Чтение онлайн

Те, як ворог відсалютував переможеному, здалось Ерагонові до болю знайомим. Якийсь час він ошелешено роздивлявся дворучний меч супротивника, а потім спробував зазирнути йому в очі крізь отвір у шоломі.

— Але ж я знаю тебе! — нарешті вигукнув Ерагон.

Кинувшись до вояка, він зірвав із нього шолом і вражено застиг… Перед ним стояв Мертаг.

— Трхриста Віндр, — посміхнувся Мертаг, і розгубленого Ерагона відкинуло на двадцять футів. Сапфіра обурено загарчала, але юнак, скрутившись від болю, не видав жодного звуку. Радість від несподіваної зустрічі з другом в одну мить змінилась на лють і образу.

— Ти ніколи не здаєшся! — гукнув до нього Мертаг.

Ерагонове серце облилося кров'ю. Адже це була сцена з його давнього видіння. Переможений вершник на землі в зім'ятому шоломі й скривавлених обладунках…

— Виходить, ти живий, Мертагу, — насилу звівся збентежений юнак на ноги. — Як тобі пощастило вижити, адже ургали затягли тебе в підземелля? Шукаючи тебе, я бачив одну тільки темряву.

— Ти нічого не бачив, — сумно посміхнувся Мертаг. — Так само, як і я, коли шукав тебе в Урубейні після того, як тебе схопили.

— Але ж ти помер! — у розпачі вигукнув Ерагон. — Ти загинув під Фартхен Дуром. Арія знайшла в тунелі твій скривавлений одяг.

— Ні, не помер. Це була витівка Близнюків. Це вони, змовившись з ургалами, заманили нас у засідку, вбили Аджихада й узяли мене в полон.

— Але чому ти погодився служити Галбаторіксу? Ти ж казав, що ненавидиш його!

— Погодився? — злісно розреготався Мертаг. — Нічого подібного! Просто Галбаторікс затьмарив мій розум, помстившись за те, що я втік від нього, й витягнув з мене інформацію і про тебе, і про Сапфіру, і про варденів.

— Отже, ти нас зрадив! Я оплакував тебе, а ти нас зрадив! — похнюпився Ерагон.

— У мене не було вибору.

— Виходить, Аджихад таки мав рацію, коли замкнув тебе. Треба було залишити тебе гнити в тій в'язниці.

— У мене не було вибору. Розумієш? — загорлав Мертаг. — А після того, як для мене виростили Шипа, Галбаторікс змусив нас присягнути йому на вірність.

— Ти прямо, як твій батько, — сумно всміхнувся Ерагон.

— Помиляєшся, друже. Я значно сильніший за Морзана. Галбаторікс навчив мене таких магічних прийомів, які тобі й не снилися. Навіть ельфи бояться використовувати ці закляття. Вони справді страшні, бо знищують ворогів і виконують бажання.

— Але ж вони мали залишитись таємницею, — нагадав юнак.

— Якби ти бодай трохи знав про них, то не казав би так, — відповів Мертаг. — Бром нічого в цьому не тямив. А твої ельфи? Та вони ж тільки й уміють, що переховуватись у лісах! До речі, ти сам схожий на ельфа. Це Ісланзаді допомогла? Утім, мені все одно, згодом я сам про все дізнаюсь.

Прослідкувавши за поглядом Мертага, Ерагон несподівано побачив Близнюків, що, регочучи, жбурляли вогняні кулі у військо варденів. Утім, вони не помічали того, що бачили Ерагон з Мертагом. Ззаду до Блюзнюків підкрадався Роран!

«Куди ти, божевільний! — подумки загукав юнак кузену. — Мерщій тікай! Вони вб'ють тебе!»

— Зачекай, — зупинив його Мертаг. — Давай поглянемо, що він з ними зараз зробить. Адже Близнюкам так подобалось катувати мене в полоні.

— А ти не попередиш їх?

