Чтение онлайн

— Примітив!

Виходимо з кіно. Кінофільм всіх за душу взяв. Після такого фільму сам себе поважати починаєш і за людей приємно — на що вони здатні. У мене і душі музики грають, і я несміливо так кажу йому:

— Правда ж, здорово?

А він плечима знизав, недокурка на тротуар кинув і плюнув:

— Примітив!

Ну що ти йому скажеш? Я відразу ж всю свою неповноцінність відчув і у своїх власних художніх смаках засумнівався. Справді, йду, радію, як дурне теля, а чогось головного, якогось істотного недоліка не розглядів, а той непомітний недолік вибухнув, і від цього фільму одне-однісіньке слово «примітив» зосталося.

Ні-і, не буду я таким обмеженим! Не буду отак необдумано, запально свої незрілі, примітивні смаки виказувати. Перш ніж рота розкрию, сім разів подумаю. Тільки чомусь не виходить у мене так. Коли мені щось подобається, я відразу про це кажу, не подобається — теж не мовчу. І можу навіть посперечатися, коли зі мною хтось не згоден. Тільки з ним, з моїм розумним знайомим, мені важко. Він мене на місці вбиває:

— Примітив! — І у мене тільки зуби клацнуть.

Оце зібрався я купити моторолера нової моделі.

Дуже він мені подобається, і всі, з ким я на радився, мені в один голос кажуть:

— Бери, не пожалієш!

Тільки він, мій знайомий, зміряв мене з ніг до голови, зітхнув і кинув через губу:

— Примітив!

Я так і не зрозумів, хто ж зрештою примітив: я чи моторолер.

А оце вчора він у мене в гостях був. Жінка такого пирога спекла, що у мене і сьогодні слина у роті закипає, як про той пиріг згадаю. Пригощаємо його, припрошуємо. Він пирога їсть, як за себе кидає. А жінці приємно, що так активно її, кулінарним здібностям належне віддається.

Кожній жінці було б приємно. І вона не витримала і мала необережність запитати;

— Ну як вам мій витвір подобається? А ви накладайте, накладайте ще!

Він подивився на неї каламутними від ситості очима, сито відригнув і сказав:

— Примітив!

Не скажу, щоб жінці моїй таке слово було приємно чути, але я собі подумав: що, коли він не розумний, а зовсім навпаки? Що, коли у нього у мозкові одна-єдина звивина і на тій єдиній звивині, як на магнітофонній стрічці, одне-єдине слово «примітив» записано? Що, коли він просто дурень і ніколи розумним не був? Геометрично правильний дурень, з якого боку на нього не подивись. Може ж таке бути?

Саня Ковальчук хлопець розумний і дуже начитаний. У нього власна бібліотека велика. Здебільшого передплатні видання. В шафі вони вже не вміщуються, так тато Сані полички зробив. І Саня на тих поличках найулюбленіші книжки тримає, щоб завжди під рукою були. Мама пил з них кожного дня стирає, так що, можна сказати, Санина бібліотека в зразковому порядку.

Багато хорошого й цікавого в тій бібліотеці. Розумні, добрі люди книжки написали і ніби найдорожчим своїм, найщирішим, найкращим з Санею поділилися. Любить Саня біля отих книжкових полиць з ким-небудь з товаришів своїх побалакати, трішки, звичайно, бібліотекою похвастатись, але в основному щось цікаве розповісти.

Оце й сьогодні у Сані гість, хлопець з їхнього ж таки 9-Б, Гриша Завгородній.

Гриша Завгородній мовчазний, він більше слухати любить, А Саня, Саня — як професор:

— Ти, Грицько, мабуть, і не знаєш теорії Гельмгольца. В школі ми ще цього не проходили та й навряд чи будемо проходити, програмою це не передбачено. Але коли б визнати теорію Гельмгольца, то вийшло б, що двадцять мільйонів років тому наше Сонце було більше, ніж вся сонячна система.

Не будемо розглядати де питання з астрономічного боку, розглянемо його з фізичного, і ти погодишся, що це абсолютне безглуздя…

Гриша вже розкрив було рота, щоб погодитися, що ця теорія Гельмгольца була абсолютністьким безглуздям з усіх боків, як до кімнати зазирнула Санина бабуся Ксенія Петрівна. Вигляд у неї був дуже винуватий.

— Санечко… — сказала вона, не наважуючись продовжувати далі, бо побачила, як її начитаний онук насупив брови.

— Ну, чого тобі? — буркнув Саня, перегортаючи книжку і всім своїм виглядом показуючи, що бабусина присутність тут абсолютно недоречна. Бабусина освіта, звичайно, не дозволяла їй піддати нищівній критиці хибну теорію Гельмгольца.

— Санечко, я хотіла тебе попросити…

— Потім, — відрубав Саня і всією своєю позою дав бабусі зрозуміти, що аудієнція закінчена. Але чи то бабуся не відразу зрозуміла, що аудієнція закінчена, чи справа у неї була дуже нагальна, бо вона зважилася викласти своє прохання до кінця:

— Розумієш, Санечко, мама з татком скоро на обід прийдуть, а в мене котлети ще не той…

— Хіба я директор кулінарного магазину? — саркастично запитав Саня.

— Ні, ні, — замахала руками бабуся, — який з тебе директор. Я це до того, що м’ясорубка чогось не загвинчується. Чи пальці в мене вже не ті, чи, може, з гвинтиком що…

Треба було бачити, як знизав плечима Саня, яка гримаса благородного обурення з’явилася на його обличчі, але треба було також побачити, як здивувався Саня, коли Гриша мовчки встав і вийшов за бабусею в кухню.

Повернувся він рівно через дві хвилини і, винувато посміхаючись, сказав:

— Самі тобі дрібниці. У старенької вже сила не та, та й гвинт, по правді сказати…

Саня знову знизав плечима, і знову та ж самісінька гримаса благородного обурення оселилася у нього на обличчі, цього разу вже надовго.

— Ну що ж… Коли якийсь іржавий гвинт цікавить тебе більше, ніж теорія Гельмгольца, я не смію заважати. Практика, так би мовити, політехнізація… Ха-ха-ха! — і Саня засміявся гамлетівським сміхом.

А Гриша зовсім знітився і замахав руками:

— Ні-ні! Що ти, що ти, Саню! Ти так цікаво розповідаєш!

І, знаючи, як підлеститися до Сані, провів обережно пальцем по золотавих обкладинках книжок:

— А це в тебе що?

Розрахунок був точним і безпомилковим. Саня враз став простим і доступним, як професор після екзаменів.

— Це? — перепитав він з гордістю. — Це? Весь Вальтер Скотт! Які романи він писав, які благородні образи виводив в тих романах! Ти читав що-небудь Вальтера Скотта?

— «Айвенго» читав і «Роб-Роя» теж читав…

— Мало ти читав. А ти знаєш, що Вальтера Скотта називали «шотландським чарівником»? Він і про Марію Стюарт писав. Трагічна доля цієї благородної жінки страшенно зворушила Вальтера Скотта, і він, часом навіть поступаючись історичною правдою, створював надзвичайно хвилюючі ситуації. Та що там говорити! Які чудесні жіночі образи створював Вальтер Скотт!