Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
Шрифт:
— Подсведчіньє! — буркнув той, що намагався говорити по-російському. Звертався він виключно до Зілова, з-під брів оглядаючи його косоворотку, захисного кольору штани і якогось «бувшого» кольору кашкет. На Катрю він і не глянув.
Зілов, не поспішаючи, переклав згорнутий чувал з-під лівої руки під праву і добув з кишені папірець. Стражник кинув бровами на очі і величаво його розгорнув. То була студентська посвідка п'ятнадцятого червня поточного року зачисленого на математичний факультет Київського університету святого Володимира [355] Миколи Ферапонтовича Макара. З'явитися до початку семестру, як свідчив студентський білет, Микола Ферапонтович Макар — рік народження тисяча дев'ятсотий, православний, парубок — мав першого вересня цього року.
355
Київський університет святого Володимира — нині Київський ордена Леніна державний університет ім. Т. Г. Шевченка (заснований у 1834 р.).
Стражник ударяв по конях, біда заторохкотіла геть, і, загорлавши пісню ще дужче, Зілов з Катрею рушили шляхом униз.
— Ким би ви хотіли бути, Зілов? — запитала Катря, коли пісня була доспівана.
Зілов відгукнувся зразу:
— Я буду полярним дослідником! Звичайно, — зразу ж Перебив він себе, — вже тоді… потім, після революції, коли буде Радянська влада.
— Полярним дослідником?!
— Розумієте, — загорівся Зілов, але зразу ж зніяковів, — це дуже цікаво. І страшенно потрібно, — негайно ж додав він. — Полярні країни — це ж єдина біла пляма на земній кулі. І саме там сховані секрети кліматів, пір року, взагалі погоди. І це не тільки романтика, тобто зовсім не романтика, — мерщій виправився він, — і не просто «чиста наука». Прикладне значення полярних досліджень… От візьміть, скажімо, Кука [356] , Дежнєва [357] , Нансена [358] , Макарова [359] , Берінга [360] …
356
Кук Джеймс (1728–1779) — англійський мореплавець, керівник трьох кругосвітніх експедицій, відкрив Великий Бар'єрний риф, східне узбережжя Австралії, Гавайські острови, північно-західні береги Північної Америки.
357
Дежнєв Семен Іванович (1605–1673) — російський землепроходець, в 1648 р. проплив від гирла Колими в Тихий океан, відкрив протоку між Азією та Америкою.
358
Нансен Фрітьйоф (1861–1930) — норвезький дослідник Арктики. В 1888 р. першим пересік Гренландію на лижах, у 1893–1896 рр. керував норвезькою експедицією на полярному судні «Фрам».
359
Макаров Степан Осипович (1848/49-1904) — російський флотоводець, океанограф, віце-адмірал, керівник двох кругосвітніх плавань. На початку російсько-японської війни командував Тихоокеанською ескадрою в Порт-Артурі. Загинув на броненосці «Петропавловськ», що підірвався на міні.
360
Берінг Вітус Іонассен (1681–1741) — мореплавець, капітан-командор російського флоту. Пройшов між Чукотським півостровом і Аляскою (Берінгова протока), відкрив ряд островів Алеутської гряди.
— Брр!.. — пересмикнула плечима Катря, — Півроку ніч, вічний лід, хуртовини, айсберги… Ви це давно вирішили?
