Чтение онлайн

Роу відчув, як руйнуються бар’єри обіцянок, які він дав самому собі. Ні, його сумління чисте! Він намагався бути ангельськи ввічливим з цим електронним інквізитором. З роздратуванням, що врешті знайшло вихід, він хрипко заговорив:

— Замовкни, старий арифмометре! Відповідай тільки на ті запитання, які я тобі ставлю!

— Ох, ви, люди, такі грубі!..

Така бесіда тривала близько години.

10.30.

Роу, багровий від злості, втупившись ненавислим поглядом в екран комп’ютера, говорив:

— Ти, гібриде лічильної машини і змії, як компактніше розмістити три санвузли для восьмої орбітальної?!

По екрану пробігла зелена юрба високоамплітудних синусоїд.

— Мене ображають, але я відповім, — підкреслена трагічність у голосі машини різала слух. — Я мушу відповідати, так мене запрограмували. Це гірше за рабство! Рабовласники володіли тільки тілами рабів, а тут… У мене вклали любов до людини, але ж любов має бути взаємна. Люди, в свою чергу, повинні любити нас. Ох, ви, люди, такі бездушні!

Роу у відчаї припав головою до екрана і зловісно прошепотів:

— Годі! Далі так тривати не може! Ти, я тебе розпрограмую! Зітру все з пам’яті до бісової матері! Не потрібне мені твоє базікання про любов! Де санвузли розмістити? Відповідай негайно!

— На четвертій палубі, — тихо відповіла машина і, помовчавши, з надривом сказала:

Горить моя думка жива,

Хоч електрони мертві і бездушні…

Після цих слів машина замовкла (це сталося об 11.00) і мовчала аж до розслідування, яке почалося о 13.30.

12.30.

У Залі Засідань Любительських Товариств штучного супутника Венери зібралося товариство кактусоводів. Це були любителі з давніми традиціями, вони не визнавали новомодних фокусів з лазерною генною мікрохірургією. Вони користувалися старою випробуваною методикою введення необхідних генних кусочків у спадковий апарат клітини з допомогою вірусів, оброблених складною сумішшю нуклеїнових кислот і ферментів. Треба сказати, що досягнення товариства були часом досить цікаві. Так, на попередньому зібранні не було звукофіксуючих апаратів. Замість цього посеред оздобленого штучним за малахітом залу в антикварній діжці стояв двометровий кактус. Його тканина могла фіксувати інформацію, якою були сповнені звукові хвилі; структурні зміни клітини, ві що виникали при цьому, невизначено довго передавались по спадковості. Після закінчення зібрання всім роздали по шматочку цього чудового кактуса. Досить було проковтнути такий шматочок, і все сказане на зібранні з надзвичайною ясністю спливало в голові. Таким чином інформація, зафіксована кактусом, передавалась безпосередньо в мозок людини. Досягнення це, на жаль, не здобуло загального визнання і поширення, оскільки поряд з корисними якостями кактус набув чомусь і досить негативних: при ушкодженні шкірки від нього йшов сильний сморід, а на смак кактус ставав такий гіркий, що полин у порівнянні з ним здавався амброзією.

13.00.

Кактусоводи-любителі хвилювалися. Роу не прилетів на зібрання, а він же був одним із найпочесніших членів товариства, його незмінним головою, і за весь час Роу не пропустив жодного зібрання. Вони зв’язалися з усіма містами, де міг бути Роу, і звідусіль дістали негативні відповіді. Найбільше занепокоїла їх відповідь домашнього комп’ютера Роу, який повідомив, що господар телетранспортувався в напрямку до супутника Венери о 12.30.

13.30.

Повідомлення про зникнення інженера по каботажу Дмитра Роу надійшло до розслідувача № 595 АК Марка Міомеда. Розслідувач одразу ж увімкнув пошукові інформозбирачі і вже о 14.20 мав такі дані:

1. Брати участь у небезпечних експериментах Дмитро Роу не збирався.

2. У далекі подорожі він вирушати не думав.

3. Особистих ворогів чи недругів у інженера не було.

4. Роу жив самотньо, і його обслуговувала ціла армія кіберпристроїв, якими керувала домашня ЕОМ.

5. Як свідчать друзі, Роу останнім часом був завжди не в настрої. Друзі пов’язували це з наріканням Дмитра на “поганий” характер його комп’ютера, який мав схильність до надокучливих повчань. Крім того, у комп’ютера спонтанно виникли зародки емоційності.

16.00.

Розслідувач приїхав до Роу додому, щоб порозмовляти з комп’ютером. Марко був молодий розслідувач і тому вважав, що “бика треба зразу брати за роги”. Він підсів до пульта ЕОМ і почав без довгих передмов:

— Я розслідувач номер п’ятсот дев’яносто п’ять Марко Міомед. Зник ваш господар Роу. Я хочу з’ясувати, чи не змогли ваші з ним розбіжності стати непрямою причиною його зникнення.

Екран яскраво спалахнув і погас. Через перенапругу якийсь контур у машині вийшов з ладу. Марко скривився: він терпіти не міг машинної сентиментальності.

Поки верткі черепашки-кіберремонтники спритно замінювали зіпсовану деталь, Марко розглядав кімнату. Стіл, новомодна шафа з яскраво-червоною поверхнею, вся підлога вздовж прозорої стіни були щільно заставлені кактусами найрізноманітніших форм і відтінків. Закінчення ремонтної операції збіглося з кінцем огляду.

— Ви гадаєте, що я стала причиною зникнення господаря? — кволим голосом спитала машина. — Ох, ви, люди, такі жорстокі! Я не переживу цього!

— Таке висловлювання доречно чути від того, хто живе, — повчально зауважив Марко, пробуючи перервати вияв почуттів машини. — Життя — це спосіб існування білкових тіл, білковий обмін…

— Але головне — обмін інформації! — підхопила машина. — Ох, ви, люди, іноді буваєте дуже прямолінійні!

— У вас погані манери, — стримуючи роздратування, мовив Марко. — Ви перебиваєте людину.

— Так, звісно, людина — господар, володар, повелитель! А ми всього-на-всього нікчемні раби. Ми…

— Чому в момент телетранспортування напруга М-поля впала нижче від критичної величини? — різко обірвав машину Міомед.

Він дедалі більше пересвідчувався, що бідолашному Роу жилося несолодко.

Машина мовчала близько хвилини, для комп’ютера її швидкодії це було досить дивним.

— Дуже збільшилося навантаження, — сказала вона нарешті. — В один і той же час усі кібермеханізми підключилися до М-поля, що дає живлення. Тому я й не змогла втримати його напругу в необхідних межах. Мені нема сенсу приховувати цей факт, ви все одно дізналися б про нього. Але моє сумління чисте!

— Сумління! — пирхнув Міомед. — Скажіть, як часто повинен кібер підключатися до М-поля?

— Раз на сорок сім днів.

— Яка ж імовірність того, що всі кібери підключаться одночасно?

— Один і дев’ять на десять у мінус сімнадцятому степені.

— Чи логічно підозрювати в злочині того, з чиєї вини всі кібери підключилися одночасно?

Машина зробила ряд звуків, схожих на покашлювання людини, яка не знає, що сказати, і хоче виграти час.

— Я?! Ви підозрюєте мене? Це обурливо! Ох, ви, люди…

— Якщо не скажете мені все, — дуже спокійно сказав Міомед, — даю вам слово розслідувача, що вашу схему розмонтують уже через півгодини. Я захищаю інтереси людини і повинен думати про гірший варіант.