Чтение онлайн

Ніколи ще Роні Купер не був такий безпорадний, як нині. Думки його плуталися. Агент служби безпеки Сем, безперечно, мав свою версію, але він поки що мовчав, збирав нові факти.

Роні Купер відчував, що у всіх, без винятку, його припущеннях бракувало проміжних ланок. Він мусив заповнити прогалини а обскакати Сема. Треба самотужки розгадати карколомну загадку. Тоді агента можна взяти в руки й диктувати свої умови.

Вночі варто порадитись зі “Стеллою”, а поки що слід оглянути кімнату в тому домі на Четвертій кільцевій, де жив Сноу. Треба зафіксувати всі речі на кіноплівці. Для “Стелли” важлива кожна дрібниця.

Купер завжди тішився, коли одягав уніформу службовців “Ескадрону милосердя”. На грудях широкої блузи багряніли літери “ЕМ”. Так, блакитний одяг пасував до його русявого волосся, зачесаного на проділ. У цьому одязі він завжди почував себе значно молодшим, бадьорішим.

Хоч би трохи відволіктись од неприємних думок. Але електромобіль мчав надто швидко. До того ж, сіті сплановано так, що від штабного хмарочоса до всіх житлових кварталів вели короткі вулиці-радіанти. Машину вів автомат. Купер зрідка притискувався чолом до прохолодного скла. М’які поштовхи ніби тамували нетерпіння. Збоку пропливали довжелезні будинки, схожі на вощані стільники з бджолиних вуликів. На брунатному тлі стін горіли чіткі квадрати вікон. Велелюдний мурашник сіті незабаром вкладається спати.

…Вестибюль був схожий на глибокий оцинкований колодязь. Пахло сирістю та затхлістю. Наглядач не сподівався, що шеф може прибути без попередження. Це добре, коли підлеглі бояться. Але ж не треба так розгублюватись.

— Викликати Брауна! — звелів Роні Купер.

Наглядач простягнув руку до відеотелефонної апаратури. На стіні спалахнув овальний екран. На ньому з’явилось обличчя Брауна, аналітика Четвертої кільцевої. Товстогубий, опасистий, майже зовсім лисий, він був схожий на кумедного, доброзичливого чоловіка з дитячих коміксів.

— Не доповідайте! — зупинив підлеглого Купер. — Їдьте мерщій сюди!

Через кілька хвилин повз двері з прозорого пластика промайнув силует електромобіля. Браун майже вбіг до вестибюля й виструнчився перед шефом.

— До ваших послуг, сер!

— Мене цікавить помешкання зниклого клієнта.

Вже у ліфті Роні Купер запитав аналітика:

— Чи хтось пам’ятає його?

— Як не дивно, розмови ще не скінчились. Клієнти не дають наглядачам спокою, розпитують, де подівся Біллі Роджерс. Дехто заходив і до мене. Я запевнив їх, що він залишив сіті. Не вірять…

Який же довгий коридор п’ятнадцятого поверху!

Десь там за його стінами світяться екрани телевізорів — цього прокляття “вільного” світу. Вони навівають клієнтам яскраві барвисті сни. На столиках у них лежать невеличкі цеглинки хліба та пластикові пакети з вечірнім супом.

Навіть найближчі сусіди по поверху не спілкувалися між собою. Та й про що вони могли розмовляти: життя одного, мов дві краплі води, нагадувало життя іншого. Кудись ходити, знайомитись, приятелювати… Навіщо зайві клопоти? Адже мине три—чотири місяці, і недавніх сусідів розселять в інших будинках. “Ескадрон милосердя” невблаганно тасував людські долі.

— Ось ця кімната, — тихо сказав аналітик Браун.

— Дякую, я зайду туди сам.

У кутку кімнати горбився пластиковий стіл на цибатих ніжках. Телевізор давно не вмикали. Вчений вочевидь не жадав барвистих снів. Йому було потрібне інше.