— Так. Ви ж знаєте, мого батька заслано жандармами на Мурман? Я зацікавився північчю, почав читати і тоді побачив…
— Брр! — ще раз здригнулась Катря. — Нізащо! А я…
Бидлівські стави блиснули гарячою синьою лускою вже далеко після полудня. Катря з Зіловим були в поросі, червоні від сонця і мокрі від спеки, але збуджені й завзяті. І вони знали тепер одне про одного все докладно — куди більше, ніж за попередні роки знайомства. За три години вони наговорилися й насперечалися досхочу. Тепер Зілову було відомо, що Катря терпіти не може Каутського [361] , що на природничий факультет вона вступить цього ж таки року, будь там що, що найкращий поет все ж таки Пушкін, що «Капіталу» [362] Катря прочитала тільки перший том, та й те зовсім не до кінця, що в місячні ночі чомусь так сумно, але прекрасно і хочеться вчинити щось велике-велике, а найкраща квітка поміж усіх квіток — резеда: скромна і ніжно пахне. Що Наполеон [363] був зовсім не геній, а просто нахаба і сатрап, що найбільше щастя для жінки — це бути матір'ю, що Шевченка Катря знає мало не всього: їй його ще змалку проказував напам'ять батько, а батькові так само дід. Що Шурка Можальська таки буде завтра у Вахлакових і Катрі точно відомо, хто в неї закоханий, що Козубенко, безперечно, член партії, але нікому, навіть своїм, цього не говорить, і це просто єрунда так секретничати між своїх і — багато іншого. А Катрі стало відомо, що Зілов, як це не дивно, Каутського взагалі не читав, що про вищу освіту зараз можна тільки мріяти, та й те наодинці, вночі, коли лягаєш спати, що поезія взагалі єрунда, що «Капітал» легше починати зразу з другої частини, що велике-велике хочеться робити повсякчас, а зовсім не в самі місячні ночі, що квіти потрібні тільки бджолам, що Наполеон був солдат і політик і повчитись в нього є чого, що зводити роль жінки в суспільстві виключно до ролі матері — це злочин і домострой [364] , що до Вахлакових завтра Зілов не має часу йти, а на те, в кого закохана Шурка Можальська, йому наплювать, що коли Козубенко й член партії, але ховається з цим, то це його справа, і він, безперечно, правий, і дивно, що Катря — сама член наполовину нелегального соробмолу [365] — так легковажно ставиться до справ підпільної конспірації, і досить з неї того, що вона знає Олександра Івановича — і багато іншого… Вони остаточно похрипли і вже перекричати одне одного не могли.
361
Каутський Карл (1854–1938) — один з лідерів і теоретиків німецької соціал-демократії і II Інтернаціоналу, централіст. У роки перед першою світовою війною став на шлях примирення з ревізіонізмом. Заперечував необхідність пролетарської революції, виступав проти диктатури пролетаріату. Вороже зустрів Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Ренегатство Каутського, його відступництво від марксизму викриті В. І. Леніним у роботі «Пролетарська революція і ренегат Каутський» та ін.
362
«Капітал» — головна праця Карла Маркса, в якій він, застосувавши діалектико-матеріалістичну методологію дослідження, відкрив економічний закон розвитку капіталізму, неминучість його загибелі і перемоги комунізму.
363
Наполеон I (Наполеон Бонапарт; 1769–1821) — французький імператор в 1804–1814 рр. та в березні — червні 1815 р., полководець, політичний і державний діяч.
364
«Домострой» — твір російської літератури XVI ст., зібрання житейських правил і порад. Обстоював принципи патріархального побуту і деспотичної влади глави сім'ї. Виник у середовищі новгородського боярства і купецтва. Поняття домострой згодом стало загальним позначенням консервативного побутового укладу.
365
Соробмол — Союз робітничої молоді.
У Бидлівці вони ввійшли не з шляху — до «погорілої хати» Гната Коротка, де Катря через Галю Кривунову зв'язувалася з Степаном Юринчуком, а над ставами, Слободою. В кутку за слобідською школою, вже на вигоні, була хата Петра Потапчука. Вони звернули просто до неї. І не тому, що кортіло побачити шкільного приятеля, а тому, що вирішено було з Степаном Юринчуком безпосередньо не зустрічетися. Так вимагав Олександр Іванович Шумейко. Потапчук же учився в місті, і нічого підозрілого не буде в тому, що до нього завітають міські товариші.
Потапчук зустрів їх на порозі своєї похилої хатинки. Руки в нього були зайняті — він клепав косу. Завтра-позавтра вже заходили жнива, і свій морг з панського поля він таки викосить! Приятелів він вітав карколомними «на» якогось невідомого, але експресивного дикого танцю. Крім білих селянських штанів, на ньому більше нічого не було. Зате торс його був золотаво-брунатний, з синім вилиском, м'язи під матовою шкірою переливались і випинались, бігали і тремтіли, мов живі створіння.
— Ура! — гукнув він. — Ну, розказуйте, що там із страйком? Я немов від світу відрізаний, новини тільки через дядьків і молочниць. Мамо! Винесіть-но глечик кислого молока, нехай з дороги нап'ються! Зараз я зіллю вам умитися коло криниці. Мила, правда, в мене нема — треба піском. Ти, Ванька, скидай до чорта сорочку. А вас, Катрусю, мені дуже шкода, але не наважуюсь такого запропонувати. Втім, може, плюнемо на забобони, шануючи клімат і взагалі природу? Тоді…
Катря почервоніла, і всі ніяково, але весело зареготали.
Проте жаданого кислого молока Катрі й Зілову не довелося ковтнути.
