Чтение онлайн

– - Мілено, ти що не впевнена, що хочеш стати нареченою База?— спитала одна з них.

– - А що, це так помітно?

– - Помітно. — підтвердила подруга.

Далі, цю розмову, Міла не схотіла продовжувати. Набравши повні оберемки квітів, дівчата повернулися додому. Вже біля воріт, та сама дівчина, знов звернулась до Міли:

– - Ти, краще Базові заздалегідь скажи, не добре соромити хлопця, на очах у всієї громади.

– - Справа в тому, що я і сама ні в чому не впевнена. — знизала плечима, дівчина.

В хаті, на Мілину чикала мати, вона дошивала їй сукню і хотіла її приміряти. Мілена встала навпроти люстерка, сукня була дуже гарною, Орика була чудовою швачкою, але вона було блакитна і вишита стеклярусом. Побачивши своє відображення, Мілена наче збожеволіла. Не кажучи і слова, вона скинула наряд і кинувши його на лаву, вся в сльозах, вискочила з хати, мало не збивши з ніг Перуса.

– - Що це з нею?— здивовано спитав він, у дружини.

– - Це, все нерви. — зітхнула жінка. — Вона не хоче дорослішати. Пам’ятаєш, якою я була в цей день?

– - Найгарнішою проміж усіх дівчат!— засміявся Перус.

– - Зарьованою і з розпухлим носом. — поправила, його дружина. — Та нічого страшного, вона заспокоїться і до вечора прийде до норми. А, сукня їй дуже пасує!

Дівчина перебігла через вулицю і заскочила до двору Мозуса. Чоловік сидів на ганку і тримаючи на колінах своїх синочків, щось їм розповідав. Він підвів погляд і зустрівся з Мілиними очима. Наче блискавка пронизала його наскрізь. Ще в ранці, він думав, що йому, все наснилося. Та зараз, він був упевнений в справжності, своїх пригод. Дівчина, мабуть відчула те саме.

– - Дядьку Мозусе, дай мені відповідь на одне питання.

– - На яке саме, дівчинко?

– - Мені, на нього, чикати?

Мозус одразу збагнув, про кого питає Мілена. Він трохи помовчав, розмірковуючи, як краще відповісти, а потім сам спитав:

– - Ти, його кохаєш?

– - Всім серцем!

– - Тоді чекай, на нього! Я впевнений, вам судилося бути разом.

Мілена посміхнулася і пішла з двору. На поріг вийшла Марика:

– - Чого це прибігала, сусідова донька.

– - Питала, дещо, про вечірню церемонію. — злукавив Мозус.

– - Вона, що, у батьків не могла спитати?— здвигнула плечима жінка.

– - Інколи, чужим легше довіритись, ніж рідним. — думаючи, про щось своє, відповів чоловік.

Баз був завидним женихом у селищі. Багато дівчат сохло за ним, та він уподобав Мілину. Не те щоб, він її кохав, просто звик отримувати, все найкраще. Тому і запропонував їй, стати його нареченою. Дівчина була з порядної, заможної родини і сам гарненька. Його батьки, підтримали вибір сина, та й дівчина дала згоду. Все начебто було добре. Та ось зараз, вона стоїть перед ним і потупивши погляд пояснює, що передумала. Це, за кілька годин до церемонії! Він був розгублений і розсерджений, на неї .

– - Про що, ти, думала раніше?

– - Вибач, Базе, я не хотіла тебе образити. — винувато вибачалась, Мілена.

– - Я міг запропонувати свою руку, будь якій з дівчат і вони б усі погодились.

– - Я знаю. Та, я не буду твоєю нареченою, пробач.

Більше нічого не кажучи, Мелена повернулась і пішла.

– - Та кому ти потрібна, королево! Обійдемося і без тебе. — навздогін їй, крикнув Баз і пішов до свого двору.

Карол привів себе до порядку: помився, переодягся в святкове вбрання. Він хотів, щоб Мілена, була приємно вражена його зовнішністю і не пожалкувала про зустріч з ним. Хлопець начепив на пояс кинджал, на шию оберіг і вже був готовий вирушати до селища коханої.

– - Який ти, в мене, красень. — сплеснула долонями Орелія і посміхнулась до сина. —Я гадаю, моя майбутня невістка, варта тебе.

– - Звісно варта, мамо!— ніяковіючи, відповів Карол.

Потім звернувся до чарівника:

– - Орнагуле, відправляй вже мене швидше! В мене так серце калатає, що наче ось, ось зупиниться.

– - Не зупиниться, воно в тебе міцне!— засміявся старий. — Та перш, ніж відправитись, спочатку вислухай мої настанови.

– - Які настанови?

– - Про повернення назад. Ти ж, ще не володієш мистецтвом телепортації?

– - Ні. — посміхнувся хлопець.

– - Отож бо! Тоді візьми, ось цей перстень і надінь на палець. Це не просто прикраса. Він допоможе тобі повернутися. З його допомогою, ти швидко навідаєшся до всіх своїх друзів. Треба лише добре уявити місце, де хочеш опинитись і повернути персня на пальці, в який бік, значення не має.

Карол роздивився чарівну прикрасу. На вигляд, це був звичайнісінький перстень, ніколи б не подумати, що він чарівний, зроблений з білого золота, з печаткою сонця. Хлопець надів його на пальця і тепер, вже зовсім був готовий до мандрівки. На дворі вечоріло. Сонце , своїм боком торкалося обрію. Карол закрив очі і почув жіночий крик:

– - Мозусе, в нас на подвір’ї, ні звідки, якийсь хлопець з’явився!

Юнак розплющився, він і справді знаходився на незнайомому подвір’ї, а до нього з хати біг Мозус. Він схопив Карола в міцні обійми і закружляв з ним . У хлопця, аж в голові запаморочилось.

– - Мозусе, та годі вже, ти ж мене задушиш.

– - Кароле, хлопчику мій, який я радий тебе бачити!

– - Я теж! Я спочатку місця собі не знаходив, переживаючи за всіх вас. Та Орнакул мені все пояснив і відправив провідати тебе і Мілу. Де вона зараз?

– - На майдані. Ми, теж туди зібралися. — Мозус гукнув на дружину. — Марико, а йди но сюди, я тебе познайомлю зі своїм кращім другом.

Жінка підійшла і підвела синів. Карол їй вклонився і потис рученята обом дітлахам. Малі були дуже схожі на батька, такі ж русяві і блакитноокі.

– - Дуже приємно познайомитись.

Хлопець зрозумів, що Марика, його вже не знає. Та він і не наполягав на цьому.

Раптом з обличчя Мозуса спала посмішка. Він дивлячись просто у очі Карола спитав:

– - В тебе, що до Міленки, серйозні наміри?

– - Так!— трохи здивувався хлопець. — А, в чому річ?

– - В нашому селищі, сьогодні, свято. Дівчата, які досягли певного віку, стають чиїмось нареченими. Хлопці, привселюдно, просять їх про це.

– - А, Міла, вона теж збирається стати нареченою?

– - Звісно! Та чи стане, мабуть залежить від тебе. Ти, готовий?

– - Готовий, але не знаю ваших звичаїв.

– - По дорозі, я тобі все поясню. Ти маєш браслета?

– - Ні.

Мозус звернувся до Марики: