери запалила дві свічечки. Звичайна кухня почала скидатися на затишний ресторанчик у чарівному сяйві полум’я.

— Тримай, це чудове грузинське вино, тобі сподобається, — простягла келих вина Марічка. — Спершу трохи випиймо, щоб ти перестала нервувати: отже — за продовження життя! — патетично виголосила подруга й одним духом випила своє вино.

Марічка так упевнено говорила, що Оленка раптом відчула, що вона не одна. Вона захищена, вона має чудову подругу, яка знає, що треба робити.

— Ммм… — протягла Оленка.

Марічка посміхнулась. Вино було досить добре.

Оленка відчула приємне тепло у грудях і тихенько зітхнула, але пустку вином не зігрієш.

— Ну що? Готова розповідати? — Марічка вмостилася зручніше на кухонному диванчику, щоб не пропустити ані найменшого словечка з Оленчиної розповіді.

Оленка відпила ще трохи вина й почала:

— Пам’ятаєш я тобі про Кучеренка розповідала, який мене весь час діставав?

— Звичайно, такі прізвища не забуваються. То що сталося? Остаточно дістав?

— Ну, так. Я, як нова вчителька, весь час діставала найбільшу порцію його уваги, — Оленка іронічно імітувала щасливу посмішку.

— А що поробиш, — розвела руками Марічка, — на те він і Кучеренко. Ну і що далі?

— Узагалі знахабнів, кинув у мене паперову кульку з самостійною, яку не хотів писати. Уявляєш?

— Зрозуміло чого тебе вигнали, — Марічка посміхнулась.

— Не смішно, — Оленка трохи напружилась і ще відпила вина.