Чтение онлайн

— Що ж ти пропонуєш, командире? — Володимир глянув на біомуляжі. — Я більше не можу чути цих стогонів. Вони надто схожі на справжнії

Обличчя Сомотза посуворішало, і він ніби ненароком стиснув масивну ручку дезінтегратора, що висів на поясі.

— Знаєш, про що я зараз подумав? — спитав Володимир. — Якби планета хотіла нас знищити, вона поглинула б і нас, як поглинула корабель.

— Мабуть, твоя правда, — задумливо промовив Віталій і неприязно подивився на муляжі, які не переставали стогнати. — Моя гіпотеза не єдино можлива.

— Віталію, є й інше пояснення подій, — Володя поклав руку на плече друга. — Що, коли планета випробовує нас? Наше ставлення до муляжів — це проба на людяність. Чи зможемо ми до кінця лишатися людьми, чи зможемо поділитися останнім з приреченими? Адже людяність — це не тільки властивість людини. Це поняття загальне, це єдиний ключ до замка Контактів. А втім, нам ризикувати нічим. Або ми поділимося їжею з муляжами і проживемо три-чотири тижні, або все з’їмо самі і протягнемо вдвічі довше. Наслідок один — голодна смерть. Так покажемо, що ми ЛЮДИ!

Віталій широко усміхнувся.

— Ми не можемо зараз перевірити, чия гіпотеза відповідає істині — твоя чи моя. Але твоя мені більше до душі.

І він розділив денний пайок на чотири частини.

Кожного дня друзі бурили, марно намагаючись знайти місце, придатне для посадки “Фаетона”. На восьмий день їхнього перебування на планеті скінчився НЗ. Вранці того дня приятелі прокинулись майже одночасно від незвичної тиші. Розглянувшись довкола, вони не побачили муляжів. Натомість неподалік стояв їхній корабель.

Радісно скрикнувши, Володя хотів був кинутись до корабля, та Віталій зупинив його.

— Спокійніше, шановний представник людства. У мене таке відчуття, що за нами стежать. Будьмо солідніші.

І вони не кваплячись рушили вперед.

На узліссі біля багаття сиділи двоє чоловіків. Полум’я час від часу вихоплювало з темряви їхні зосереджені обличчя. На пеньку стояв переносний телевізор, і чоловіки уважно стежили за тим, що діялося на екрані.

— Удар, іще удар! Штанга!!! — чувся азартний голос спортивного коментатора.

Болільники були у відчаї.

— Якшо й далі так піде, не бачити нам перемоги, як своїх вух. Хоча б нічия, — заклопотано сказав один.

— А ти хотів, щоб наші у бразильців виграли? — зауважив другий.

Вони замовкли і стали напружено стежити за грою.

Тим часом десь високо в небі почулося тихе дзижчання. Звук наростав, став схожий на гудіння джмеля, потім перетворився на громовий гуркіт, і раптом усе стихло. На другому кінці широкої галявини, глухо вдарившись об землю амортизуючими опорами, опустився апарат, схожий на бублик. У нижній частині “бублика” відкинулась кришка люка, висунувся, тьмяно поблискуючи, трап, і по ньому на землю незграбно спустилися три дивні істоти, зовні схожі на ведмежат. Вони роздивилися довкола і, помітивши людей, попрямували до них. За кілька кроків від них зупинилися.

— Люди Землі! — пролунало з прямокутного апарата, що висів на грудях у одного з них. — Ми подолали простір і час, оглянули тридцять планетних систем і нарешті натрапили на розумних істот, Ми безмежно щасливі!

Болільники не відповідали.

— Люди Землі! Ми пролетіли двадцять парсеків! Вперше за нашу історію ми натрапили на інопланетну цивілізацію!

Відповіді не було. Космонавт поклацав тумблерами на верхній панелі кіберперекладача, покрутив якісь ручки. Апарат працював нормально. Тоді космонавт підійшов ближче і поплескав одного з болільників по плечу.

— Люди Землі!..

Той раздратовано смикнув плечем і, не відриваючись від екрана, промовив:

— Не заважай! Останні хвилини йдуть!

— Але ж нам треба встановити з вами контакт! Ми летіли багато років!

Глядачі нічого не відповіли і, як зачаровані, дивилися на екран. Істота поплескала по плечу другого болільника.

— Ми летіли…

— Летіли, летіли! — сердито вигукнув болільник, не повертаючи голови. — Ну й летіть собі кудись подалі. Тільки не заважайте! Що за люди, футбол не дають подивитись!

Істоти здивовано переглянулись.

— Дивовижно! Здається, і техніка у них досить розвинута, і телебачення є, а поводяться ці істоти незрозуміло. Може, вони належать до якоїсь вищої цивілізації?..

Істоти якось зовсім по-людськи здвигнули плечима і повернули назад. Літальний апарат знову загуркотів, плавно знявся в повітря і швидко зник у темряві.

Футбольний матч закінчився через п’ять хвилин. Перший болільник підвівся, солодко позіхнув і, потягнувшись так, що хруснули суглоби, сказав:

— Все-таки програли наші. Неприємно! Але міжнародні зустрічі для нас корисні: шліфується техніка, з’являється впевненість у своїй силі… З поляками граємо, з німцями граємо, з бразільцями… — він усміхнувсь і подивився на зоряне небо. — Може, колись, через багато років, ми гратимемо в футбол з мешканцями далекої планети. Якщо, звичайно, на інших планетах є мешканці…

9.30.

Роу, заклавши руки за спину, пройшовся по кімнаті.

— Слухай, — сказав він, зупинившись перед інформативними органами комп’ютера. — Я думаю… я думаю, що восьми фотонних ваговозів вистачить.

В голосі його вчувалося швидше запитання, аніж ствердження. Машина мовчала.

— Ну, ти, знову характер показуєш? — спокійно промовив Роу і покладав нігтем по екрану.

— Давай не повторювати все з початку.

— Якщо потрібна моя порада… — через дивну примху конструктора машина говорила глибоким грудним голосом, і це інколи дратувало Роу, — що ж, ви маєте слушність. Але тільки частково. Треба послати і двох дозаправників. Ох, ви, люди, такі забудьки!

— Дозаправити треба буде, — погодився Роу. — А що ти порадиш щодо перевезення вантажів другої категорії до третього поясу?

В голосі машини зазвучало невдоволення:

— Перевезення… Вантажі…. Як це буденно й нудно! Давайте поговоримо про щось цікавіше. Ви захоплюєтесь виведенням кактусів; я спеціально цікавилась цим питанням і могла б дати вам немало цінних порад.

Роу кинув на комп’ютер лютий погляд:

— Я прошу відповісти на моє запитання!

— Гаразд! Допускається провезення двохсот вісімдесяти тонн вантажу з оптимальною швидкістю, а якщо пустити найкоротшою дорогою, то через додаткову витрату пального — тільки двісті. Не розумію, чого ви про це в мене питаєте? Щоб дістати ці наслідки, потрібні елементарні математичні розрахунки. Ох, ви, люди, такі безпорадні!