Чтение онлайн

— Тьху, — роздратовано сплюнув Ерагон. — Податки, олені!.. Як це стосується того, хто сяде на трон Ротгара? Орику, скажи чесно, які в тебе шанси порівняно із шансами ватажків решти кланів? Адже з кожним днем збільшується ймовірність того, що Імперія здогадається про нашу хитрість і Галбаторікс нападе на варденів за моєї відсутності, коли виступити проти Мертага й Торнака буде нікому.

Орик витер рота кутиком серветки:

— Мої шанси доволі великі. Жоден із грімстборітхн допоки не має належної підтримки, щоб розпочати голосування, проте в Надо і в мене найбільше прибічників. Словом, той із нас, кому пощастить умовити ще два або три клани, і матиме перемогу. Хавард уже вагається, тож мені здається, що для того, аби його умовити, слід буде докласти не так уже й багато зусиль. Сьогодні я матиму з ним іще одну розмову й побачу, якою ціною можна його умовити. — Орик із насолодою проковтнув шматочок смаженого гриба й вів далі: — А якщо тобі цікаво, коли завершаться переговори кланів, то це станеться десь за два тижні… Або за три, якщо нам не пощастить…

По цих словах Ерагон тихенько вилаявся собі під носа. Юнак був такий схвильований, що його шлунок загрозливо забурчав, немовби попереджаючи, що вся їжа, яку він щойно з'їв, за мить може знову опинитися на столі. Помітивши це, Орик звівся і схопив Ерагона за руку:

— Ми нічого не можемо вдіяти, брате. Нам жодним чином не вдасться прискорити ці переговори… Один із наших мудреців якось сказав: переймайся тим, що можеш змінити, а решту облиш — воно й так владнається. Розумієш? — Потому Орик відпустив Ерагонову руку й знову всівся на своє місце.

Вершник повільно видихнув повітря й сперся руками на стіл:

— Я знаю… От тільки в нас дуже мало часу. А що, коли ми програємо?

— Нехай буде, як буде, — мовив Орик, посміхнувшись, однак його очі були сумні й порожні. — Адже ще нікому не вдавалось уникнути власної долі.

— А ти не можеш захопити трон силою? Знаю, у тебе не так уже й багато воїнів, але з моєю підтримкою проти тебе навряд чи хто встоїть!

Орик увесь аж закляк, тримаючи ножа зі шматком м'яса на півдорозі до рота. За кілька секунд він трохи оговтався, заперечно похитав головою і став їсти далі. Ерагон тим часом дивився на нього таким пронизливим поглядом, що гном не витримав і заговорив, навіть не дожувавши:

— Така витівка може обернутись на катастрофу.

— Не розумію, чому?

— Невже тобі слід пояснювати? Адже проти нас повстане весь народ… І тоді замість того, щоб контролювати расу, я отримаю всього-на-всього пустопорожній титул. Навіть якщо нам і пощастить захопити владу, то я й поламаного меча не поставлю на те, що ми доживемо до кінця року.

— Ясно…

Пильно зиркнувши на Вершника, гном став мовчки доїдати свій обід, аж доки тарілки перед ним не спорожніли. Коли гном упорався з наїдками, він хильнув пива, смачно відригнув і був готовий розмовляти далі:

— Ми крокуємо по гірській стежині, з обох боків якої урвища в десять миль завглибшки. Адже дуже багато гномів ненавидять і бояться Вершників дракона через ті злочини, що їх скоїли Галбаторікс, клятвопорушники, а тепер іще й Мертаг. Вони також бояться світу, того, що розпочинається поза горами, тунелями й печерами, у яких ми ховаємось. — Орик покрутив на столі кухля: — Надо й Аз Свелдн рак Ангуін тільки погіршують ситуацію, використовуючи страхи свого народу й напучуючи їх проти тебе, варденів і короля Орина… Тож, ставши королем, мені доведеться боротися з Аз Свелдн рак Ангуін. Ми маємо вгамувати їхній страх, а також страх тих гномів, які їх підтримують. Адже навіть тоді, коли я стану королем, мені все одно доведеться дослухатися до їхніх думок, якщо я не хочу втратити підтримки кланів. Розумієш, король чи королева завжди залежатимуть від кланів, якими б сильними вони не були, так само як грімстборітхн залежатиме від родин свого клану. — Закинувши голову, Орик осушив свій кухоль пива й грюкнув ним об кам'яний стіл.

— А чи можу я зробити щось таке, щоб стати ближчим до Вермунда та його прибічників? — поцікавився Ерагон, згадавши грімстборітхн Аз Свелдн рак Ангуін. — Має ж бути хоч якийсь спосіб зруйнувати їхні підозри й покінчити з ворожнечею.

Орик зареготав і звівся з-за столу:

— Для цього тобі доведеться померти.

Рано-вранці наступного дня, притулившись спиною до стіни, Ерагон сидів у одній з кімнат, розташованій глибоко під центром Тронжхейма. Поруч із ним були обрані воїни, радники, слуги й члени родин ватажків кланів, які мали достатні привілеї, щоб спостерігати за переговорами кланів.

Самі ж ватажки сиділи на великих різьблених стільцях довкола круглого столу, прикрашеного гербом Коргана та їнгейтум.

