Чтение онлайн

– - От, капосне створіння!— вилаялась, дівчина. — Ану, зараз же, віддай.

Та ворон, наче насміхався з неї, він знову почекав поки Міла підійде ближче і піднявся у повітря, залетівши за скелю. Дівчина кинулася слідом і несподівано наштовхнулася на старого діда. Побачивши, напівроздягнену дівчину, старий прикрив долонею очі і промовив:

– - Чого, чого, а такого дива, я тут не сподівався побачити.

Мілена, сором’язливо , прикрила рукою глибоке декольте і відступила за камінь.

– - Це, часом не твій одяг?— спитав старий, простягаючи Мілені , сукню.

– - Так, мій. Його в мене ворон поцупив і я за ним гналася. — дівчина вдяглася і вийшла з за каменю.

– - Це моя пташка. — посміхнувся до неї , старий. — Він полюбляє все блискуче. От і тягне, що надибає. Ти вже на нього не ображайся , дурна істота.

– - А ви , тут десь неподалік живете?— спитала дівчина.

– - Так. Зовсім поряд. Бажаєш зайти в гості?

– - Вибачте, та мені потрібно повертатися , на мене чикають.

– - Я , розумію. Та все ж, дозволь тебе запитати.

Дівчина ствердно кивнула головою і старий спитав:

– - Якби я міг тобі запропонувати переселення в інший світ, вільний від шорхів, де ти змогла жити в повному достатку і навіть розкошах, не ризикуючи власним життям. Ти б , погодилася?

– - Разом з моїми друзями?

– - Ні, лише тебе саму. — сказав старий і злегка доторкнувся до її чола.

Перед її зором, попливли яскраві картини райського життя. Мілена відчула себе царицею дивовижного світу, де всі і все належить лише їй, де виконуються найдрібніші її забаганки і весь світ, сповнений любові лише до неї одної.

– - І ви, здатні таке зробити?

– - Так. То ти погоджуєшся?— старий , очікуючи відповіді, замовк.

Мілена подивилася на нього своїми великими, блакитними очима і посміхнувшись, відповіла:

– - Ні, я не хочу розкошів, не хочу іншого світу в якому не буде, поруч мене, людей яких я люблю.

– - В цьому світі ти можеш загинути, а така вродлива дівчина, не заслуговує на смерть, у такому ніжному віці.

– - На , таке ніхто не заслуговує. Нещодавно, від шорхів, загинула банда грабіжників і убивць. Вони заслуговували на смерть, але все одно, не на таку. — відповіла Мілена.

Дідусь, схвально захитав головою. Йому сподобалась її відповідь, а дівчина, несподівано спохватилася.

– - Діду, а ви бува не чарівник ?

– - Так.

– - А , не з тих, бува чарівників, що живуть в замку , біля моря?

– - Саме з тих. Мене звуть, Фалонд.

– - Я і мої друзі, якраз і направляємося до вас.

– - Знаю, тому і прийшов вам назустріч.

– - То ви, мене надурили, коли сказали, що живете поруч?

– - Ні , не надурив. Ми , мандруємо інакше ніж звичайні смертні. Скоро ти в цьому переконаєшся. Тепер пішли, познайомиш мене зі своїми товаришами.

Мілена і старий , пішли до озерця, їм на зустріч вийшла Васса.

– - Подруго, я вже почала хвилюватися за тебе, де ти пропала?— спитала, жінка. Та помітивши старого діда, зупинилася. —А, це , хто з тобою?

– - Чарівник. — спокійно, наче нічого значущого не сталося, відповіла дівчина.

– - Чарівник? Ти , не жартуєш?

Мілена посміхнулася і закрутила головою:

– - Він , хоче , з нами познайомитися поближче, а я його супроводжую.

– - Добре. — трохи розгублено промовила, Васса. — Пішли тоді, разом.

Проходячи берегом озера, Фалонд побачив розсипані перла. Чарівник простяг до них свою долоню, і намистинки, як по команді, повскакували в неї.

– -- Ваше?
– -- спитав він, у жінок.

– -- Не потрібні, вони, нам.
– -- відповіла Васса.

– -- Даремно, ви, так. В подорожі, все знадобиться. Візьми.

Мілена взяла перла, і сховала до кишені. «Можливо старий, і правий.» --- подумала вона. Жінки повели старого, до табору, коза вже була спечена, чоловіки , хоч і захлиналися, з голоду, слиною, та все ж чикали на повернення , представників слабкої статі. Вони не сподівалися, крім жінок, побачити ще когось. Поява чаклуна, дуже здивувала їх, вони навіть забули привітатися у відповідь.

Першим, прийшов до тями Карол:

– -Я вас знаю! Я бачив вас у лісі, коли перевіряв зброю, що мені подарував батько. — і не чикаючи, що скаже на те старий, обернувся до Мозуса. — Пам’ятаєш? Я розповідав.

– - Так. Це саме я. – погодився, старий. —А ще, я той самий торговець, який подарував твоєму батькові, ту зброю. Великий Орнагул, приставив мене, оберігати тебе і допомагати, якщо в цьому виникне потреба.

Карол дивився на старого захоплюючим поглядом. Та захват раптово зник, коли він почув, запитання Мозуса.

– -То ,ви знали все про шорхів, про наші поневіряння і нічого не робили? Ви ж, могутні, як ви могли допустити, що загинуло стільки людей? Безневинних людей.

Старий, вислухав звинувачення ватажка, з непорушним виразом обличчя, а потім відповів:

– - Ми, чаклуни білої магії, а біла магія не допускає вбивства, нехай навіть це буде, найжахливіша істота в світі. Таму ми і не можемо зупинити шорхів, це повинні зробити ви, але про це, ви дізнаєтесь у замку, куди ми зараз і відправимося.

Старий підняв в гору руки і почав промовляти якесь заклинання.

– - Стрівайте, стрівайте, а як же коза? Ми що покинемо її, навіть не скуштувавши?— закричав, Шутім.

– - Кому, що. А ,коротунові, аби наїстися!— висказався, Теймур.

Фалонду, прийшлося починати все спочатку. Шутім, тепер, тримав печеню в руках. Перед очима мандрівників все замерехтіло і попливло, а коли спинилося, то вони разом з чаклуном опинилися, в напівтемному, але затишному приміщенні, здається бібліотеці, бо навколо стояли стелажі з книгами. Із за вікон долинав шум прибою і крики чайок.

9

– - Гості вже прибули. — повідомив, Орнагула, один з його учнів.

Маг поволі підвівся зі свого крісла, і рушив до бібліотеки. Слідом за ним ішло вісім по жилих чоловіків, отакою процесією вони і зайшли до кімнати, де на них чекали друзі.

– - Я радий, що ви всі, благополучно дісталися , до нашого замку. Ми знаємо ціль вашого візиту і як можна ретельніше, підготувалися до нього. Весь наш світ охопило велике лихо і лише ви в змозі його здолати. Та перш , ніж я розкажу вам, як це зробити, ще раз добре поміркуйте, чи готові ви на важкі випробування, за ради порятунку, інших людей?