Чтение онлайн

Хвильку повагавшись, Ерагон кивнув і став наминати свіжі фрукти. Оромис тим часом зручніше вмостився на стільці й мовчки невеличкими ковтками продовжував пити своє вино. Його дракон слідкував за всім, що відбувалося на галявині, нагадуючи живу золоту статую.

Сапфіра обідала добрих півгодини, а коли нарешті відірвалась від їжі, то ще хвилин із десять хлебтала воду з чистого холодного струмка. Нарешті вона-таки повернулась до Ерагона, вляглася біля його ніг й сонно закліпала очима. Потім вона ласо позіхнула, показавши свої гострі зуби, і аж тепер привіталася з Оромисом та Глаедром.

«Говоріть про що хочете, — сказала вона, — але не чекайте багато почути від мене, бо я будь-якої миті можу заснути».

«Якщо ти заснеш, — відповів на те Глаедр, — то нам доведеться чекати, аж доки ти прокинешся».

«Це дуже люб'язно з вашого боку», — зітхнула Сапфіра і ледь-ледь не заплющила очі.

— Може, хочеш іще вина? — спитав Оромис, піднявши кухоль над столом. Проте Ерагон заперечно похитав головою. Якусь хвильку ельф помовчав, а потім сказав:

— Тобі не треба розповідати мені про те, що з тобою сталося за кілька минулих тижнів, Ерагоне. Відтоді, як Ісланзаді покинула ліс, Арія повідомляла нам про все, що відбувалося в країні, посилаючи сюди кожні три дні гінця. Словом, я знаю про твій двобій із Мертагом і Торнаком на Палаючій рівнині, про твою подорож до Хелгрінда й про те, як ти покарав м'ясника із твого селища. А ще я знаю, що ти був присутній на зібранні кланів у Фартхен Дурі й що гноми обрали Орика своїм новим королем. Тож, якщо хочеш розповісти мені про те, чого я ще не чув, можеш зробити це прямо зараз.

Ерагон покатав по долоні ягідку чорниці:

— А ви знаєте про Елву й про те, що сталося, коли я пробував звільнити її від закляття?

— Авжеж, я знаю навіть це. Може, тобі й не вдалося цілком зняти з неї закляття, але ти спокутував свою провину перед тим дитинчам, вчинивши так, як і мав би вчинити справжній Вершник дракона. Вершники зобов'язані завжди виконувати свої обіцянки, якими б складними ті не були.

— Так-то воно так, але вона ще й досі відчуває біль людей, які її оточують.

— Звісно, але зараз це відбувається тому, що вона саме так хоче, — заперечив Оромис. — Твоя магія більше не примушує її це робити… Та годі вже про неї. Ти ж прийшов сюди не для того, щоб почути мою думку про Елву. Що в тебе на серці, Вершнику? Питай у мене про все що хочеш, а я спробую відповісти на твої питання, якщо мої знання дозволять це зробити.

— А що робити, коли я не знаю, як правильно поставити запитання?

У сірих очах Оромиса спалахнули іскорки цікавості.

— Та невже? Ти починаєш мислити, як ельф. Але зважай на те, що можеш нам довіряти, бо ми — ваші вчителі й навчили вас того, про що ви із Сапфірою не знали… Розкажи, що саме тебе хвилює?

Ерагон поклав ягоду на стіл, а потім тихим, проте твердим голосом мовив:

— Здається, є багато речей, про які ви нам не розповіли.

На мить запанувала тиша, якщо не брати до уваги шелесту дерев, жебоніння струмка й жвавого галасу білок.

«Якщо ти надумав із нами сваритися, — сказав Глаедр, — то будь сміливішим, Ерагоне, і не гризи свій гнів, ніби стару суху кістку».

По цих словах Сапфіра звела голову з лап, і Вершникові навіть здалося, що його дракон загарчав. Він пильно зиркнув на нього й, намагаючись виглядати цілком спокійним, вів далі:

— Коли я був тут востаннє, ви знали, хто мій батько?

Оромис ствердно кивнув:

— Авжеж, знали.

— І ви також знали, що Мертаг — мій брат?

Ельф кивнув удруге:

— Ми знали, але…

— То чому ж ви мені не сказали?! — скрикнув Ерагон, звівшись на ноги й перекинувши свого стільця. Потім він добряче стукнув кулаком собі по стегну й відійшов на кілька футів від столу, втупившись поглядом у зелені нетрі лісу. Ельф тим часом залишався цілком спокійним, через що роздратування юнака стало ще більшим: — Цікаво, ви взагалі хоч колись збиралися мені про це сказати? Чи завжди тримали б у таємниці правду про мою родину, гадаючи, що це зашкодить навчанню? А може, ви думали, що я стану схожим на свого батька? А Бром? Бром теж про це знав? І оселився в Карвахолі лиш тому, що я був сином його ворога? Гадаєте, я повірю, що це був звичайний збіг обставин? Адже ми жили за кілька кроків один від одного! І ще! Ви, певно, будете мене переконувати, що Арія випадково опинилася з яйцем Сапфіри на Хребті?

