Чтение онлайн

Відчуття очікування, що охопило кожного, включно із самим Рораном, було просто нестерпне. І то не тільки тому, що вардени мали ось-ось наразитися на смертельну небезпеку,— вони переживали і за свої сім’ї, і за майбутнє всієї землі. Ясна річ, чекання кожної битви по-своєму гнітюче, але це була битва остання. Це був кінець. Хто б не переміг цього дня, більше битв з Імперією не буде. У це якось важко вірилось, та якби сьогодні вардени програли, у них більше ніколи б не з’явилося шансу вбити Галбаторікса. І хоча під час учорашніх розмов перемога над Галбаторіксом здавалася цілком реалістичною, тепер, коли настав час штурмувати Урубейн, багатьом було посправжньому лячно.

Роран відшукав Хорста й інших селян з Карвахола. Серед чоловіків була й Бірджит, яка стискала в руках щойно заточену сокиру. Ватажок привітався з нею, піднявши щит, ніби кухоль елю. Вона відповіла йому тим самим. Міцний Молот невесело посміхнувся й пішов далі, поглядаючи на воїнів, які пообмотували свої чоботи та зброю ганчір’ям і стояли готові розпочати наступ.

Нарешті пролунав наказ. Воїни рушили з табору, намагаючись іти так, щоб не брязкати зброєю та об ладунками. Роран повів їх через поле до головних воріт Урубейна, де вони приєдналися до двох інших батальйонів, один із яких очолював його колишній командир Мертланд Рудобородий, а інший — Джормандер.

Невдовзі в Урубейні підняли тривогу. Тоді вояки звільнили свої ноги та зброю від ганчір’я й приготувалися до штурму. А вже за кілька хвилин варденські сурми сповістили про початок наступу. Солдати зірвалися з місця й чимдуж побігли по чорній землі до неприступної міської стіни.

Роран біг попереду. Звісно, так він наражав себе на небезпеку і будь-якої миті міг загинути. Але люди повинні були бачити, що він відважно долає всі перепони й воює нарівні з іншими. Міцний Молот сподівався, що це підніме їхній дух і не дозволить їм зламати шеренги при перших ознаках серйозного опору. Що б там не було, Урубейн просто так не здасться. У цьому Роран не мав ані найменшого сумніву.

Вони пробігли повз облогові вежі, чиї колеса були понад двадцять футів заввишки й скрипіли, немов іржаві пружини, і після цього опинилися на відкритому просторі. Стріли й списи, що їх випускали солдати Імперії, посипались на них дощем.

Ельфи почали викрикувати закляття своєю дивною мовою. У тьмяному вранішньому світлі Роран бачив, як чимало списів миттю змінили свою траєкторію й попадали в багнюку. Але не всі... Ось чоловік, що біг попереду Рорана, відчайдушно зойкнув і впав. Та. й сам Роран, і ті, хто був поруч із ним, не зупиняючись ні на мить, бігли до стіни.

Раптом Міцний Молот відчув якийсь поштовх — то стріла вдарила в щит, яким він прикривав голову... Ще кілька хвилин, і воїни опинилися, нарешті, прямо біля стіни.

— Драбини! Пропустіть тих, хто з драбинами! — крикнув ватажок.

Люди розступилися, даючи ургалам, які несли драбини, пробратися вперед. Драбини були надзвичайно довгі, і куллам довелося добряче поморочитись, щоб поставити їх вертикально. Але, щойно торкнувшись стіни, драбини під своєю власного вагою провисли всередину так, що їхні верхні дві третини плиском лежали на обтесаному камені й ковзали туди-сюди, щомиті загрожуючи впасти.

Тоді Роран кинувся назад, розштовхуючи по дорозі вояків. За якусь мить він уже пробився до ельфійки Отіари й схопив її за руку. Вона гнівно зиркнула на нього, та Роран навряд чи це помітив.

— Зробіть усе, щоб драбини стояли на місці! — наказав він.— І ще: не дозволяйте солдатам відштовхувати їх! Ельфійка мовчки кивнула й почала промовляти заклинання прадавньою мовою. Услід за нею щось забубоніли й решта ельфів.

