Чтение онлайн

Відповіді не почув. Постояв ще трохи, поміркував: “Ні, варто розшукати начальника біостанції. Удвох буде спокійніше…”

Збіг східцями на нижню палубу. Як тихо і прохолодно у довгому критому коридорі! Через метрів тридцять з’являться ще одні східці, які й виведуть його на верхню палубу корми.

Біолог прошкував до світлої плями, що падала на підлогу від люка, і мало не наступив на чиїсь ноги. Здригнувся всім тілом і відступив назад. Хто тут?! Придивився пильніше. Під металевою стіною сиділа людина, випроставши впоперек коридора довгі ноги і розкидавши руки. Кудлата голова лежала на грудях.

Очі Усольцева призвичаїлися до пітьми, і він розгледів одяг людини; картата сорочка з широким вирізом на грудях, білі брюки, підперезані гаптованим поясом. Так одягаються моряки в цих широтах Тихого океану.

— Хелло, містер! — Усольцев подумки складав запитання англійською мовою і вже наперед смакував ту мить, коли розвіються всі таємниці, які оточували цей дивний корабель. — Пліз…

Моряк звів голову і поглянув на Усольцева широко розплющеними і ніби закам’янілими очима. У них застиг вираз незвичайного переляку, граничної розгубленості.

Біолог відсахнувся. Моряк підвівся і підійшов майже впритул до нього. Доторкнувся пальцями плеча біолога. Рухи його були повільними і невпевненими…

Тепер вони стояли лицем до лиця. І, як не дивно, ті шкарубкі пальці, що вп’ялися в плече біологові, не злякали його. Бо в тому конвульсивному потискові відчувалися цілковита безпорадність, безпомічність.

— Спік ю інгліш? — вигукнув Усольцев.

— М-м-м-мім… Бу-бу-бубу!.. І-і-і-і-і!

Промовивши кілька непевних звуків, моряк замовк і знову заблимав очима. Рука його не полишала плеча Усольцева. Вуста розтулилися, показуючи білі зуби.

Оце так зустріч! Схоже на те, що хлопчина збожеволів. Жести, мугикання… А де ж інші члени екіпажу? Невже вони залишили божевільного і втекли?

Гаряче, гаряче, ще гарячіше! Як у тій дитячій грі. Добре, що на біостанції в діагностичний апарат. Ясна річ, доведеться забрати хлопця з собою. А там видно буде.

Усольцев зітхнув з полегшенням і посадовив моряка під стіною. Хай побуде поки що тут, на палубу виводити його небезпечно, ще впаде за борт. І Хоменко неначе навмисно зник. А тут для нього такий сюрприз!

Біолог пройшов медичне стажування і вже вісім місяців виконував на борту біостанції обов’язки лікаря. Та в цю мить не міг пригадати жодне захворювання, від якого б доросла людина раптом стала безпомічною, мов мала дитина.

На палубу вийшов Хоменко. Кинувши погляд на обличчя начальника біостанції, Усольцев зрозумів: там, у каютах, є ще й інші хворі!

— І я побачив одного грека, — мовив Усольцев. — Молодий ще хлопчина, мабуть, божевільний. Його треба якось рятувати… Куди ж це ми потрапили? Якесь закляте судно! І для кожного з них потрібна нянька! Ніколи не бачив і не чув про таке. Розповіли б — не повірив!

— Що ж сталося з ними? — бідкався Хоменко. — П’ять моряків — і всі божевільні! Чому?.. Де ж інші? Хоч би знайти людину із здоровим глуздом.

— Боюся, що весь екіпаж збожеволів. Ми ж не заходили в камбуз, кубрик, не спускалися в трюм. Суховантаж такого класу обслуговують зо два десятки моряків.

— Що ж робити? Вся надія на автодіагноста.

— До нього дійде черга. Спочатку оглянемо все судно, обстежимо всі закапелки, зведемо всіх хворих у салон. Ти зазирни у рубку радиста, навідайся у кубрик. Не думаю, що хтось ховається у трюмі. Зрештою, знайдемо списки членів екіпажу й звіримо. Я беру на себе машинний зал…

— А де салон? — запитав понуро Усольцев. Він уже уявляв, скільки клопотів чекає на нього.

— А де ж влаштовують завжди салон на судні? На другій палубі. Підеш цим коридором і побачиш трап.

Усольцев вирішив оглянути радіорубку. Заглянув через ілюмінатор всередину невеличкої кімнатки. На вузенькому столику стояла чорна коробка рації. Її не встигли вимкнути — жили своїм таємничим життям зелені та червоні індикатори на панелі.

Раптом чиясь п’ятірня лягла на сіру площину стола. Вона сунулась все далі й далі, аж поки не випірнув і лікоть…

Усольцев відскочив од вікна і натиснув плечима на двері. Вони враз відчинилися, і біолог мало не впав на людину, яка, чіпляючись за стіл, силкувалася звестися па ноги. Усольцев ледве підняв її з підлоги, посадив у закутку кімнати. Новий “пацієнт” мав типово грецьку зовнішність — кучеряве волосся, масивний рівний ніс, важке підборіддя. А очі в нього були такі ж, як і в того молодого хлопця, — безпорадні, благаючі.

“А може, вони прийняли наркотики? — промайнула думка в біолога. — Те бісове зілля найчастіше спричиняє божевілля. Ні, це малоймовірно, адже весь екіпаж, мов один чоловік… Тоді що це? Невідома науці психічна епідемія?”

Зіниці очей грецького радиста не розширені, не мають того скляного, наркотичного блиску. Не помітно жодних ознак вживання наркотиків. Та слід обов’язково висловити свої міркування Хоменкові.

Передчуття якоїсь страшної небезпеки знову найшло на Усольцева. Перед його внутрішнім зором вимальовувалася невиразна картина лиха. Швидше на біостанцію! Без автодіагноста він не зможе перевірити свої припущення. А поки треба виконати наказ Хоменка.

Він узяв радиста за руку і вивів з радіорубки. Той не опирався, йшов покірно за біологом, ледь-ледь похитуючись. Усольцев хутко знайшов салон на другій палубі і посадовив грека на канапі. Хотів уже йти, але відчув, що пальці хворого не відпускають його руку. Біолог шарпнувся — затиск не слабішав. Довелося розривати той цупкий “браслет”…

У кубрику біолог знайшов ще трьох моряків. Вони вовтузилися на підлозі і щось мурмотіли під ніс. Сивобородий кремезний чолов’яга саме підняв свою руку на рівень очей і заходився її розглядати. Коричневі пальці ворушилися, і враз на обличчі моряка з’явилася посмішка.

“Мов дитина, — подумав Усольцев. — Так, ці люди навдивовижу схожі на восьми—дев’ятимісячних немовлят. Хапальний рефлекс, довге розглядання частин свого тіла. Правда, хворі досить добре тримаються на ногах, але ходити без поводиря, очевидно, не здатні. Цікаво, чи реагують вони на їжу?”

Як тільки біолог простягнув галету сивобородому морякові, той одразу ж стрепенувся. Затремтіли ніздрі широкого носа, рука схопила коржик і понесла до рота. Залунав гучний хрумкіт, міцні зуби перетирали галету, а на обличчі проступав вираз тваринного задоволення.

Усольцев обвів поглядом начиння кубрика. Вісім вузеньких ліжок, три пластикові шафи, стіл, кілька стільців, вмонтований у стіну телевізор. Сонцезахисні жалюзі закривали ілюмінатори. Що ж, речі не могли розповісти про причини нещастя, яке спіткало цих людей.