Чтение онлайн

Ну хто не скаже, і я не буду казати, що голова Задолинської райради Карпо Сергійович Грець шкодував грошей на ремонт шляхів у своєму районі.

Словом, фонди спускались як слід.

І ніхто не скаже, і я не буду казати, що начальніник автошосдору Михайло Прокопович Бринь ті фонди не використовував або, висловлюючись точною мовою бухгалтерських звітів, — не освоював фондів.

Мало сказати — використовував, тих фондів йому чомусь завжди не вистачало.

Але знову ж таки ніхто не скаже, і я не буду казати, що в Задолинському районі були найкращі шляхи. Більше того, шофери такими словами лаяли Бриня і весь його апарат, що я тих слів вголос не скажу і ви їх не скажете.

А ще як поблизу стоятимуть жінки або учні молодших класів.

Залишається подумати, що Михайло Прокопович Бринь ті всі фонди, себто ті всі гроші, котрі щедрою рукою відпускає йому Карпо Сергійович Грець, цвиндрить або гірше того — привласнює.

Можна подумати, що Бринь за ті гроші собі дім спорудив або автомашину купив.

Але я цього не скажу, і ніхто цього не скаже. Більше того, кожен скаже і я скажу, що всі ті гроші, всі до останньої копієчки Бринь вкладає в шляхи-дороги.

А шофери його лають, а машини по дорогах Задолинського району ламаються, і нема цьому ні кінця ні краю, як нема ні кінця ні краю степовим дорогам.

Сам райцентр лежить трошки оддалік від ас фальтового шосе, так кілометрів за двадцять. Від шосе до райцентру- грейдер, або, як шофери кажуть, «горейдер». Але Михайло Прокопович не дуже прислухається до того, що шофери кажуть. Шоферам вічно не догодиш. От, наприклад, на межі району, саме на тому місці, де «горейдер» відходить від асфальтового шосе, стараннями Михайла Прокоповича зведено арку. Кам’яну, із шлакоблоків. І візерунками з усіх боків її вже так обцяцьковано, і написано (що там написано — викарбувано!) на ній, в який саме район в’їздять шофери… Арка трохи нижча за Тріумфальну і трохи вужча за Бранденбурзькі ворота. В жодному районі такої нема, а шофери бурчать: краще б, мовляв, грейдер отой відремонтував.

Ніколи не догодиш моїй бабці! Дорога від райцентру казкова. Зліва подивишся — стенди, справа— плакати, а дороговказів різних скільки! «За 50 м вибоїна! Будь уважний!», «Місток на ремонті! Об’їзд 8 км!» Ех, які капітальні дороговкази, як гарно пофарбовані, як художньо оформлені! Не цінують цього шофери…

А стенди які! А плакати! Ось цей, наприклад. Цим Михайло Прокопович найбільше пишається.

«Алкоголізм — ворог аварій!» Художньо намальована синя пляшка розбивається об зелений грузовик. А ліворуч художньо виконане панно: «Дороги нашого району в далекому минулому і близькому майбутньому». Картини олійними фарбами намальовані (спеціально художника з Києва командирували — ох, і торгувався ж він, той художник, ну, як справжній майстер!), а шофери цього не цінують.

Це панно найдорожче Бриневі: скільки воно грошей злизало, на ремонт доріг відпущених, — один бог знає! Бринь тоді ледь-ледь догану не схопив за перевитрати, але чого не зробиш для того, щоб шляхи в твоєму районі були найкращими!

Метрів за двісті інше по-мистеньки оформлене панно розповідає історію району… Це гірше. Картинок менше (Бринь став обережнішим) і літерами дрібнішими списане, але ідеологічно витримане.

Трохи далі, після того, як проїдеш глибочезну вибоїну, прямо-таки скульптурний дороговказ: «Найближча майстерня — 2 км!».

Праворуч від цього дороговказу на великому стенді (дошки дубові, вічні) вимальовані зобов’язання, взяті районом. Стендові вже п’ять років, а він як новенький.