Тієї миті говорив Галдхієм, грімстборітхн Дургрімст Фельдуност. Він був невеличкий на зріст і ледь сягав двох футів. З його плечей спадало кілька візерунчастих балахонів золотавого, червоного й синього кольорів. На відміну від гномів Інгейтум, Галдхієм не підстригав і не заплітав свою бороду, тож вона спадала йому на груди, ніби заплутаний кущ ожини. Залізши ногами на свого стільця, крихітний гном розлючено гупав кулаком по полірованій поверхні столу й горланив:

— Ета! Нарво юді етал ос ісю вонд! Нарво юді етал ос формвн мендуност бракн, аз Варден, хрествог дюр грімстнзхадн! Аз Юргенврен катрід не домар оен етал.

— …Ні, — прошепотів Ерагонові на вухо його перекладач, гном на ім'я Хюндфаст, — я не дозволю, щоб це сталося. Я не дозволю тим безбородим дурням варденам знищити нашу країну. Адже ми й так надто слабкі після війни драконів…

Ерагон так занудьгував, що насилу стримався, аби не позіхнути, й став уважно розглядати гномів, які зібралися за гранітним столом. Неподалік від Галдхієма сидів Надо — круглолиций гном із льняним волоссям. Він увесь час кивав головою, схвалюючи кожне слово Галдхіємової промови. За Надо, замислено чистячи ножем нігті двох пальців, які залишилися на його правій руці, сидів Хавард. Відразу ж за ним нетерпляче совався на стільці Вермунд, чиє обличчя було дуже важко розгледіти через пурпурову вуаль. Потім погляд Вершника впав на Ганела й Ундина, які схилились одне до одного й про щось загадково перешіптувалися, тимчасом як Хадфала, стара жінка-гном, що була ватажком клану Дургрімст Ебардак і третім членом альянсу Ганела, похмуро перечитувала вкритий рунами пергамент, без якого не з'являлася на жодне зібрання. За ними, у профіль до Ерагона, сидів носатий ватажок Дургрімст Ледвонну Манндрат. Його сусідкою була грімстборітхн Дургрімст Награ, що мала розкішну руду косу, вдвічі довшу за власний зріст. Орик сидів поміж нею й Фреовіном, грімстборітхн Дургрімст Гедтралл, — гномом-товстунцем, якого переговори, здавалося, геть не цікавили, адже він не зводив погляду з ворона, що його намагався вирізати невеличким ножем зі шматка дерева. Хрейдамар, грімстборітхн дургрімст Урзхад, який, на відміну від Фреовіна, був стрункий і підтягнутий, як завжди, з'явився на переговори и обладунках і шоломі. Відразу ж за ним сиділа остання представниця можновладних гномів — Йорун. ЇЇї гладесеньку шкіру горіхового кольору псував лишень один невеличкий шрам на лівій вилиці. Вона мала блискуче, ніби атлас, волосся, що вибивалося з-під її чудернацького срібного шолома, зробленого у формі вовчої пащеки. Йорун була вбрана в червону сукню, а її шию прикрашало намисто зі смарагдами, вмонтованими в золото, й поцятковані таємничими рунами квадратики.

Жінка-гном миттю відчула на собі погляд Вершника, і на її вустах з'явилась лінива посмішка. Потому вона хтиво підморгнула юнакові, заплющивши одне зі своїх мигдалеподібних очей на кілька ударів серця.

Ерагонові щоки враз укрив рум'янець, а кінчики його вух запалали вогнем, тож йому довелося мерщій відвести погляд. Галдхієм тим часом ще й досі, випнувши груди, ніби пихатий голуб, виголошував свою довгу й нудну промову.

Як і прохав його Орик, Ерагон залишався цілком незворушним впродовж усього засідання, тож ніхто з присутніх навіть не здогадувався про те, що він думає з приводу того чи іншого виступу. Коли зібрання кланів розійшлося на обідню перерву, Вершник підійшов до Орика й прошепотів йому на вухо, так, щоб їх ніхто не міг чути:

— Не чекай мене за своїм столом. Я вже ситий по горло цим безглуздим базіканням. Ліпше я трохи поблукаю тунелями.

Орик кивнув йому з якимось розгубленим виглядом і пробелькотів у відповідь:

— Роби, як знаєш, але обов'язково повернися на початок нового зібрання, байдуже, яким воно тобі не здавалося: безглуздим чи ні.

— Гаразд.

Потому Вершник покинув залу переговорів і вийшов у тунель разом із юрбою гномів, що хотіли пообідати. Четверо його охоронців миттю виструнчилися й облишили гру в кості з воїнами інших кланів. Крокуючи навмання звивистими кам'яними коридорами, юнак напружено думав, як саме можна об'єднати ворогуючі клани гномів, щоб уся їхня раса допомогла варденам перемогти Галбаторікса. Але все, що йому вдавалося вигадати, навряд чи пощастило б утілити колись у життя.

Поринувши у власні думки, Вершник майже не звертав уваги на гномів. Лиш зрідка він бурчав щось у відповідь на їхні вітання. Його також мало цікавило те, куди саме лежить шлях, бо юнак добре знав, що в якому б місці кам'яного лабіринту йому не довелось опинитися, Квесторк усе одно швиденько виведе його до зали переговорів.

Якоїсь миті Ерагонові здалося, що його хтось шукає, тому він полинув думками на кілька сотень футів, аби перевірити свідомість кожної живої істоти, навіть найдрібніших павучків, котрі ховалися в мереживах павутиння по темних закутках. Проте все було спокійно.