Чтение онлайн

— А тепер часто п’є?

— Та ні…

— Чого ж ти з ним дружити не хочеш?

Х-ха, дружи з ним! Хіба на хороших людей карикатури будуть малювати? Раз ви його у «Вікна сатири», то він…

— Звідкіля ж ти знаєш, що ми його… ну, карикатурою, значить, прореагуємо на його поведінку?

— Еге, хіба я дурний!..

— Невже ж Петька Бігун такий бешкетник?

— Еге, ви його ще не знаєте!

— А ти знаєш? Коли ж він іще пиячив?

— А в суботу.

— Ну, то про це ми знаємо. А ще коли?

Потяглася нудна пауза. Противна для членів редколегії і страшна для Генки Слизюка.

— Ну, коли ж, коли?

— Ви й мене хочете намалювати? Тільки попереджаю, я скаржитись буду. Я до самого парторга дійду. Я всім доведу, що Петька мені не друг. Знать його не знаю і знати не хочу. П’яниця мені не друг.

— А коли на Дошку пошани чіпляли Петьків портрет, був він тоді твоїм другом?

Знову масною плямою розповзлася противна… пауза.

— Чого ви від мене хочете?

— Ти розкажи нам, що за хлопець цей Петька?

— Поганий хлопець.

— Чому ж поганий?

— На хорошого карикатуру не намалюють.

— Ніхто ще не збирається малювати. Ми просто хочемо вияснити…

— А що тут виясняти? Малюйте і все. А я… а мені дайте спокій. Я вашого Петька знати не знаю.

Я оце йшов до коменданта гуртожитку, хочу домовитись, щоб мене в іншу кімнату перевели. Не можу я дихати одним повітрям з цим, як його… Бігуном. Він отруює повітря парами алкоголю.

— Хіба він так часто п’є?

— Та ні…

— Коли ж він отруював повітря?

— А в суботу…

— Тьху! — знову не витримав Ігор.

І знову Толя легенько постукав олівцем по столу.

— То я можу йти? — буркнув Генка, ні на кого не дивлячись і беручись за клямку.

— Стривай, — простягла до нього руки Галя, ніби хотіла і зупинити його, і витягти з його душі щось хороше.

— Ну, чого?

— Нічого, йди.

І він пішов. Навіть чемно попрощався. Коли його відпустили з богом, він став дуже ввічливим.

Він пішов. А вони залишилися і довго мовчали.

Нарешті Ігор сказав:

— Я б його намалював!

— Кого? — запитав редактор.

— Генку цього, Слизюка… Замість Петра…

І знову втретє запанувало мовчання. І всі троє думали про одне.

— М-м-м… — протяг Толя, — воно звичайно. Де-факто… А де-юре? Він хороший виробничник. Він член багатьох гуртків, він акуратно сплачує внески, він ніколи нікуди не запізнюється, він… Ну, словом, його ні з якого боку не вкусиш…

Вони помовчали ще трохи. Потім Толя пішов дзвонити по телефону. Ігор розводив фарби, а Галя вперто шукала риму до слова «бешкетник»…

Хай тому у роті язик колом стане, хто скаже, що Юхим Петрович Галайтюк, голова колгоспу «Червоний світанок», недбайливий хазяїн. Встає Юхим Петрович раніше од усіх і лягає спати аж тоді, коли по селу і собаки гавкати перестають: потомилися, сплять. А діла у колгоспі не дуже щоб той… Неважнецькі діла.

І чого б ото воно, скажіть на милість божу, так все складалося невдатно? Юхим Петрович такий ретельний господар, а дня йому не вистачає, і багато, ой багато справ за день так і не вирішаться. А Юхим Петрович хазяїн, і хай тому у роті язик колом стане, хто скаже, що Юхим Петрович не хазяїн.

Сатирикам часто закидають, що бони таких, як Юхим Петрович, критикують. Мовляв, чого до чоловіка прискіпалися: не ледар, не п’яниця, не бюрократ, не грубіян, не хапуга, а ви про нього пишете.

Він трудяга з трудяг, а би його у сатиру.

Що трудяга то трудяга — слів немає, а от… доводиться у сатиру.

….Вранці Юхим Петрович на фермі.

— Ганю, доцю, як ти оце бідона миєш? Хто ж так бідона миє? А ти так, і отак, і ще отак.

І стоїть Юхим Петрович півгодини, а коли й хвилин сорок, щоб персонально простежити, як Галя бідони миє.

Тоді до Гриця:

— Грицю, синку, дивись он у Еміра у хвості скільки реп’яхів. Повичищав би ти, а то просто страм дивитися!

І поки Гриць у Еміра з хвоста реп’яхи вищипуватиме, Юхим Петрович поруч стоятиме і простежить, щоб Гриць все, до останнього реп’яшка, вищипав.

Дивись, години дві-три і як корова язиком злизала. А в конторі колгоспу зоотехнік з агрономом нервують, Юхима Петровича очікують, там стільки тих ділов невирішених лежить, ну, гора суща! Але Юхим Петрович у контору ще не скоро потрапить. Він з дідом Явтухом розмову має.. Дід Явтух віз бочку води, а колеса рип-рип, рип-рип. Не стерпів Юхим Петрович, зупинив діда Явтуха:

— Діду, діду, стійте!

— Га?

— Стійте, кажу!

— Ага!

— Та чи у нас колгосп такий бідний, що вже коломазі не вистачає, чи вам колеса змазати ніколи!

— Га?

— Колеса, кажу, треба змазувати, риплять дуже.

— А-а-а, я не чую, вони мені не заважають. Юхим Петрович рукою не махне (і правильно зробить, бо колеса таки треба змащувати) і тут на місці прочитає дідові Явтухові докладну лекцію про сучасні методи змащення коліс. Ще й прикладів наведе чималенько. Для доброго діла часу не шкода.

А як знайде Юхим Петрович на дорозі заколісника, то не заспокоїться доти, доки не розшукає того, хто заколісника згубив. Хазяїн, одне слово, хазяїн.

Я оце якось при зустрічі сказав йому:

— Юхиме Петровичу, людина ви шанована всіма. І як по правді сказати, то і я вам симпатизую. Тільки скажіть ви мені, для чого у вас в колгоспі бригадири, ланкові, завідуючі фермами, ковалі, механізатори, агрономи, рільники? Які в них обов’язки?

— Як то? — не зрозумів він мене.

— А так. Господарство у вас велике, його хіба що з добрячим заводом порівняти можна. А тепер скажіть мені, будьте такі ласкаві, чи буде той завод план виконувати, де директор цілісінький день (із дня у день) по заводу ходитиме і персонально у кожну дірку з масльонки масло підливатиме. Або персонально кожну гайку ключем підкручуватиме і кожного навчатиме?

— От ви куди! Е-е-е, то інша справа. А тут вникати потрібно самому скрізь. Знову ж таки кожне питання колегіально вирішувати треба. Вказівки були.

— Правильно! Вникати треба, хіба я проти? І колегіальність — чудесна річ! Як же ж без колегіальності? Тільки невже ви досі не змогли привчити завфермою, щоб той в свою чергу привчив Гриця персонально Емірові реп’яхи вичісувати?

А дід Явтух, який стояв і прислухався до нашої розмови (він не завжди глухий), від себе вкинув:

— Не той генерал — генерал, котрий тільки всі ґудзики у солдат перемацає і, чи пряжки свіркають, придивиться, а той генерал — генерал, котрий і страженіє виграє.