А ще трохи далі спеціальний знак, якого ви не знайдете в жодних правилах вуличного руху. Автор цього знака сам Михайло Прокопович. Поставці він знак біля широченної баюри… На жовтому намальований чорним віл. І палець вказує ліворуч, а нижче цифра — 4 км. Вскочив у баюру, забуксував, — не бігай сюди й туди, не виглядай зустрічних машин, а йди точно туди, куди палець вказує. Через чотири кілометри буде ферма, там і тобі дадуть волів і витягуй на здоров’ячко машину.

Ну хто ще, де ще так піклується про шоферів, як робить це Михайло Прокопович Бринь? А воші чомусь не цінували його піклувань і лаяли Бриня такими словами, котрих ні я, ні ви голосно не скажемо, особливо, коли поруч стоятимуть жінки або і діти молодшого шкільного віку.

Тими словами лаяв його (але тихенько, в душі, щоб начальство не почуло) й шофер Карпа Сергійовича Греця — Петя, коли віз обох (Греця і Бриня) з області додому.

Віз, віз, та й влетів у ту баюру, біля якої гарної намальований дорожній знак стояв.

Петя вперед, Петя назад, Петя на всі швидкості по черзі натискує, грязюка вище знака летить, грязюка вже Карпові Сергійовичу всі окуляри заляпала, а машину зісподу ніби хто зубами за передній міст тримає.

Плюнув Петя і пішов 4 км у той бік, куди чорний палець на жовтому фоні вказував.

А Карпо Сергійович і Михайло Прокопович теж з машини вилізли, щоб трохи ноги розім’яти. Михайло Прокопович не втрачав доброго гумору, бо трапилась хороша нагода показати зблизька всю свою наочну агітацію. Раніше все так виходило, що начальство на повному газі повз неї проскакувало і не могло віддати належного Бриневим трудам. А тепер така хороша нагода трапилась.

Що ж до Карпа Сергійовича, то він тільки сопів і був похмурий, як хмара, що облягла небо на обрії.

— Це що? — запитав він, гублячи в багні калошу.

— Це? Це, так би мовити, шляхи району в далекому минулому і найближчому майбутньому…

Карпо Сергійович прочитав все, що на стенді було написано, і рушив далі. Михайло Прокопович йшов за ним, і щаслива посмішка грала на його вустах. Він мав змогу показати товар лицем.

— А це що?

— Це? Це заклик до шоферів, щоб знищували хом’яків.

— Що ж вони, колесами їх будуть давити, чи як?

— Нащо колесами? Буває, машина зупиниться в полі, зіпсується, то шофер може, значить, брати відерце і йти в поле…

— Відерце, значить? Так, так…

Ознайомившись з інструкцією, як нищити хом’яків, Грець рушив далі, а Бринь йшов поруч тепер як екскурсовод і давав пояснення.

— Це агітплакат «Алкоголізм — ворог аварій!» А це заклик до шоферів здавати пусту скляну тару. Це дороговказ — «До найближчої майстерні — 2 км». Це художні плакати: «Вирощуйте цитрину— це дасть нам більше вітаміну» та «Знищуючи комарів, віддавайте перевагу малярійним».

Так вони йшли, йшли і вийшли на пагорок, з якого вже було видно райцентр. Карпо Сергійович незчувся, як загубив другу калошу.

— Ех, Карпе Сергійовичу, — замріяно сказав Бринь, — коли б мені кошти, хіба б я таку наочну агітацію розвів…

Карпо Сергійович мовчав, і це не сподобалось Бриневі.

Вони почали спускатися з пагорочка.

— Ну, от що, — хрипким голосом почав Грець, — давно мені казали, давно мене агітували, що пора тебе з роботи знімати і до бісового батька, а я ще вагався. Тепер наочно бачу. Сам загітував мене. Подавай завтра заяву за власним бажанням, і щоб я тебе наочно більше не бачив.