Чтение онлайн

– -- Мене звуть Карол. Привело мене, на ваш острів кохання.

– -- Невже? І хто ж та щасливиця?

– -- Її нещодавно привезли сюди. Ім’я її, Мілена. Вона степовичка, її продали в рабство, а ваша ватажок звільнила її.

– -- Так от чому, її, відрядили до храму! Хета здогадувалась що ти прийдеш по неї.

– -- То, ти, про неї щось знаєш?

– -- Про неї знають всі. Спочатку, жінки що були на кораблі разом з нею, казали що дівчина божевільна. Вигадала собі жениха-чарівника, що прийде її визволяти. Хета їм вірила, і не звертала на благання дівчини уваги. Та потім видно щось запідозрила, і забрала її до храму.

– -- Чому на вашому острові чоловіки в такій непошані?

– -- Це довга історія. Хета доволі натерпілась від вашого брата. От і зненавиділа всіх чоловіків без винятку. Зібрала навколо себе жінок, що теж постраждали від сильної статі, і утворила власну державу.

– -- І що, тут всі жінки вважають чоловіків своїми ворогами?

– -- Ну чому ж, не всі.

Жінка кокетливо посміхнулась, і підморгнула Каролові.

– -- Я наприклад, зовсім тобі не ворог. Мене, як і багатьох інших, змусили тут посилитися обставини. Хоча Хета і каже, що нікого тут не тримає. Та вибратись звідси важко. І вдалося це, зовсім не багатьом жінкам.

– -- То ти б, хотіла поїхати звідси?

– -- Так.

– -- Як твоє ім’я?

– -- Пєрла.

– -- Допоможи мені, Пєрла, відшукати Мілену, а я допоможу тобі залишити цей «притулок скривджених жінок».

– -- Обіцяєш?

– -- Життям присягаю.

– -- Тоді дочекаємося ночі. В день вирушати до храму дуже небезпечно. Охоронці скрізь нишпорять. Хоча і ніч…

Перла задумливо подивилась кудись в далечінь, наче крізь стіни свого будиночку вдивлялась у неприступні стіни храму.

– -- А, що, в ночі?

Карола дуже стурбував її задумливий вираз.

– -- Розумієш, озеро навколо храму, це і є найбільший охоронець. Вночі там діється щось таємниче і страшне.

– -- Ти, це, на власні очі бачила?

– -- Ні. Та мені розповідали подруги.

– -- Вони щось бачили?

– -- Не знаю. Можливо.

– -- Знаєш, інколи чутки виявляються страшніші за дійсність. Нетреба вірити всьому що тобі розповідають.

– -- Ти і правий, Кароле. Посидь тут, а я принесу тобі поїсти. В моєму будинку охоронці тебе не знайдуть. Відпочивай спокійно.

– -- Дякую тобі Пєрло.

– -- Віддячиш тим, що забереш мене з відси.

Жінка вийшла, а Карол залишився в будинку. Його гризли сумніви. Він довірився зовсім незнайомій людині. Таке траплялося з ним рідко. Звісно в нього не було вибору. Та все ж, це було необачно. Від нервової напруги у нього тремтіли руки. Він не знав куди себе подіти. Чоловік то сідав, то ходив туди-сюди по кімнаті. Час плив дуже повільно. Нарешті заскрипіли вхідні двері. На всяк випадок Карол сховався за ширмою. До будинку зайшла Пєрла.

– -- Ти де?

Жінка обвела кімнату поглядом.

– -- Тут.

Обізвався зі свого сховку, її гість і з’явився на очі.

– -- Я ж казала, що тобі нічого тут не загрожує.

– -- Зайва обережність не зашкодить.

Господиня приязно посміхнулась.

– -- Я приготувала човен. Тільки варта пройде вздовж берега, я спробую переправити тебе до храму.

– -- Може я, краще, попливу сам? Не хотілося б тебе наражати на небезпеку.

– -- А, як ти, повернешся по мене? Чи ти вже забув про свою обіцянку?

– -- Про це, я не подумав.

– -- Ото ж бо!

Пєрла визирнула у вікно. По над озером пливли маленькі вогники. Це варта, освітлювала собі шлях смолоскипами. Вогники віддалялись, нарешті зовсім зникли за береговими заростями.

– -- Час! Треба поспішати. Невдовзі вони ітимуть назад.

Жінка і чарівник, тихо наче примари дісталися до берега, де на них чикав невеличкий човен.

– -- Сідай за весла. А я тобою керуватиму.

Це пролунало як наказ і трохи розсмішило Карола. Та він не перечив. Все сказане було правильно. Чарівник веслував обережно, щоб не плюхкати водою. В нічній тиші, це одразу б привернуло увагу. Вони допливли майже до середини, коли це раптом, Карол відчув, що човен пливе сам собою.

– -- Що це?

– -- Я ж казала, що озеро охороняє підступи до храму.

– -- А що відбувається?

– -- Опівночі, на озері утворюється сильний вир, який затягує в себе все що знаходиться на поверхні. Випливти з нього ще не вдавалось нікому.

– -- Ти знала про нього, і нічого не сказала!

Тільки зараз Карол зрозумів причину свого неспокою. Він відчував, що щось негаразд. Та не довірився власним почуттям. Тепер за це розплачується!

– -- Навіщо ти це зробила?

– -- Не хвилюйся. Мене попросила це зробити Аммана, наша чаклунка. Вона мешкає у храмі.

– -- Ти розповіла їй про мене! Навіщо?

– -- Я не могла цього не зробити. Вона врятувала моє життя!

– -- Тоді чому, ти, попливла зі мною? Вир затягне і тебе.

– -- Моє прохання, про допомогу вибратись з відси, не було брехнею. Я справді цього прагну. Якби ти поплив сам, то неодмінно загинув би.

– -- А так, загинемо разом!

– -- Ні.

Човен плив все швидше і швидше. Карол навіть не намагався вирватись з цієї страхітливої круговерті, бо це було даремно. Жінка була дуже спокійною, і цей спокій поступово передався і Каролові.

– -- Що робитимемо?

– -- Коли допливемо до горловини виру, не будемо чикати коли нас затягне. Наберемо побільше повітря в легені і стрибнемо самі. Ти тільки нізащо не відпускай моєї руки.

– -- А далі, що?

– -- Побачиш. Приготуйся, вже скоро.

Перла підвелась на ноги. Тримати рівновагу було важко, та це їй вдавалось. Карол став поруч, і міцно стис її руку. Кожної миті, човен все ближче підпливав до водяної прірви, що утворилась в наслідок круговерті.

– -- Давай!
– -- крикнула Перла, і потягла за собою чарівника.

Спочатку їх вертіло як в млинові, потім кудись тягла стрімка підводна течія. Від мулу, що піднявся з дна, майже нічого не було видно. Та Карол міцно тримався за руку жінки, а вона весь час була трохи попереду. Несподівано їх, як корок, підкинуло в гору і вони опинились в підземному тунелі, що його, мабуть і утворила вода. Вона текла кудись в темінь, тягнучи плавців за собою. Мільярди повітряних бульбашок підіймались на поверхню, і від цього здавалось що вода, навколо, кипить. Ці бульбашки допомагали жінці і чарівнику триматись на поверхні без зусиль, і це дало змогу, їм, швидко прийти до тями.