Чтение онлайн

хай вибухне земна твоя пралють,

коли лихі на око семафори

мені дорогу смутком переллють!

"Які щасливі очі у казок..."

 * * *

Які щасливі очі у казок!

Я прокидаюсь, серце калатає.

Зима стоїть персидська, як бузок,

і жоден птах її не хилитає.

Мої палаци, вежі крижані,

я в першу мить не знаю навіть, де я, —

чи там, в дитинстві, чи іще у сні,

чи в Ірпені, чи в царстві Берендея.

Я в першу мить не знаю, що це — я.

Сосновий світ здивовано вивчаю.

Я прокидаюсь. І твоє ім’я

наповнить душу сонцем і печаллю.

"Як сірничок, припалений від сонця"

* * *

Як сірничок, припалений від сонця,

День спалахнув, обвуглився, погас...

Верба — мов чорний покруч ікебани.

Минає день. Ну от ми й піднялись

ще на одну щаблиночку страждання.

"Як холодно! Акація цвіте"

* * *

Як холодно! Акація цвіте.

Стоїть як люстра над сирим асфальтом.

Сумної зірки око золоте,

і електричка скрикнула контральто.

Я тихо йду. Так ходять скрипалі,

не сколихнувши музику словами.

Єдина мить — під небом на землі

отак побути наодинці з Вами!

Ви теж, мабуть, десь тихо ідете.

Страждання наше чисте і терпляче.

Як холодно!.. Акація цвіте.

Як холодно! Душа за Вами плаче.

"Якщо не можна вітер змалювати..."

* * *

Якщо не можна вітер змалювати,

прозорий вітер на ясному тлі, —

змалюй дуби, могутні і крислаті,

котрі од вітру гнуться до землі.

«Проміння землі»

ЯКЩО ЦE ВИМАГАЄ ПОЯСНЕННЯ

Я вийняла серце і замкнула його у шафу,

у таку неспалиму шафу, на саме дно таємниці,

щоб ми зустрічались дерев'яно, мов шахи,

на чорно-білій оцій шахівниці.

На шахівниці днів і ночей,

під шпичаками вічного цейтноту,

де кожен хід — всесвітній і нічий,

відсутність серця — то найбільша цнота.

Моя душа — як багатир Добриня.

Слова благають обезболить значення —

від ніжності пекучого «добридня»

до голубої дулі «до побачення».

Моя байдужність — довідка фіктивна.

Я зустрічей з тобою уникаю.

Цей простий спосіб — вельми ефективний,

хоч він здається, трохи унікальний.

Він в моїх непослідовних вчинках.

Величина постійна, як параметр.

Бо серце, знаєш, така пекельна машинка —

вибухне в мені, ще й тебе поранить.

Постскриптум. Любов —

небезпечна вихватка.

Призводить людей до усобиць і смути.

...Людина жартує у двох

випадках.

Коли їй весело. І коли їй смутно.

"Дніпро", кн. 12, грудень 4

"Я лісу не впізнала. Він горів"

* * *

Я лісу не впізнала. Він горів.

Ще ж був живий. Недавно. Позавчора.

Обвуглений корою стовбурів,

він був сумний, задуманий і чорний.

Гілки кричали в небо, як хрести.

Стояла тиша. Жаль було планету.

І я сказала лісові: — Прости!

Йшов гамадрил і кинув сигарету.

21.07.2003

«Мадонна перехресть», 2011

"Я нахиляюсь над безоднею"

* * *

Я нахиляюсь над безоднею,

кричу у безвісті віків:

— А як же ми один без одного

в Сузір'ї Гончих Павуків?!

І як же ти один у Всесвіті?

І як же тут без тебе я?!

Впізнай мене в холодній безвісті,

згадай моє земне ім'я!

20.11.2001

«Мадонна перехресть», 2011

"Я не скажу і в пам’яті — коханий"

* * *

Я не скажу і в пам’яті —

коханий.

І все-таки,

Згадай мене колись.

Ішли дві долі різними шляхами

На роздоріжжі доля обнялись.

"Я ніколи не звикну. Я не вмію до тебе звикати..."

* * *

Я ніколи не звикну. Я не вмію до тебе звикати.

Це за примхи ти так гарно мене покарав.

І приходять світанки, щоденних турбот адвокати,

і несуть під пахвою тисячі різних справ.