Чтение онлайн

– - Неодмінно! Ти ж рятувала людину. — погодився з нею чоловік.

– - Я , приготувала для вас зброю і харчі, там біля сарайчика. Треба забрати. — згадала, жінка .

Та коли мандрівники, разом з нею , наблизилися до будови, то побачили безліч тіней, які поволі рухалися в їхній бік.

– - Це шорхи! Вони вже на поверхні. — вигукнув, Карол.

– - Треба звідси швидше тікати. — обізвався Теймур.

– - До речі, у бандитів є коні!— згадав Мозус. — Ними і скористаємось.

– - А як же , місцеві жителі ?— спитала Міла. — Вони ж, загинуть.

Друзі від її запитання, розгубилися. Дійсно , покинути людей на смерть, це паскудство . Та Васса остудила її благородні наміри:

– - Ми, нічим їм не допоможемо. Вони, так налякані бандою Самсона , що не стануть вас слухати, і не відкриють двері нікому. Так що, треба рятуватися самим, а їм , нехай допоможуть Боги.

Друзі повскакували на коней, що належали банді. Карол і Крістур підсадили жінок. Мілена перегнулася з коня і поцілувала хлопця, той від щастя аж засяяв. Він обернувся до Шутіма і з докором в голосі, сказав:

– - А ти , що базікав?

– - Я, лише казав, що бачив. — здвигнув плечима Шутім, потім коротун звернувся до дівчини. — Вибач Міленко, я вирішив, що ти полюбила Самсона.

Мілена у відповідь, лише засміялася.

– - Ну, що, вже всі всілися?— спитав Мозус. — Тоді рушаємо.

Друзі поскакали, одразу пускаючи коней в галоп, покидаючи це небезпечне місце. Трохи проїхавши, Мозус притримав коня, в селищі почувся розпачливий крик.

– - Почалося. — промовив він сам до себе і пришпоривши коня, наздогнав товаришів.

Їхали до самого світанку, підземляни за ними не гналися і мандрівники почували себе, майже, в безпеці. Дошкуляли лише, голод і втома. Вже другу добу, вони не мали крихти в роті, та і відпочити їм, так і не довелося. Крістур, весь час, крутився навколо Васси. Та, вона, здається цього не помічала, або просто вдавала, що не помічає. Зате товариші, це не пропустили. Першим , як завжди, вколов слівцем чолов'ягу, Теймур:

– - Крістуре, а, Крістуре, чого це ти все їздиш кругами, навколо Вассиного коня? Він тобі, що, подобається більше за твого?

Крістур, почервонів і сердито зиркнув на хлопця, а потім потай, показав йому кулак.

– - І, що то, робить , з чоловіками кохання. — скрутно похитав, Теймур головою, дивлячись на Мозуса.--- Ну зовсім людина, втрачає голову. Ось, Крістур, вже друзям погрожує.

Мандрівники, весело засміялися. Крістур, скоса глянув на жінку, та дивилася на нього і посміхалася, він теж розплився в посмішці. Він зрозумів , що теж їй не байдужий. І можливо, підколи Теймура, розтопили останній лід, в їхніх стосунках. Тепер, він зовсім не сердився на хлопця, за його довгий язик.

– - А куди, ви , направляєтесь. — першою заговорила до Крістура, Васса.

– - На узбережжя. — відповів, чоловік. — Там десь, знаходиться замок чаклунів, до них, ми і направляємось.

– - Я , знаю де це. Адже, я, народилася в тих краях. Мій батько, був капітаном, невеликого торгового судна і він, часто брав мене з собою. Неодноразово, ми з ним, пропливали по біля скелі, на якій стоїть цей замок. — сказала Васса.

– - А , як довго, нам ще туди іти?— втрутився в розмову, Мозус.

– - Якщо в ночі відпочивати, то дня, три.

– - До речі, про відпочинок, ми що вирішили замучити себе до смерті?— спитав , Шутім.

Коротуна послухали і зупинилися.

– - Треба роздобути харчів. Пішли, братику, пополюємо. — звернувся Плато до Капера.

– - Пішли, але, чим ми будемо полювати? Ганятимемося за птахами з мечем?

– - А ти, що , не здатний зробити лука і нарізати стріл?— єхидно, відповів болотник братові.

– - Я про це , не подумав. — знизав той плечима.

Ось так спілкуючись, парубки зникли за невисокими заростями, біля яких, зупинився загін мандрівників. Поки розводили багаття, повернулися охотники, вони принесли дику козу.

– - Як, це вам так швидко, вдалося вполювати дичини?— здивувався , Крістур.

– - Та ми і самі здивувалися, що так вийшло. — почав розповідь , Плато. — Ми з братом, перейшли через цей лісок і вийшли в зелену долину, а на ній тварин, видимо-невидимо. Я не вспів і слова вимовити, як мій братик, хапає меча і кидає його в саму гущу , як списа і, о диво, влучає в козу.

– -- Що, в цьому, дивного? Я що, мисливиць - дилетант?

– -- Та ні, дивно інше, звідки стільки тварин?
– -- перервав його, Крістур.

– -- Подивіться під ноги, тут навколо скелястий грунт. Шорхи не зможуть рити свої ходи. Тварини не лякані.
– -- пояснив Мозус.

– - А, ще, ми по дорозі, бачили водоспад він падає в невеличке озеро і вода там тепла, при тепла. — ні з того, ні з цього, додав Капер і зиркнув в бік жінок.

– - Як, туди дійти?— спитала, Васса.

– - Ось так, прямісінько, прямісінько і вийдете. — пояснив , хлопець.

– - Пішли , подруго. Поки чоловіки смажитимуть козу, ми помиємося.

Дівчина, з радістю, погодилась. Озерце, виявилось пречудовим, схожим на кам’яну чашу, оздобленою візерунком з квітучих рослин.

– - Як тут, гарно. — вдихнула на повні груди, Васса. — Здається, мені ніколи не було так добре, як зараз, у вашому товаристві.

– - А , особливо, у товаристві Крістура. Чи, не так?— посміхнулася їй, Мілена.

– - Так. Він приємний чоловік, та я, його, ще добре не знаю. Самсона, я теж вважала чудовим, поки не розпізнала.

– - Крістур, не такий. Він, гарна людина. Можливо, трохи не зграбний і не вміє гарно висловлювати свої почуття, та в кожного є свої недоліки.

Мілена почала роздягатися, необережним рухом, вона зачепила намисто, нитка порвалася і перла розкотилися навкруги, а деякі попадали у воду.

– - Ой, я зовсім про них забула. Та не шкода, мені вони все одно, ні до чого. — байдужим голосом, промовила дівчина. — Та і це плаття, навіщо воно, але іншої одежі немає, а в ньому, незручно їхати верхи.

– - Потім щось, придумаємо. — пообіцяла, Васса.

Подруги, попрали свій одяг і розіклали на камені, сохнути, а самі пішли митися. Міленине плаття, вигравало на сонці різнокольоровим бісером і стеклярусом, з дерева, за ним довго спостерігав великий ворон. Він то одним оком подивиться на миготливі камінці, то іншим і нарешті коли купальниці відійшли по далі, підлетів, зачепив блискучу одежину дзьобом і майнув геть. Подруги, лише охнули. Та що вдієш, Міла залишилася в самій сорочці. Дівчина кинулася слідом за птахом. Плаття для ворона , було важкою ношею, та кидати його, він не збирався, лише трохи відлетів і сів відпочивати. Мілена вже майже добігла до птаха, але він знову відлетів, забравши з собою і одежину.