Чтение онлайн

Тут на допомогу молодому Барановському прийшов Андрій Мельник.

– Ваші звинувачення, пане Ярий, не мають підстав, – сказав він. – Активні арешти наших людей на Галичині почалися іще задовго до того, як до рук поліції потрапив наш архів. І лік йде на сотні, повірте мені!

– А конкретно? – запитав Андрієвський.

Мельник на хвильку замовк, неначе йому потрібен був час, щоб видобути потрібну інформацію зі своєї голови.

– Починаючи з двадцять дев’ятого року – року, коли постала ОУН, – до кінця тридцять третього було засуджено сімсот вісімдесят членів Організації, а заарештовано удвічі більше. Суди просто не змогли довести їхню вину. Тут файно спрацювали адвокати. Смію зауважити, пане Ярий, що це сталося ще до того, як до поліції потрапив наш архів.

– Та я нікого й не збирався звинуватити! – виправдовувався Ярий.

Дискусію, яка ще не встигла розгорітися, зупинив Коновалець.

– Прошу заспокоїтися! – остудив він. – Ніхто нікого не буде звинувачувати! Ми вже провели своє розслідування! Все це банальний збіг і не треба на ньому зупинятися! Андрію, що з найновішими арештами?

– Так! Заарештували тринадцять чоловік, практично всіх, хто був причетний до атентату, – продовжив Мельник. – Найстаршому Богданові Підгайному тридцять років, наймолодшій Катерині Зарицькій – двадцять. Таким чином поляки арештували всіх причетних до атентату.

– За винятком самого виконавця! – вставив Андрієвський.

– Так, Григорій Мацейко зараз перебуває на борту лайнера, який прямує до Арґентини.

– А чи не поспішили ми з його відправкою? – засумнівався Барановський. – Чому б його не використати у суді? Це було б бомбою!

– Одна бомба вже була! – їдко сказав Ярий. – Та, що не вибухнула! До речі, чому вона не вибухнула?

Дмитро Андрієвський виявився найбільш обізнаним.

– Наші хіміки використали занадто грубе скло, – мовив він. – Капсуль його не пробив, що і врятувало боївкара. Добре, що він мав із собою револьвер!

– То ще не знати, чи добре! – озвався Ярий.

Голова ОУН зітхнув.

– Те, що Мацейко втік, то добре! Для суду там назбиралося досить! Гадаю, що «Лис», – Коновалець говорив про Степана Бандеру, – не розгубиться. Потрібно перетворити майбутній суд у трибуну наших ідей. Треба, щоб світ дізнався про нашу боротьбу.

– Зрештою, потроху так і робиться! – озвався Андрієвський. – Зараз в Європі газети пишуть про цей атентат і при цьому наголошують, що це зробили українці Галичини. Не русини Малопольщі Всхуднєй, а саме українці Галичини! Переконаний, що «Лис» не забариться використати це, якщо справа дійде до суду.

– Так, він це не пропустить! – згодився Мельник. – От тільки якою буде відплата!

– А щоб цього не сталося, треба їм надати добрих адвокатів, – сказав Коновалець.

– Вже! – повідомив Андрієвський. – Четверо наших юристів згодилися їх захищати. Це дійсно файні адвокати!

– Майте це на увазі! – сказав Коновалець. – І передайте нашим, щоб трималися. Вони не самі. Гадаю, буде не зайвим, якщо наші газети кожного разу писатимуть про цю дванадцятку. Не треба допустити, щоб про них забули. А якщо так, то й інші хоч рядком, але згадають.

– Може, варто дати знати «Сичу»? – Дмитро Андрієвський говорив про Романа Сушка, який зараз перебував в Америці за завданням ОУН.

– Слушна думка! – похвалив Коновалець. – Зв’яжіться з ним, нехай він підключить до цього тамтешню українську пресу.

Він підійшов до вікна, звідки відкривався чудовий краєвид на Альпи, деякий час дивився на них і думав, чи вдасться йому знову вибратися з родиною в гори. Останні новини із міграційної служби Швейцарії приємними аж ніяк не назвеш: там Коновальцю дали знати, що його перебування у кантоні Женеви декому не до вподоби.

Голова ОУН обернувся до присутніх.

– Тепер про Крайовий Провід, – продовжив він. – Яким би не було рішення суду, Крайовий Провід повинен працювати. Будемо вважати, що «Лис» зробив свою справу. Кого запропонуєте йому на заміну?

– А Мащак? – здивувався Мельник.

Він говорив про Осипа Мащака, якого обрали Крайовим Провідником місяць тому.

– Поки ти, Андрію, пив французьке вино зі своїм князем, поліція встигла арештувати наступника «Лиса» і він зараз чекає своєї долі у сусідній з ним камері Бригідок.

Це для Андрія Мельника стало неприємною новиною.

– Ти найбільше знайомий із ситуацією в Краї, – говорив Коновалець. – Кого ти пропонуєш на Крайового Провідника?

Мельник задумався.

– Отак одразу я не можу сказати, – непевно сказав він. – Є, звичайно, у мене одна людина на приміті, але…

– Хто він? – швидко запитав Коновалець, неначе побоюючись, що Андрій передумає.

– Такий собі Олекса Гасин.

– Хто він?

– Закінчив Політехніку; коли служив у польському війську, закінчив школу підхорунжих, причому мав друге місце. В Організації вже чотири роки.

– Скільки йому?

– Двадцять сім років. Був особисто знайомий зі Степаном Охрімовичем та Бандерою.

– Тобто робота у Крайовому Проводі не буде для нього чимось новим?

– Ні, але…

– Ніяких «але»! – заперечив Коновалець. – Зустрінься з ним і передай наше рішення. Саме такі люди – навчені і вже досвідчені – і потрібні нам.

– Та я не проти того, щоб «Лицар» – а саме таким є його псевдо – працював в Організації! – сказав Мельник.

– Тоді чому ти проти того, щоб саме він став Крайовим Провідником?

– Сам кажеш, що довго на цій посаді люди не затримуються! Боюся, що ця участь чекає і Гасина. То чи не краще притримати його для важливіших справ? Гадаю, він згодиться нам! А так два-три місяці – і «Лицар» складе компанію своїм попередникам! Місць у Бригідках вистачить всім!

– За інших обставин я згодився б з тобою, – сказав Коновалець. – Та навіть тепер я згодний з тобою, але, на жаль, у нас немає вибору. Тому…

Голова ОУН обвів поглядом присутніх.

– Може, у когось є заперечення проти Олекси Гасина? – запитав він. – Немає? Тоді, Андрію, що робити – знаєш! Сподіваюся, ми не помилимось у своєму виборі.

– «Лицар» не підведе! – упевнено сказав Мельник.

– От і славно! Ми ще раз зустрінемось після вечері, треба обговорити деякі внутрішні справи, а зараз я вас відпускаю, – сказав Євген Коновалець. – Кожен може зайнятися собою.

Присутні підвелися з-за столу.

– Андрію, пройдемося? – запитав Коновалець Мельника, коли вони залишилися удвох.

– Залюбки! Заодно порівняю Альпи з Карпатами.

– І не пробуй! Зовсім не те! Хоч мені і не доводилося бувати у наших Карпатах, знаю, що вони програють Альпам.