— Даю слово вершника, — криво посміхнувся переможець.

Вони разом стежили за тим, як Роран, підкравшись до Близнюків, несподівано вискочив з-за гори трупів і, змахнувши молотом, ударив одного з товстунів по голові. Другого спіткала така сама страшна смерть. Ставши ногою на мертвих ворогів, Роран видав бойовий клич.

— І що тепер? — спитав Ерагон, відвертаючись. — Ти вб'єш мене?

— Звісно, ні. Ти потрібен Галбаторіксу живий.

— Навіщо?

— А хіба ти не знаєш? — здивувався Мертаг. — Це все через Сапфіру. Дракон, що має вилупитись із яйця, яке береже Галбаторікс, буде самцем. Якщо Сапфіра матиме від нього дітей, то рід драконів поновиться. Як же ти не розумієш? Галбаторікс не збирається винищувати драконів, він, навпаки, хоче відновити традицію вершників та об'єднати Алагезію.

— Він? — перепитав юнак. — Той, хто знищив вершників?

— На те були певні причини, — ствердно кивнув Мертаг. — Вони були старими й зажерливими, от ельфи й скористалися їхнім марнославством, щоб підкорити людей. Їх слід було знищити, щоб розпочати все знову.

— То ця битва, яку ми бачимо, виходить, теж заради світлого майбутнього? — спитав Ерагон. — Твій Галбаторікс тільки те й робить, що бреше, вбиває й маніпулює людьми. І ти це чудово знаєш, тому що сам недавно тікав від нього. До речі, ще зовсім не пізно передумати, Мертагу. Ми з Арією могли б звільнити тебе від закляття Галбаторікса. Приєднуйся до нас, разом ми допоможемо варденам, здобувши славу, а не вічну ненависть людей.

— Ти не допоможеш, Ерагоне, — трохи помовчавши, відгукнувся вершник. — Ніхто, крім самого Галбаторікса, не звільнить нас від нашої присяги. Ми його раби… навіки.

— Тоді дозволь нам із Сапфірою тебе вбити, — несподівано мовив юнак.

— Навіщо, друже?

— По-перше, це звільнить тебе від контролю Галбаторікса, а по-друге, врятує життя сотень, якщо не тисяч людей. Хіба заради цього не варто пожертвувати собою?

— Можливо, ти б так і зробив, — скривився Мертаг. — Але мені миліше моє життя.

Скрушно похитавши головою, Ерагон зробив вигляд, що відповідь неабияк його засмутила, а сам миттю стрибнув на вершника, намагаючись вразити його мечем прямісінько в серце.

— Летта! — скрикнув той.

І юнак покотився по землі, заплутавшись у якомусь невидимому липкому павутинні. Коли ж Сапфіра, грізно загарчавши, стрибнула йому на допомогу, Мертаг різко змахнув рукою й зупинив її в повітрі. Здивований дракон так і завис у стрибку й лише розгублено закліпав очима.

«Він звичайна людина, але звідки в нього така сила? — здивувався Ерагон. — Навіть моя нова ельфійська сутність не в змозі протистояти його майстерності». Однак юнак усе-таки спробував завдати удару у відповідь.

— Бракка дуаніалі сем хуілдар Сапфіра ун ека! — пролунало закляття.

Мертаг тільки глузливо посміхнувся, спостерігаючи, як разом із магічним вигуком юнака покидає життєва сила. Той пробував опиратися ще й ще, подвоював зусилля, стискав зуби й напружував м'язи.

Минали хвилини, але Сапфіра нічим не могла йому допомогти.

Ще трохи, і закляття, здавалося б, мали подіяти, натомість в Ерагона лише затремтіли ноги, він похитнувся й насилу втримався, аби, не впасти.

Юнак перестав опиратись тільки тоді, коли ледь не втратив свідомість. Важко дихаючи, він спостерігав за своїм супротивником, геть не розуміючи, звідки в того стільки сил.