Чтение онлайн

– - Ну що?— не терплячи почути про дію пійла, смикнув його за рукав товариш по пляшці.

– - Оце, так!— лише і зумів вимовити моряк.

Та цього було досить. Решта команди кинулась до Карола з виставленими на зовні язиками. Вони мало не збили з ніг, розгубленого хлопця.

– - Ану, шикуйсь в чергу!— прийшов на допомогу чарівнику, громовий оклик Пека.

Команда миттю вистроїлась в ряд, потилиця в потилицю, не насмілюючись перечити своєму капітанові. По черзі, вони отримали свою порцію зілля. І майже кожен, з подивом подивився, на свого товариша, а той від сміху, аж за живіт хапався.

– - Ну, як, я, вас… А. — та бачачи гнівний вираз, на обличчях своїх товаришів, позадкував, і сховався за спиною у капітана.

– - Все, годі дуріти. Немає часу.

Швидко протверезівши, команда уважно вислухала наказ.

– - Піднімайте вітрила, направляємось до великого причалу. Потрібно запастись провізією і водою. Шлях у нас далекий і небезпечний.

– - Куди йдемо?

– - До Далмарії.

– - Ух ти!— майже в один голос, вигукнула вся команда.

– - Отож бо. — посміхнувся куточками губ, капітан Пек.

Робота закипіла. Моряки працювали дуже злагоджено, і невдовзі невеличке, старе суденце, під назвою «Зірка трьох морів», увійшло до порту. Карол і Капітан пішли на тамтешній ринок, де можна було закупити все необхідне для подорожі. Члени команди Пека наводили лад на палубі. Вони терли старі палубні дошки, ремонтували і підтягували снасті. Мандрівники допомагали, чим могли, аби прискорити час відпливу. Тума спустилася до гостьової каюти, і почала прибирання. Тут, з усього видно, давно ніхто не брався за ганчірку, і дівчині довелось прикласти не мало зусиль, щоб навести в каюті лад. Вона вже майже закінчила свою роботу, коли до приміщення зайшов Карол. Він щойно повернувся з провізією, і судну вже було потрібно вирушати в дорогу, поки погодні умови дозволяли це зробити.

– - Ну що, красуне, дякую тобі за допомогу, та вже прийшов час прощатися.

Тума, навіть не встигла обернутися до нього, так і завмерла. Карол помітив, як напряглось все її тіло. Маленькі долоні стислись в кулачки. Чарівник підійшов до дівчини, і поклав долоні їй на плечі.

– - Що, з тобою?

Дівчина повільно обернулась. Здавалось, що від слів, які вона почула, у неї заніміло все тіло, а горло здавила залізна рука.

– - А куди ж, я, піду?— ледь чутно, прошепотіла вона.

Карол розгубився. Він навіть і думки не мав брати цю дівчинку з собою у подорож.

– - Невже, тобі, зовсім немає куди податися?

– - До батька я, нізащо, не повернусь. Хіба що, назад до Каурдану! Нехай володарка вип’є з мене життя!

Дівчина знесилено сіла на лежак. Вона не плакала, лише зажуреними очима дивилась, кудись, повз Карола, наче в своє, жахливе, майбутнє. У чоловіка на вистачило сили, заставити бідолашну, зійти з корабля. Вин піднявся на палубу. Команда, і його друзі чекали що він вийде разом з дівчиною. Дехто навіть приготував прощальну промову. Теймур стояв обпершись об перила, і зажурено споглядав, як хвилі, повільно накачуючись, били в борт, і похитували корабель. Уперше, за весь час подорожі, він почувався таким роздавленим, і пригніченим. Він не хотів визнавати, та ця тендітна горяночка, розбила йому серце. Вугляреві зовсім не хотілось з нею прощатись.

– - Тума залишиться з нами. – повідомив, Карол, присутніх.

