Чтение онлайн

Арія хотіла була щось відповісти, але Ерагон необачно її урвав, не давши вимовити жодного слова:

— Я вперше радий, що Сапфіри зараз немає поруч із нами. Мені дуже ніяково, що я не помічав цього раніше. Навіть ти, Аріє, і Оромис, і кожен ельф, із яким я мав справу, не називали їх на ймення, так, ніби вони якісь тупі тварини, що не заслуговують на таку високу честь. Невже ви робите це навмисно, через те, що вони ваші вороги?

— А хіба про це не йшлося в жодному з твоїх уроків? — щиро здивувалась Арія.

— Можливо, Глаедр щось таке й казав про це Сапфірі, — мовив він, — але я не певен, бо в той час був у полоні Танку Змії та Журавля, тож не дуже пам'ятаю, що саме робила Сапфіра. Мені взагалі дуже важко було почути те, про що Сапфіра говорила з Глаедром, адже під час їхнього навчання мене весь час відволікав Оромис, намагаючись розтовкмачити мені все нові й нові премудрості військової справи та магії. А крім того, збагнути Глаедра було не завжди легко, адже він говорив не словами, а спілкувався із Сапфірою за допомогою образів і відчуттів…

— То ти взагалі не пригадуєш нічого з того, про що він розповідав?

Ерагон якусь мить вагався:

— Пригадую тільки те, що йшлося про ім'я, яке насправді не є іменем, але не більше.

— Те, про що він говорив, — сказала Арія, — було Ду Намар Аурбода, Вигнанням Імен.

— Вигнанням Імен?

Торкнувшись травинкою землі, Арія знову почала щось малювати.

— Це була одна з найвизначніших подій, що сталися під час боротьби між Вершниками й клятвопорушниками. Коли дракони зрозуміли, що тринадцятеро з них стали зрадниками й допомагають Галбаторіксу винищувати їхню расу, їхній люті не було меж. Вони зібрали докупи всі свої сили й за допомогою таємної магії позбавили тринадцятьох зрадників імен.

Від цієї новини в Ерагона аж мороз по шкірі пішов.

— Не розумію, як це?

— Хіба я не казала, що магія була таємною? Ми знаємо тільки те, що після того, як закляття почало діяти, ніхто не може назвати тринадцятьох драконів-зрадників на ймення. Ті, хто пам'ятав їхні імена, миттю їх забули, а коли ми намагаємось прочитати ці імена в манускриптах, то геть нічого не розуміємо й найчастіше просто їх не помічаємо. Дракони пощадили тільки Ярнунвоска, першого дракона Галбаторікса, що загинув у битві з ургалами, та Шруйкана, оскільки Галбаторікс і Морзан змусили його служити за допомогою магії.

«Як же це жахливо, втратити власне ім'я, — подумав Ерагон і здригнувся. — Якщо я щось і збагнув у ході навчання, то це лиш те, що ніколи не слід ворогувати з драконами».

— А як же їхні справжні імена? — спитав він уголос. — Вони теж їх стерли?

Арія ствердно кивнула.

— Справжні імена, імена, які вони отримали під час народження, прізвиська, родинні імена, титули. Геть усе… Таким чином усі тринадцять зрадників стали звичайнісінькими тваринами. Більше того, вони не могли сказати: «Мені це подобається», «Мені це не подобається» або ж «У мене зелена луска», — бо сказати так означає назвати себе. Вони навіть не могли назвати себе драконами. Одним словом, закляття знищило все, що робило драконів мислячими істотами, і клятвопорушники нічого не могли з цим удіяти. Їм довелося змиритися з тим, що їхні дракони втратили душі. Не всі витримали таке важке випробування. Ти, певно, чув, що п'ятеро клятвопорушників збожеволіли. — Арія уважно перечитала намальовані руни, потім невдоволено похитала головою, стерла їх і стала малювати ще раз. — І саме через Вигнання Імен люди дуже часто вважають драконів звичайними тваринами, на яких можна перелетіти з одного місця на інше, але не більше.

— Гадаю, вони швидко змінили б свою думку, якби хоч трішки поспілкувались із Сапфірою, — набурмошено сказав Ерагон.

— Навряд чи… — люб'язно посміхнувшись, відповіла Арія й закінчила виводити останній рядок рун, який Вершник тут-таки зміг прочитати: «Ошуканцем є той, хто загадує загадки, той, хто береже рівновагу, той, хто має багато облич, той, хто знаходить життя у смерті та не боїться зла, той, хто проходить крізь двері».