А поки все це відбувалося, Роран уже встиг добігти назад до стіни. Якраз у цю мить один із воїнів почав здиратися по найближчій драбині вгору. Міцний Молот ухопив його за пояс і стягнув додолу.

— Ні! — сказав він.— Першим піду я.

— Стронгхамере!..— хотів щось заперечити воїн, та Роран уже закинув за спину щит і, тримаючи молот у руці, поліз угору. Слід сказати, він ніколи не був у захваті від висоти, і що меншими й меншими ставали внизу люди й ургали, то більше й більше зростало в ньому відчуття якоїсь непевності. А коли ватажок дістався до того відрізка драбини, що плиском лежав на стіні, це відчуття тільки посилилось, бо він більше не міг обхопити драбину руками. Крім того, під ногами в нього тепер не було належної опори — край його чобіт ледь-ледь вміщався на вкритих корою гілках, і, щоб не зісковзнути, Роранові доводилось рухатися дуже й дуже обережно.

Раптом повз нього пролетів спис, та так близько, що він відчув щокою подув вітру. Лайнувшись, Міцний Молот уперто продовжував дертися вгору. До бійниці залишалося вже зовсім близько. Роран підвів голову — прямо на нього, перехилившись через край стіни, дивився блакитноокий ворожий вояк.

— Гей! — на весь голос крикнув Роран.

Солдат здригнувся від несподіванки й відступив на крок назад. І доки він приходив до тями, Міцний Молот миттю подолав останні сходинки, перестрибнув через бійницю й приземлився на переході, що тягнувся вздовж вершини стіни.

Переляканий вояк так і стояв за кілька футів від нього, тримаючи в руках короткий меч. Здається, він крикнув щось солдатам, які перебували далі на стіні.

Щит Рорана все ще був на спині, тому він не став чекати, а широко розмахнувся й ударив чоловіка молотом, влучивши йому в зап’ясток. Роран добре знав, що без щита буде дуже важко відбивати удари вправного фехтувальника, тому хотів якомога швидше обеззброїти свого супротивника. Утім зробити це було не так просто. Солдат відчайдушно відбивався. Ще хвилина — і він напевно поранив би Рорана в живіт, якби той вчасно не скористався закляттям і не зупинив вістря меча за чверть дюйма від свого тіла. Здивовано буркнувши, Міцний Молот відбив клинок і трьома стрімкими ударами розтрощив чоловікові голову. Потім якусь хвильку постояв і вилаявся: початок був поганий.

** *

Тим часом у різних кінцях стіни вардени намагалися перелізти через бійниці. Щоправда, вдавалося це не всім надто вже багато ворожих солдатів чекало на них на вершині стіни. Невдовзі до Рорана приєднався Бальдор. Скориставшись тією самою драбиною, що й ватажок, він видерся нагору. Разом вони побігли до балісти, біля якої поралося восьмеро солдатів. Баліста була встановлена біля основи однієї з багатьох веж, що здіймалися над стіною через кожні двісті футів. Позаду солдатів і вежі Роран помітив створену ельфами подобу Сапфіри, яка літала над стіною й довкола неї, вивергаючи вогонь.

Побачивши варденів, солдати Імперії взяли в руки списи й без особливих зусиль відбили атаку Рорана й Бальдора. Роран спробував був ухопитись за один зі списів, але вояк орудував ним дуже вправно, і Міцному Молоту дивом удалося уникнути поранення. Він розумів, що ще мить, і їм з Бальдором буде кінець.

Аж раптом позаду солдатів через край стіни переліз ургал. Він пригнув голову й почав стрімко атакувати супротивників, щось викрикуючи й розмахуючи кутою залізом палицею.

Спершу ургал ударив одного із солдатів у груди, ламаючи йому ребра, а іншого в стегно. Поранені солдати попадали, та ургал ще не встиг зробити й кількох кроків, як обидва вони підвелися на ноги, так, наче і не було нічого, й спробували завдати ургалові удару в спину.