Чтение онлайн

— Ну як це не доживете, «Санта-Барбару» ж пережили.

— Віко, ну будь ласочка, хочеш я тобі ще коньячку наллю? Чи шоколадку віддам, я її зі сніданку заникала, — не втихомирювалася Стефа.

— Добре, у Інгеборги буде двійня: хлопчик — від Олега, а дівчинка — від кур'єра Леоніда.

— Та ну, хіба так буває, щоб двійня від різних чоловіків? — не повірила Анна Новицька.

— Та ще не таке буває, он у Німеччині двоє близнюків: один білий, другий… афроамериканець, — підтвердила Єва.

— Капець.

— А що, чоловік не був у шоці від таких розкладів? — поцікавилася Новицька.

— Та накивав п'ятами, як зазвичай, — скривилася Єва.

— Та ну їх. Де зараз нормальні чоловіки водяться? — удавано байдуже запитала Стефа, не полишаючи надії дізнатися про заповідні місця. —

Якщо зовні нічого, то гей, або бабла рубити не вміє, або цілковитий моральний квазімодо. Ось мені подобається ведучий новин Жорненко… Гарний такий.

— Ти його бачила? У ньому зросту метр шістдесят… — презирливо зауважила Єва.

— Та ти що? А так за стійкою гарно виглядає, такий широкоплечий…

— Ага, що на зріст, що на вшир…

— А Тарас Трубин який на зріст? — спитала Віка.

— Та на зріст нормальний, але гей…

— Та ну? Трубин гей? Звідки ти знаєш? Свічку тримала?

— Пробувала, — зітхнула Єва.

— І не кажи, — зітхнули решта.

— Слухай, Єво, ти що, гомофобка? — запитала Віка.

— Я? Крий Боже! Просто у моєму випадку геї N\A.

— Що-що? — здивувалася Віка.

— Not applicable. [6]

Страшна річ алкоголь і жінки. Безперечний позитив — вони трошки відтанули. Ще трохи коньяку чи часу, чи, може, ще одна серія цього тупого прайм-тайм серіалу, і вони почнуть переказувати одна одній своє життя. І ладен закластися, що це буде версія інакша за ту, що вони розкажуть мені на диктофон на сеансі індивідуальної терапії. Тож недарма тут так багато мікрофонів і камер.

Твій досвід і ціна на ринку визначається лише кількістю провалів, з яких ти вийшла живою. А в кар'єрі маркетинг-директора «Фармацеї» Анни Новицької глибоких дуп, тобто провалів, було чимало. До останнього часу їй вдавалося з них виходити, якщо й ушкодженою, то принаймні живою. Тобто Анна Новицька була жінкою досвідченою та коштувала немало. Тисяч пять-шість доларів без соцпакету. Чи з? Хтозна із цією світовою фінансовою кризою.

Усе решта в кар'єрі було іграми. Часом дурними, як у дітей в дитсадочку, часом жорстокими, як у полярних ведмедів у шлюбний сезон. Але, все ж таки, це були лише забавки.

Сьогоднішній статус-мітинг нагадав Анні Новицькій гру в мафію.

За великим рахунком день не вдався зранку, а не від менеджмент-мітингу. Новицька з'явилася в офісі як завжди за півгодини до початку робочого дня, аби перевірити пошту та скорегувати плани на день. Ледь вона встигла ввімкнути комп, як у голубуватому сяйві заставки Майкрософта на лакованій поверхні стола з'явилося два відбитки. Новицька кліпнула очима, не вірячи. Потім увімкнула лампу, відійшла убік, відкрила жалюзі. Схилила голову та придивилася пильніше. Так і є. На її столі хтось вмостився дупою. Мабуть вчора ввечері. Однозначно голою дупою. На її столі.

Новицька вийшла зі свого cubicle [7] та вовчим поглядом обвела open space [8] із німим питанням «хто це зробив»? Така нетерплячка? Чи це в такий спосіб вони висловлюють свою глибоку шану? Їй чи її столу. Першим розумним пориванням було піти до сисадміна та підняти статистику виключення компів, чим звузити коло підозрюваних до мінімуму. Але ж знаючи моторність та доброзичливість рідних сисадмінів, простіше було зганяти пішки на Троєщину та повернутися, ніж змусити їх ворухнути пальцем у цій невдячній та їм непотрібній справі. Тому хвилинку подумавши, Анна попхалася до природного осередку усіх пліток і новин на фірмі, тобто бухгалтерії.

— Ольго Іванівно! — не встигла вона причинити двері.

— Зарплати сьогодні не буде, — озвалася главбухша з-під своїх товстезних окулярів.

— І вам доброго дня, — «мило» посміхнулася Новицька. — А ви не пам'ятаєте, хто у нас вчора останнім висів у внутрішньому чаті?

— Борисенко із асистентом. А що сталося? — жваво зацікавилася главбухша, визирнувши з-під товстезних окулярів, п'ятою точкою відчуваючи перспективу надходження свіженьких сморідних пліточок.

— Ні, нічого, хтось упер останню пачку слайдів, — квапливо відбрехалася Новицька. — Ну точно не вони, у них інший принтер.

Бінго! Заступник генерального директора та її маленький гарненький мовчазний асистент. Зважаючи на габарити та підходи, треба думати, стіл Новицької прикрашає відбиток саме Діминої дупці. Мда, ось він sexual harassement [9] по-українському. Попав хлопчик. Надовго і наглибоко. Ні, Новицька звичайно знає, що замдиректора не виносить її істеричної натури, але так, щоб засерати стандартне робоче місце у такий непристойний спосіб… Фууууу.

Над столом Анни висів агітаційний плакат ефективного тайм-менеджменту із слоганом власного креативу «We appreciate early start & early finish». [10] У світлі вчорашніх подій та відбитків, робочий слоган набував непристойно-неробочого змісту.

Ще півгодини Новицька витратила на полірування поверхні столу антибактеріальною рідиною та вигадування єзуїтських варіантів помсти. Може, залишати щовечора на столі одноразову серветку та презерватив? Чи кнопок покласти? Чи розвісити плакати про СНІД та захворювання, які передаються статевим шляхом? Від важких роздумів, Анну відволік як завше невчасний дзвінок із ресепшену:

— Зайди до Сергія Сергійовича. На статус.

Головне на менеджмент-мітингу (воно ж weekly status [11] ) було сісти збоку, а не навпроти головного. Тоді, у принципі, весь статус можна було малювати ромашки. Під роздачі потрапляв той, хто сідав навпроти, тобто той, хто прийшов останнім. Зважаючи на те, що останньою того дня секретарка набрала Новицьку, технічним опонентом головного була вона. Скривившись, Анна впала у крісло навпроти директора, потім сіла дуже прямо, наче свідок по отруєнню діоксином на допиті у генпрокуратурі.