Дівчина в каюті, почула ті слова, і немов метелик, випурхнула на гору. Вона хотіла подякувати чарівнику, за його розуміння і доброту. Та замість Карола наштовхнулась на Теймура. Він обхопив її стан міцними руками і закрутив навколо себе. Тума аж охнула, від несподіванки і захвату. Та все ж знайшла в собі сили, і стукнула чоловіка по плечові, це його привело до тями. Він розгублено опустив дівча, і відчуваючи на собі її суровий погляд, відійшов у бік, та радості в душі вугляра, від того, не поменшало.

– - Кароле, ти пам’ятаєш, куди ми, направляємось?— несподівано, пролунав голос Плато. — Жінці не легко буде, в цій подорожі. Згадай про Юку! Жінка, навіть, отримала нервовий зрив, від напруги.

– - Коли я зрозумів, що дівчині нікуди податися, то в першу чергу згадав про Юку. Ви бажаєте, для бідолашної, тієї ж долі?

У відповідь, повна тиша.

– - І я, про те ж, кажу. — правильно зрозумів, мовчанку, Карол.

– - Ви не пошкодуєте, що взяли мене, з собою. — несміливо, за себе, подала голос, Тума. —Я багато чого вмію. Вмію готувати, прибирати, лагодити і прати одяг. Та і труднощів, я, не боюся. Ви не жалкуватимете, що взяли мене!

Дівча, що сили, намагалось умовити мандрівників, не залишати її в порту. Тумі було страшно залишатися на одинці з самотністю і злиднями. Та після слів Карола, ніхто і не став би її покидати в Туламі. Та не лише Тума була на роздоріжжі власних почуттів. Готарові, в цей час, теж було не легко. Хоч ніхто з мандрівників не докоряв йому за скоєне, та все ж, він відчував деяку напруженість, у відносинах, до себе. І якраз зараз, був підходящій момент з’ясувати все, раз і назавжди. Він несміливо виступив у перед, чим одразу привернув до себе увагу.

– - Ти щось хочеш сказати, Готаре?— поцікавився у хлопця, Перус.

– - Я, хотів попрохати вибачення, за те, що накоїв. — тихо промовив, хлопчина.

– - Пам’ятаєш нашу розмову, в горі Матарам?— спитав, у нього, болотник.

І сам відповів на своє запитання:

– - Ти хотів знати, чи можеш стати, для нас, другом. Мені, як і кожному з нас, важко зараз відповісти ствердно, дружбу не можна починати з брехні, а ти нам збрехав.

– - Я не брехав. Просто не насмілився сказати, як все було насправді. Та я намагався допомогти вам, чим міг.

– - Це так. Ми дуже вдячні тобі за це. Та факт, залишається фактом. Ти продав Мілину, і не сказав про це. — суворий вираз Платового обличчя, позбавив горянина надії, на перебування у товаристві мандрівників. Хлопчина похилив голову, і вже намірився покинути корабель, як раптом, пролунав голос Карола:

– - Зачекай, Готаре! Друзі, я весь цей час, міркував над вчинком хлопця, і прийшов висновку, що його вени, у тому що сталось, немає. Я, почувши про продаж коханої, був розлючений до нестями, і не втримай ви мене, міг би, зі злості, поранити горянина. Але поміркувавши, дійшов висновку, він врятував Мілину від Бахтара, ризикуючи власним життям. Не відведи, хлопець, її до Стаха, то можливо і в живих, ми б її ніколи не побачили. Тільки за це, я ладен, вибачити йому все, що він накоїв. Тому, я хочу, щоб горянин залишився з нами, він надійний хлопець. Всі ми, в цьому, не раз переконалися. Гадаю, до цієї теми, більше не варто повертатися.

Друзі слухали Карола, і їхні обличчя сяяли від радості. Вони повірити не могли, що Карол пробачив Готару. Адже чарівник завжди був дуже категоричний. Та зараз це було не важливо. Напруга одразу спала, всі наче заново вітали хлопчину у своїй команді, і висловлювали сподівання, що такого непорозуміння більше ніколи не трапиться.

– - Капітане, ми готові до подорожі?— спитав у Пека, Плато.

– - Так. Повністю!

– - Тоді вперед! Час не чикає.

Вітрила затріпотіли, наповнились вітром, і понесли старенький корабель, у синю далечінь, на зустріч новим пригодам.