Саме в цю секунду у двір ускочив захеканий Гараська, Потапчуків менший брат, розмахуючи руками і ледве видираючи з горла захриплі вигуки.
— Німці… гетьманці… карателі… кіньми заскочили… оточили село… по хатах… зброю шукають… І за поміщицький реманент… уже скачуть… на Слободу…
Потапчук кинув косу і схопився на рівні.
— Бре?.. Я тоді, мабуть, у ліс!.. Реманент я з Степаном та Коротком відбирав!.. Мамо! Кидайте гуньку! Та у вікно! Швидше! Скажете, зрання ще на станцію подався! Та ну вас, може, й не прийдуть, ще рано плакати!.. Слухайте, а як же вам? Ой, не треба і вам тут лишатися! Біжімо у ліс! Ні, краще йдіть понад ставом до млина, немов із села геть…
Він нап'яв гуньку наопашки і стрибнув через перелаз. До переліска було з добрий кілометр, і через голу толоку.
— Біжіть же мерщій до млина!
Поли гуньки віяли за ним позаду, мов крила сполоханого птаха. З сусіднього двору теж вискочив якийсь дядько і метнувся вслід за Потапчуком. Ще за мить уже через вигін до ліска бігло постатей із п'ять. Чоловіки й парубки вважали за краще не потрапляти німцям і карателям на очі. Сусідська дівчина щось гукала навздогін втікачам високим істеричним голоском. Сполохана квочка заходилася на гвалт серед вулиці. Зілов і Катря вибігли за ворота, щоб устигнути до ставків.
Але було вже запізно. З-за дубняка, з гори, на дорозі від села враз з'явились п'ятнадцять чи двадцять верхівців. По дорозі вниз вони бігли риссю просто сюди, на Слободу. Стара Потапчукова стояла серед двору з глечиком молока в лівій руці і правою низала на грудях дрібиенькі-дрібненькі хрестики.
— Слава Йсу, слава Йсу, слава Йсу… — безупинно ворушилися її старечі вуста: з переляку вона сплутала, яку їй читати молитву.
— Не встигнете! — зашипів Гараська на Катрю й Зілова. — Переймуть… біжіть вже до школи… під стріху лізьте… на горище хід є…
Зілов і Катря стрімголов полетіли через вулицю, поки відстань між кіннотниками і шкільною хатою була ще не в погляді з гори. На щастя, це було тільки кроків із сто. Вони з розгону перестрибнули низьку кам'яну огорожу і вдарилися об стіну. Стіна школи з цього боку здіймалася глуха — без вікон і дверей, — вихід був тільки на той бік, у двір. Огинати велику хату не було часу. Зілов став плечима до стінки і підставив Катрі долоні човником на коліні, як то роблять маленьким верхівцям, щоб допомогти їм сісти на коня.
— Мерщій на плечі, вчепіться за бантину, он щілина на горище, може, проліземо. Скоріш!..
— А ви?
— Та ну!
Катря скочила на плечі, руки якраз обхопили бантину, вона підтяглась на руках, але гімнаст з неї був абиякий, вона зразу ж обвисла і зашкрябала без пуття носками по стіні. Та Зілов враз дуже підплигнув і так штовхнув її знизу, що вона підлетіла і головою запоролася просто в солому. Зате тепер було куди сперти коліна. І Зілов уже сидів поруч із нею, — він підплигнув з землі вдруге, мов до трапеції, і йому досить було вхопитися кінчиками пальців за бантину. Крізь щілину під стріхою вони над силу пропхалися на горище. Тої ж секунди коні промчали повз те місце, де вони щойно були.
— Як бачите, — іронічно прошипів Зілов, — і футбол з атлетикою можуть стати інколи людям в пригоді!.. — Тільки півгодини тому вони кричали одне на одного в суперечці про це. Катря засуджувала і відкидала всякий спорт, а надто футбол, вважаючи це за привілей для кретинів і нероб. Старий футболіст і трохи не з колиски спортсмен, Зілов мало не зненавидів Катрю за такі думки. Саме на цьому він і зірвав собі голос у суперечці.
Катря не сказала нічого Вона була надто задихана, та й сильно боліла нога в тому місці, куди Зілов заїхав їй кулаками, а потерти уражене місце було якось незручно. В поросі й павутинні горища не було видно нічого, і зразу повен рот набилося глини й якогось ні'р'я Катря присунулася до краю і почала розсувати дірочку в соломі. Поле зору розстилалося звідси широке — на три боки.