Чтение онлайн

Другим правилом виживання на менеджмент-мітингу було наступне: якщо не встигла сісти збоку — дивися головному у вічі та відгавкуйся голосно, аби тебе не заклювали.

Зазвичай менеджмент-мітинг починався із того, що голосно та емоційно віддавали анафемі клятих зрадників, людей, які з тих чи інших причин пішли з фірми. Сьогодні було трохи інакше. І нічого доброго така непередбачуваність не віщувала.

— Надійшов тривожний сигнал.

Головний, як завше, почав дуже образно та здалеку. Сергій Сергійович Колгунець (званий серед найманих робітників та завсідників фармринку попросту СС) при Союзі працював провідним фізиком-ядерником, розвивав атомну енергетику за державним контрактом в якійсь чи то східноазійській, чи то південноамериканській країні, а в 90-х якось вигідно нарубав бабла на різниці курсів валют та заснував фармацевтичний консорціум «Фармацея», де Новицька працювала вже п'ятий рік. Візуально СС являв собою певний гібрид хом'ячка та ведучого однієї противної допомаранчевореволюційної ТВ-програми.

Зважаючи на передісторію, менеджмент-мітинги зазвичай проходили в стилі «шифровку передав — шифровку прийняв» або «зроби сам знаєш що, а я потім тобі дам по голові, розженуся та дам ще раз».

— Хто сьогодні заходив на медіа-новини? — СС баранцем втупився у Новицьку.

Вона зробила обличчя непроникно-резиновим, як шланг для поливу городу, і почала щось активно конспектувати в щоденник. Де сядеш, там і злізеш.

— За що я вам плачу зарплатню? Навіть не додумалися переглянути фахові сайти.

Ну про фахові це він загнув, або наїхав. Мабуть-таки наїхав на Новицьку. Як на директора з маркетингу та реклами. Поривчастим жестом СС почав розшвирювати якісь роздруківки так, наче він розкидає щось огидне чи принаймні інфекційно-небезпечне по типу конвертів із спорами сибірки у Пентагоні.

Ох(R)ініти, щоб не сказати точніше! Зважаючи на те, що НАЦМЕДПРЕППОСТАЧ державний монополіст і не має права проводити тендери без тендерного комітету і великої кількості бюрократичних заморочок. Тому тендер хотіли провести тихо, заздалегідь було домовлено, як буде поділено бюджет та які відкати отримає керівництво НАЦМЕДПРЕППОСТАЧу. Не кажучи вже про те, що сума контракту взагалі була закритою інформацією, яку надали лише кільком керівникам учасників тендеру. Тобто, по-перше, тендеру і всіх домовленостей про дерибан бюджету вже не існує, по-друге, керівництво НАЦМЕДПРЕППОСТАЧу напевно буде шукати винного, аби потім закатати його в асфальт десь на майдані чи у лісосмузі в Таращі, а по-третє, наступний тендер доведеться робити за всіма правилами, із дерибаном враховуючи тендерний комітет, по-четверте, результат цієї авантюри може бути геть непередбачуваним. А головне, не таким економічно вигідним.

— Я хочу знати, хто з вас злив інфу? — запитав СС із обличчям озвірілого інквізиторського ката.

— А чого ви ТАК на мене дивитеся? — запитала Новицька і бровою не повівши. — Думаєте, я?

— Ти чи не ти, не знаю… — СС завжди нітився від різких і прямих відповідей по типу наїзд. — Може, твій відділ? Тендерну пропозицію ви ж готували.

— Бюджет знала лише я. Плюс ваш заступник, фіндир, сейлзи [12] та піарники.

— А що відразу сейлзи? — самими губами матюкнувся директор із продажів та продовжив полірувати нігті об штани під скляним столом. — Давайте простіше — наберіть цю Карину Мигаль, хай скаже, хто злив інфу.

— Ага, так вони і скажуть, нормальні журналісти ніколи не видають джерела. — скривилася Новицька, між маркетинг-відділом та сейлзами тліла класична підручникова ворожнеча.

— Тоді хай друкують спростування, — сказав СС. — Мені по барабану, хто злив, ця людина більше у мене не працює. А ще я їй забезпечу вовчий білет на фармринку, замовлю замітки в усіх фахових виданнях, по типу Вася Пупкин — аферист та зрадник.

Креативність головного іноді зашкалювала. Зубодробильна ідея! Йому в інквізиції у відділі вигадування катувань працювати. І працювати, і працювати, і працювати… Чи в SS підробляти на part-time. [13]

— Не простіше перевірити імейли, аську та телефонні розмови за останні два тижні? — резонно запропонувала Новицька.

— Ми ніколи не перевіряємо чужі імейли, аську, сайти. Це privacy, [14] — видала зам. головного з таким обличчям, наче виступала в «Окнах» Дмитра Нагієва і ніколи не читала дбайливо зібрані роздруківки асьок ключових співробітників.

— Новицька, ти щось внятне можеш запропонувати? Скільки піде часу це перевірити? Ти чим думаєш? — підхопив головний, недобре поглянувши на маркетинг-директора.

— Може, хтось тут і дупою думає, а я — головою. Не треба економити на системах внутрішньої безпеки. Ви думаєте, що журналіст вам швидше все розповість? Як? Ви його будете праскою гріти? Чи плойку засовуватимете в причинні місця? Чи як вас там вчили?

— Новицька, у тебе дурні жарти. Краще б за своїми наглядала.

— Я за своїх зуб даю. Бренди [15] не могли. Вони навіть не знали замовника тендера.

— Тоді все очевидно, — потер окуляри директор із продажів, нарешті покинувши полірування нігтів. — Тоді це ти злила інфу.

— Ти з головою дружиш? Черепно-мозкової травми не було останнім часом? Чи струсу мозку? Чи черепної коробки?

СС скривився, підняв слухавку та вмикнув гучномовець:

— Лєна, на днях хтось дзвонив із медіа-новин?

— Так, Сергію Сергійовичу. Позавчора по обіді.

— Кого хотіли?

— Заступника директора чи Новицьку.

— І з ким з'єднала?

— Борисенко не було на місці.

— Лєна, слідкуй за ходом думки: ти з'єднала з Новицькою?

— Я не пам'ятаю.

— Дура, — висварився СС, кладучи слухавку, і знову скривився, як мавпочка.

— Я ж казав, продажники тут ні до чого. — Сейлз — директор почав терти серветкою окуляри із більшим задоволенням.

— Я теж ні до чого, — відповіла Новицька. — Я була із одинадцятої на зустрічі з нашою рекламною агенцією. Можете зателефонувати Насті Байдаченко, — ми слухали пропоузл на зиму. Там, слава Богу, є камери, так що коли я зайшла і вийшла — видно.

— Лєна, — знову ввімкнув гучномовець СС. — А з медіа-новин в тебе не просили мобілки Борисенко та Новицької?

— Просили…

— І ти дала?

— Дала, робочі.

— Дура, — висварився СС. — Новицька, вони тобі на мобільний телефонували?