— Чому ти написала саме ці слова?

— Бо довго думала про те, що дуже багато речей насправді є не такими, якими здаються, — сказала ельфійка, стираючи руни із землі й здіймаючи невеличку хмаринку куряви.

— Цікаво, а хтось намагався дізнатись справжнє ім'я Галбаторікса? — спитав Ерагон. — Здається, це єдиний спосіб якнайшвидше закінчити війну. Правду кажучи, я взагалі гадаю, що тільки так ми й зможемо його перемогти.

— Виходить, раніше ти був зі мною нечесним? — спитала Арія, і її очі насторожено зблиснули.

Ерагон знічено посміхнувся:

— Звісно, ні. Це тільки слова, образ.

— Якщо це справді так, то він не дуже вдалий, цей твій образ… — мовила вона.

Ерагон якийсь час не наважувався говорити, проте врешті-решт опанував себе:

— Я знаю, що довідатись справжнє ім'я Галбаторікса буде надзвичайно важко, але якби всі ельфи й вардени, які володіють прадавньою мовою, спробували це зробити, то ми неодмінно б упорались.

Суха травинка зависла між її вказівним та великим пальцем, ніби коштовна, оздоблена маленькими часточками сонця, підвіска. Вона здригалася з кожним ударом пульсу в венах ельфійки. Спочатку Арія розірвала її довгий листочок на дві частини, а потім на чотири, й стала заплітати з них міцну шнурівку, тихо промовляючи собі під носа:

— Справжнє ім'я Галбаторікса не є великим секретом. Колись про нього дізналися троє ельфів — один із них був Вершником, а решта двоє — простими чарівниками.

— От бачиш! — вигукнув Ерагон.

Арія натомість не поділяла його захвату. Вона зірвала ще одну травинку, розірвала її листочок на рівні смужки й стала заплітати шнурівку в зворотному напрямку.

— Зрозумій, ми можемо лиш здогадуватись, чи сам Галбаторікс знає своє справжнє ім'я. Особисто я свято переконана, що він його не знає, бо як би там не було, а воно має бути таким жахливим, що коли б він його почув, то навряд би чи вижив.

— По-моєму, це добре, — знизав плечима Ерагон, — адже в справжньому імені Галбаторікса криється таємниця всіх його лихих вчинків, і нам неважко буде його знищити. Ми отримаємо над ним цілковиту владу.

— Можливо, — пальці ельфійки так швидко плели шнурівку, що їх майже не було видно. — У будь-якому разі, Галбаторікс знає, що в нього, як і в усіх істот, є справжнє ім'я і це його слабке місце. Але є один секрет. Перед тим як розпочати війну проти вершників, Галбаторікс вигадав закляття, що вб'є кожного, перш ніж він устигне скористатися його справжнім іменем. А оскільки ми не знаємо, як діє це закляття, то не можемо від нього захиститись. Тепер ти розумієш, чому ми облишили всі спроби? Оромис — один із небагатьох, хто ще й досі продовжує шукати справжнє ім'я Галбаторікса, щоправда, непрямим шляхом. — За мить ельфійка задоволено розтисла свої долоні, й Ерагон побачив на них чудовий кораблик, сплетений із зеленої та білої трави. Він був чотири дюйми завдовжки, проте майже нічим не відрізнявся від справжнього корабля. Не вірячи власним очам, Вершник здивовано розглядав лавки для гребців, крихітні перила вздовж палуби й малесенькі ілюмінатори, завбільшки з малинове зернятко. Вигнутий ніс корабля нагадував своїми обрисами дракона.

— Яке диво, — у захваті прошепотів він.

Арія тим часом нахилилась уперед і прошепотіла: «Флауга». Потому вона легенько дмухнула на корабель, той здійнявся в повітря, описав декілька кіл довкола вогнища і далі, набираючи швидкість, полинув у глибини нічного неба.

— Як довго він літатиме?

— Завжди, — сказала Арія. — Щоб триматися в повітрі, він бере енергію в рослин.

Захвату Ерагона не було меж, але він раптом подумав, що це якось сумно — мандрувати крізь вічність неба, будучи завжди самому й лише зрідка перетинаючись із перелітними птахами.