Купер підняв кінокамеру і натиснув кнопку. Стрічку перегляне “Стелла” і помітить те, що нікому б не впало у вічі. Потім шеф “Ескадрону милосердя” увімкнув одоратор — пристрій, який вловлює та розшифровує різні запахи. На що можна звернути увагу? Книги… Так, твори письменників минулого століття. Виявляється, Пітер Сноу мав власну бібліотеку. Книгозбірні сіті видавали клієнтам на руки лише комікси та фоторомани. Серйозні книги небезпечні. У людей, викинутих за борт життя, вони збурюють уяву та честолюбство. Як же Пітер Сноу зміг пронести чи провезти до сіті стільки книг? Як йому це вдалося?

Треба шукати таємні криївки. Дві гострі антени поповзли по стіні. На табло приладу ледь-ледь тремтіли стрілки. Під ногами скрипів ситоліноліум. Нічого немає! Та лишалася ще стеля. Чорні вусики на кінчиках антен засновигали по сухому тинку. Даремно!..

У кімнаті контакту Роні Купер нетерпляче чекав, поки “Стелла” прочитає та обмізкує записи портативних криміналістичних приладів. Чого він хвилюється? Поки що… І враз низка індикаторів на панелі заграла різнобарвними вогнями. На екрані з’явилося зображення кімнати Пітера Сноу. Потім між столом, ліжком та стільцями попливли тіні. Вони нагадували привидів із фільмів-жахів про далекі часи середньовіччя. На довгих пласких тулубах метелялись кулеподібні голови, руки злітали на всі боки, мов щупальця.

А третя тінь була непорушною. Людина, якій вона належала, була, очевидно, невисокою. Приблизно такою, як Пітер Сноу. Дві інші безперервно рухалися. Люди, які їх лишили, судячи з усього прагнули в чомусь переконати Пітера Сноу.

Зображення стало чіткішим. Обриси однієї з тіней свідчили про те, що людина, яка лишила свій примарний відбиток у кімнаті Пітера Сноу, була одягнена в уніформу “Ескадрону милосердя”. Роні Купер аж ніяк не здивувався. Так воно й мало бути…

“Стелла” точно визначила час, коли троє змовників зібралися в квартирі Пітера Сноу. Годинник тоді показував двадцять хвилин на першу ночі. Трос чоловіків радилися через дві години після того, як син Пітера Сноу підійшов до воріт сіті і назвав ім’я батька.

Нейронна машина вже більше нічого не могла розповісти Куперу. Далі шукати розгадку таємниці міг тільки людський розум.

Вранці Купер розмовляв із агентом служби безпеки Семом. Ніякої сенсаційної новини той не приніс.

— Ваше сіті, — говорив Сем, — це бомба сповільненої дії, підкладена під наш уряд. Якщо про вашу “Стеллу” дізнається громадськість країни, здійметься страшенний галас. А незабаром відбудуться вибори до парламенту. Обов’язково хтось грітиме руки на ваших прорахунках…

— Кожна велика фірма мас свій обчислювальний центр, — буркнув Купер. — Ми не змогли б керувати сіті без “Стелли”.

— Я маю на увазі інше. Ви застосовуєте імпульсний код, щоб забивати памороки своїм клієнтам. Навіть ми, працівники служби безпеки, рідко використовуємо його, щоб комусь розв’язати язика.

Розмова дратувала Купера. Навіщо цей тон прискіпливого вчителя? І він сказав сердито:

— А це ще треба довести.

— Пітер Сноу добре знає, що таке фізіологічний код та імпульсний ключ, — посміхнувся Сем. — Він доведе. Ради цього він і проник до сіті.

— Хай спробує вийти з нього.

— А якщо його тут вже немає? Що ви тоді робитимете?

— Все заперечуватиму. Доказів у нього не-мас.

— Уявіть собі, що сюди приїде комісія від парламентської фракції опозиційної партії. А Пітер Сноу буде серед її членів…

— Що ви мене лякаєте, — холодно мовив Купер. — Якщо навіть так і станеться, то в нас вистачить часу, щоб знищити всі сліди.

Девід мовчки зайшов до своєї кімнати. Не знав, що робити далі. Після розмови з Роні Купером та дивовижного контакту зі “Стеллою” він зрозумів, що його використовують як пішака в чужій підступній грі. їм потрібен не він, а батько. А той вочевидь ховається і від Роні Купера, і від Сема…