Чтение онлайн

Другий поверх будинку займали два брати - офiцери прикордонних вiйськ. Зараз там жили їх батьки, лагiднi, спокiйнi люди, пенсiонери. Мати цiлими днями в'язала панчохи та светри для синiв, а батько переглядав iлюстрованi журнали, iнколи читав щось вголос. Вечорами вони зосереджено й замислено грали у домiно, а коли било дев'ять, гасили свiтло i лягали спати.

Такими були сусiди Андрiя по квартирi.

Зрештою, Андрiй зважився-таки i впевненими кроками перетнув подвiр'я.

У передпокої вiн зустрiв Савку. Вона тримала в руцi товстий пiдручник з хiмiї - готувалась до весняних iспитiв в унiверситетi.

Квартира була залита сонцем. Все в нiй - свiжопофарбованi стiни i кожна рiч - вселяло почуття впевненостi i спокою, було нiби символом мирного безтурботного життя.

Дiвчина глянула на нього здивованими очима.

– Що трапилось? Чому так рано?
– спитала вона.

Андрiй проковтнув слину i напружив усi сили, щоб здаватися спокiйним.

– Та нiчого, - вiдповiв.
– Адже я пiсля обiду вирушаю з бригадою.

А вона пояснила його передчасне повернення по-своєму: "Хоче бути зi мною в цi останнi години перед розлукою" i зрадiла.

– Як ти добре зробив!
– сказала дiвчина; її очi засяяли. Цi очi говорили ще: "Спасибi тобi, любий! Дуже дякую!" Та Андрiй у цю мить не дивився в них, а хоч би й дивився, то навряд чи помiтив би їх блиск i зрозумiв їх пестливу мову.

– Чому ти такий блiдий?
– раптом стривожилась Савка, i посмiшка згасла в її очах.

Вiн стояв перед нею височенний, - двi такi дiвчини, як вона, могли б легко заховатись за його широкою спиною. А Савка дивилась на нього спiвчутливо, нiби перед нею була маленька дитина.

– Нiчого зi мною не сталося, - промовив Андрiй i, не сказавши бiльше нi слова, попрямував до своєї кiмнати з почуттям людини, що готується почути страшний вирок.

Насамперед вiн оглянув стiл. Кiлька блокнотiв, записних книжок, логарифмiчна лiнiйка, кольоровi олiвцi. I бiльше нiчого. Нiчого!

Андрiй пiдiйшов ближче, переклав записнi книжки, заглянув пiд блокноти, начебто велика коричньова папка (та, в якiй був його ескiз) могла заховатися пiд ними!

Все це було безглуздо й непотрiбно.

I все ж вiн порився у книгах, заглянув за етажерку, за стiл, пiд лiжко. Та папка зникла без слiду.

Юнак сiв на застелене лiжко, сперся лiктями об колiна i похнюпив голову.

Одна година! Iнженер Спиридонов дав йому тiльки одну годину! Що вiн може зробити за годину, щоб зберегти свою честь? Закачати рукава i зробити новий ескiз?

Андрiй глянув на годинник, гiрко всмiхнувся i знизав плечима. Для одного тiльки масштабного ескiзу йому треба щонайменше п'ять-шiсть годин...

Думки його йшли в двох напрямках: однi шукали вiдповiдi на питання, коли i як сталася пiдмiна ескiза; другi крутились навколо особистого: що можна зробити, щоб вийти з такого заплутаного становища?

Пiдмiна ескiза - це просто якась мiстерiя, темна пригода, в якiй немає нiякого просвiтку. Нiби вiн серед ночi раптом потрапив в непрохiдну трясовину, а навколо нього - чорна порожнеча, i тiльки зрушиш з мiсця, зробиш крок, як вiдразу зав'язнеш, вiдчуєш, що баговиння затягає тебе все глибше, розступається пiд тобою, щоб проковтнути зовсiм. Краще, коли вiн стоятиме спокiйно, нерухомо, не робитиме нiяких зусиль, поки не розвидниться.

Тепер зрозумiло, що цим фальшивим ескiзом вiн зарекомендував себе перед керiвником легковажною i недостойною довiр'я, безчесною людиною.

Як же далi? Що буде з ним, коли вiн наважився так недоречно пожартувати з найкращим геологом країни? Що скаже бай Атанас, коли дiзнається про цей випадок? А партiйна органiзацiя? Як вiн з'явиться перед товаришами, якими очима дивитиметься на них?

I передчуваючи наслiдки, ганьбу, вiн розпачливо подумав, як би це все було просто, коли б учора ввечерi вiн мав здоровий розум i не накреслив пiд впливом якогось нервового розладу цей чудернацький ескiз.

Вперше в своєму життi Андрiй вiдчув, що йому забракло повiтря i щось стискає серце. На чолi в нього проступив холодний пiт. Вiн випростався, добрiв до вiкна, нiби хворий, сперся на пiдвiконня i закрив очi.

Севастиця цього ранку пiшла рано, а тому недокурки, викинутi Андрiєм уночi, так i лежали на ще не пiдметених блискучих плитках. Це були недокурки простих цигарок третього сорту - вiн не мав нахилу до шику, не любив ароматного тютюну.

Як я вже розповiв вам, ця iсторiя розпочалася з дивного випадку. Якби Андрiй взяв себе в руки (але хто на його мiсцi мiг би лишитися спокiйним?), якби Андрiй поборов своє зацiпенiння й збентеження, то мiг би помiтити в купi рiзноманiтного смiття один недокурок з золотим мундштуком. Як i звiдки потрапив цей недокурок пiд вiкно Андрiя, коли, крiм нього, бiльше нiхто не курив у цьому будинку?

Майте терпiння, - i вам все стане зрозумiло, я вам усе поясню. Хоч це i дуже цiкаво, але не найголовнiше, не найважливiше в моєму оповiданнi. В основi цiєї iсторiї лежить прекрасний казковий смарагд, однак ви побачите, наскiльки прекраснiшим було прагнення оволодiти ним i наскiльки чистiше й прекраснiше за нього почуття, що запалює на цi благороднi вчинки.

...А недокурок з золотим мундштуком...

Та перш нiж продовжувати свою розповiдь про цей недокурок, я поведу вас у село, щоб ближче познайомити з деякими iншими героями.

III

Я вас попередив ще на початку своєї розповiдi, що беру участь у багатьох подiях, про якi зараз веду мову. Це не значить, що я головний герой цiєї iсторiї, боронь боже! Якби я був головним героєм, вас би замучила нудьга, - адже ви знаєте, який я сухий i прозаїчний. Пригадуєте, коли я знайомився з вами, то щиро признався, що вивчаю ветеринарiю. А в цiй науцi, як вам вiдомо, нема нiчого романтичного, i люди, що вивчають її, зовсiм чужi всьому тому, що мої колеги-фiлологи називають "поезiєю душi".

Знаю, що деякi з вас скажуть: "Що ви говорите, шановний, адже ветеринарiя дала суспiльству чимало громадських i культурних дiячiв!". Правильно, визнаю. Як я можу цього не визнавати? Кожне правило має свої винятки! Але запевняю вас, що я не належу до цих виняткiв. Хоч я й писав колись вiршi у прозi i перечитував не раз i не два "Страждання молодого Вертера", але в душi лишився такою ж сухою i дуже прозаїчною людиною. Та ви не турбуйтесь, бо моя роль у цьому оповiданнi другорядна, а це значить, що про себе я говоритиму не бiльше, нiж про iнших героїв.