Чтение онлайн

"Де ж вона?
– - занервувався я.
– - Ще вся операцiя через неї провалиться!"

Я побачив, як Борька, майже знесилений, знову всiвся поруч iз Капiтоном, а той обiйняв хлопця за плечi та з якоюсь таємничою посмiшкою зашепотiв йому щось на вухо.

У цю мить фiранка на вiкнi вiдхилилась i звiдти вислизнув Iгор.

"Все!
– - подумав я полегшено.
– - Перемога!"

Iгор швидко пiдповз до мене, i ми гайнули подалi вiд будинку.

Скоро ми вже сидiли в альтанцi й чекали, поки надiйдуть нашi. Iгор сказав, що розповiдатиме вiдразу всiм. За хвилин десять прибiгла захекана Наталка.

– - Де пропадала?
– - накинувся я на неї.
– - Мало всю операцiю не зiрвала!

– - Ой хлопчики, -- заторохтiла вона.
– - Я не хотiла! Я маму зустрiла. А вона мене -- в магазин... А там -- черга... А коли все купила, то побачила: Боря щебече з Капiтоном. Я й подумала: все в порядку, -- i гайнула сюди!

– - Добре вже, сiдай, -- мовив Iгор.
– - Почекаємо Борьку...

Так ми просидiли, напевне, з пiвгодини, а Бориса все не було...

Нарештi вiн з'явився! Обличчя його сяяло, наче повновидий мiсяць, а пiд пахвою вiн нiс чималий пакунок, загорнутий у газету.

– - А довше не можна було?
– - єхидно поцiкавився Iгор.
– - Ми тут сидимо, чекаємо...

– - Ти не дуже!
– - обiрвав його Борис.
– - Я з шановним Капiтоном Порфировичем затримався!

– - От так так!
– - здивувався Iгор.
– - I вiдколи ж вiн для тебе "шановний"?

– - Нема чого на нього капати! Вiн старенький i дуже добрий дiдусь.

– - Ми, можна сказати, життям ризикуємо, а ти розводиш у цей час теревенi?!
– - не втримався я.

– - По-перше, теревенi, як ти кажеш, я розводив для вас. А по-друге, я й без вас чудово все знаю!
– - I Борька пихато замовк.

Ми не впiзнали його. Що з ним скоїлось? Отак розмовляти. I з ким? З нами, з його найкращими друзями, якi його лiтати навчили!

– - I що ж ти знаєш?!
– - загрозливо пiдвiвся Iгор.

– - А те, що й ти!
– - не злякався Борис анiтрохи.
– - У пробiрочках шановного Капiтона Порфировича -- дитячi сни, отак!
– - I вiн переможно глянув на нас.
– - I ще там написано, у кого й коли цi сни придбано.

– - I...
– - Iгор аж задихнувся, -- як ти... довiдався?

– - А менi Капiтон Порфирович розказав!

– - Як?
– - вихопилось у мене.
– - Сам розказав?!

– - А по-твоєму -- я його примусив? Звичайно -- сам... Мiж iншим, вiн може купити сни й у вас i за це непогано заплатить! Я, наприклад, продав йому свiй сьогоднiшнiй сон!

Ми спершу навiть не знали, що й казати. А коли трохи оговтались, Наталка вигукнула:

– - Як -- "продав"?!

– - А отак -- узяв i продав!
– - мовив Борька.
– - Та й iншi теж продам. Згодом. Жаль, зразу не можна, а то було б у мене грошеняточок -- ух!

– - А як це робиться?
– - поцiкавився я.

– - Дуже просто, -- махнув рукою Борька.
– - Капiтон тримав у мене перед носом пробiрку з якимось коричнювато-чорним порошком i пильно дивився на мене. Менi вiд його погляду раптом страшенно захотiлося спати, я кiлька разiв позiхнув -- i провалився в сон. Спав я, мабуть, лише кiлька хвилин, та коли прокинувся -- Капiтон уже тримав закорковану пробiрку. Вiн сказав, що мiй сон -- там.

– - Але ж як вiн туди потрапив?
– - здивувався Iгор.

– - Мабуть, отой порошок його всмоктує, так само, як, примiром, сiль усмоктує вологу, -- висловив припущення Борька.
– - Та ось, можете самi глянути!
– - вiн витяг iз кишенi пробiрку й простягнув нам.

Ми по черзi, дуже обережно обстежили пробiрку й порошок, який виглядав точнiсiнько як звичайний молотий чорний перець, але нiчого особливо цiкавого не помiтили.

– - Таки справдi вся хитрiсть, мабуть, у цьому порошку, -- промовив нарештi Iгор.
– - А навiщо вiн дав тобi цю пробiрку?

– - Вiн сказав, щоб я вдома вiдкоркував її i на нiч поклав пiд подушку. I мiй сон опиниться в пробiрцi. А вранцi треба її закоркувати й принести пiсля обiду йому.

– - А що ж оце?
– - поцiкавилась Наталка, торкнувши пакунок у газетi, якого Борис усе ще тримав пiд пахвою.

Той щасливо посмiхнувся, мовчки розгорнув газету, й ми побачили, що в нiй була скарбничка -- алебастровий кiт iз щiлиною в головi -для монет. Кiт отой був страшнючий: бiлий, iз синiми губами й рожевими очицями. А до всього -- пiд гладким пiдборiддям у нього стирчав якийсь коричнево-рудуватий бант.

– - От так опудало!
– - не втримався я.

– - Твiй Корнелiй -- опудало!
– - вигукнув Борис.
– - А мiй -розумничок, лялечка!
– - I, прикривши вiд насолоди очi, потрусив свою скарбничку. У порожньому котячому черевi щось забрязкало.

– - Ось, -- промовив задоволене Борька, -- три срiбнесеньких карбованчики! I все -- за один сон! Завтра ж веду вас усiх до кiно, а потiм морозива -- вiд пуза!
– - I Борис, щасливий вiд того, що тепер не ми, а вiн може всiх нас пригощати, засмiявся. Нам зробилося трохи нiяково: це ж вiн для нас старався!

– - Де ж ти розжився цiєю "лялечкою"?
– - посмiхнувся Iгор.

– - Капiтон Порфирович подарував, щоб я грошики в нього складав!

– - Ну, що ж!
– - мовив сумно Iгор.
– - Це твоя особиста справа. А тепер послухайте, що я розповiм...

I вiн розповiв нам те ж саме, що ми почули вiд Борьки. А ще вiн бачив помiж пробiрок знайоме прiзвище -- Вовки Кучми!

Спершу ми навiть не повiрили своїм вухам, але швидко оговтались i вирiшили негайно бiгти до Володьки та про все розпитати й у нього!

8

Володька жив за два квартали вiд нас у новому дев'ятиповерховому будинку, тож ми скоро вже стояли перед його дверима.

– - Чого треба?
– - спитав вiн сердито, вiдчинивши дверi.

– - Зараз про все дiзнаєшся!
– - вiдказав Iгор i, вiдштовхнувши його плечем, махнув нам рукою: -- Заходьте, тут поговоримо.

Ми пройшли до кухнi.

– - Вдома хтось є, крiм тебе?
– - спитав Iгор.

– - Нiкого, -- тихо вiдповiв Кучма.
– - I чого ви до мене причепилися?!