— Ну, щодо цього, то можеш бути цілком упевнений… Те, що зробила Арія, й справді — не більше ніж збіг обставин. Тоді вона ще й гадки про тебе не мала, — незворушно відповів Оромис.

Ерагон роздратувався ще більше:

— Я ж добре пам'ятаю слова, сказані Бромом, коли він уперше побачив Сапфіру. Він сказав, що уявлення не має: фарс це а чи трагедія? Тоді мені здалося, що він мав на увазі тільки те, що новим Вершником став звичайний селянин. Але ж він мав на думці щось інше. Він говорив про те, що Вершником став молодший син Морзана! Ви з Бромом завжди переконували мене в тому, що я маю вбити Галбаторікса. Навіщо? Аби спокутувати гріхи мого батька? Виходить, я завжди був для вас тільки тим, хто може врівноважити шальки терезів? — Перш ніж Оромис устиг бодай щось відповісти, Ерагон вилаявся й продовжив: — Усе моє життя було брехнею! Відтоді, як я народився, я був нікому не потрібен, якщо не брати до уваги Сапфіри: ані моїй матері, ані Герроу, ані тітці Маріан, ані Бромові… Останнього я цікавив тільки тому, що був Вершником Сапфіри. Я завжди був для всіх тягарем. Але що б ви про мене не думали, я — не мій батько і не мій брат… я ніколи не піду по їхніх стопах. — Поклавши руки на край столу, Ерагон схилився вперед: — Не хвилюйтесь, я не збираюся зраджувати ельфів, гномів чи варденів. Я зроблю те, що мушу… Але відтепер я втратив до вас довіру. Я не буду…

Вершник не встиг закінчити, бо від громового голосу Глаедра повітря й земля аж затремтіли. Вишкіривши ікла, дракон скрикнув з такою силою, що його слова загули в Ерагоновій свідомості:

«У тебе, пташеня, більше підстав довіряти нам, аніж кому іншому! Якби не ми, ти б уже давно помер!»

Тоді в розмову встряла Сапфіра.

«Розкажіть йому», — попросила вона Глаедра й Оромиса, чим неабияк здивувала юнака.

«Сапфіро? — спантеличено спитав він. — Що саме вони мають мені розказати?»

Проте дракон не звернув жодної уваги на Вершника й знову звернувся до наставників:

«Це геть безглузда сварка… Побережіть Ерагонові сили».

Тепер уже й Оромис здивовано звів брови:

— Ти знаєш?

«Я знаю».

— Та що ж ти в біса таке знаєш, що? — скрикнув Ерагон, насилу стримуючись.

Оромис важко зітхнув і тицьнув пальцем на звалений стілець:

— Сідай.

Проте юнак так і залишився стояти на ногах, спопеляючи всіх розлюченим поглядом.

— Я розумію, — сказав тоді ельф, — це дуже важко для тебе, але якщо ти спершу ставиш питання, а потім не хочеш слухати відповіді, то твоєю єдиною винагородою може стати тільки розчарування. А тепер усе ж таки сядь, щоб ми могли спокійно поговорити.

Ерагон набурмосено підняв стільця й нетерпляче на ньому засовався.

— Чому? — спитав він. — Чому ви не сказали мені, що моїм батьком був Морзан, перший із клятвопорушників?

— А знаєш, — відповів Оромис, — ми були б тільки раді, якби ти був бодай трішки схожий на свого батька… Хоч у дечому ти й справді на нього схожий… Я вже хотів був сказати, але ти урвав мене, тож слухай тепер… Мертаг — твій брат, але не рідний, а зведений…

Останнє слово ельфа закружляло довкола Ерагона з такою швидкістю, що в нього забило памороки, і він був змушений схопитись за стіл, щоб не впасти зі стільця.

— Мій зведений брат… Але хто ж тоді…

Діставши з вази ягоду, ельф якусь мить уважно її розглядав, а потім кинув собі до рота:

— Ми з Глаедром не хотіли тримати цього в таємниці, та в нас не було вибору. Більше того, ми присягнули своїм життям, що ніколи не скажемо тобі, хто твій батько, якщо ти сам не дізнаєшся правду. Але тепер ми, схоже, можемо про це поговорити.

Вершник увесь аж тремтів:

— Оромисе-ельдо… Якщо Мертаг — мій зведений брат, то хто ж тоді мій батько?