Чтение онлайн

Особливий представник четвертого управління РСХА при коменданті штурмбанфюрер Ліксдорф погортав особисту справу Шора, зрозумів, що ця людина з породи марксистських фанатиків, гратися з ним марно; підвів до нього провокатора Клауса; той, хоч і віртуозно працював, розколоти в'язня не зміг; коли мова заходила про дружину, він зразу ж замикався в собі.

Ліксдорф надіслав телеграму на Принцальбрехтштрасе в Берлін, у штаб-квартиру РСХА, з проханням дозволити йому залучити до роботи Рубенау. Якби Рубенау був на восьму частину євреєм, а ще краще на шістнадцяту, і не по материнській лінії, а по батьківській, бо по-справжньому, як довів Альфред Розенберг, національність визначає мати, а не батько, тоді Ліксдорф міг залучити його до агентурної роботи на свій страх і риск, та коли це стосувалося чвертькровки або, більше того, напівкровки, тоді — за вказівкою Гейдріха — треба було доповідати вищому керівництву, аж до рейхсфюрера. Як правило, Гіммлер забороняв залучати таких до роботи. Тільки один раз йому довелося поступитися Канарісу, коли абвер налагодив в Іспанії контакт з одним із членів фінансового клану Марча. Сам старий Марч дав Франко величезні гроші на купівлю найновішої зброї, поставивши єдину вимогу: після перемоги фалангістів великий каудільйо іспанської нації не дозволить погромів.

…Ліксдорф вважав, що штаб-квартира СС йому відмовить; а втім, так і сталося б, коли б не знав Шелленберг — який тоді ще тільки починав свою кар'єру під Гейдріхом, могутнім шефом головного управління імперської безпеки, — що Фаїна Шор стає по-справжньому небезпечною для рейху, що її зв'язки з Москвою, Парижем, Стокгольмом і Берном з дня на день завдають дедалі більшої шкоди рейху. Він зумів довести Гейдріху важливість операції, яка дозволила б заманити Фаїну Шор у рейх, віддати її під суд і стратити, щоб іншим комуністичним емігрантам не кортіло каламутити воду, — поїхали, то й сидіть собі тихо, як миші.

Саме тому Вальтера Рубенау й занесли в особливу картотеку осіб неарійського походження, допущених до роботи на чинів СС, які представляли інтереси РСХА в концентраційних таборах рейху.

Ліксдорф спочатку заарештував дружину Рубенау, німкеню Єву Шульц, і двох його дітей — Єву й Пауля, віком десяти й семи років; в'язнів доставили в мюнхенську тюрму; туди ж привезли й Рубенау.

Ліксдорф викликав його в слідчу камеру й сказав:

— Підійди до вікна і подивись у зону для прогулянок.

Той побачив двір, розділений на кам'яні мішки-сектори, обнесені до того ж колючим дротом; в одному з секторів гуляли його діти, одягнені у величезні, не по них бушлати; в другому — дружина.

Рубенау відчув дзвінке, стугонливе запаморочення і повалився на підлогу.

Коли фельдшер привів його до тями, Ліксдорф сказав:

— Хочеш, щоб їх відпустили?

Рубенау заплакав.

— Ну? Я не чую відповіді, мерзото! — крикнув Ліксдорф.

Рубенау кивнув.

— Ти готовий заради цього на все?

Рубенау мовчав, все ще беззвучно здригаючись, плакав. Ліксдорф підійшов до нього, обіперся на плече, зазирнув у вічі, нагнувся і ще тихше сказав:

— Я не чую відповіді. Ти повинен сказати «згоден», і тоді ми продовжимо розмову. Якщо мовчатимеш, то долю твоїх діточок буде вирішено зараз же, на твоїх очах.

Страшна машина гестапо працювала за простим принципом: навіть на краю загибелі людина сподівається на благополучний кінець. Гейдріх якось сказав своїм прибічникам: «Я раджу кожному з вас зайти в ті відділення наших клінік, де лежать хворі на рак. Зверніть увагу на цікавий процес «відштовхування», коли хворий не хоче, а скоріш, уже не може об'єктивно оцінювати свій стан… Заарештований нами злочинець — той самий раковий хворий. Чим більше завдасте йому болю, чим швидше зламаєте його, тим податливішим він стане; він житиме ілюзією про своє звільнення, тільки вміло натякніть йому про це».

— Я згоден на все, — прошепотів тоді Рубенау, — але спочатку ви відпустіть нещасних дітей і дружину.

— Я відпущу їх у той день і годину, коли ти виконаєш те, що я тобі доручу.

— Я виконаю все, я вмію все, але ви обдурите мене, тому я робитиму, що вам треба, тільки після того, як ви їх звільните. А якщо ні — то вбивайте мене.

— Навіщо ж тебе вбивати? — здивувався Ліксдорф. — Ми їх при тобі битимемо, поки не вмруть, ти ж знаєш, ми слів на вітер не кидаємо.

І Рубенау погодився. Він узяв у Шора листа до його дружини. Той ще не міг знати, що Рубенау працює на гестапо.

З Фаїною почали гру після того, як Рубенау взяли з Дахау, помістили в госпіталь, підготували до роботи і потім переправили в Прагу. Фаїна Шор установила через нього «контакт» з чоловіком. Контакт, як сказав їй Рубенау, йшов по надійному ланцюгу. Жінка погодилася зустрітися з так званими представниками «підпілля», які влаштовували втечі політв'язням. Зустріч призначили на кордоні. Двох супутників Фаїни Шор убили, її саму схопили, привезли в Берлін і гільйотинували разом з чоловіком.

Учасників цієї комбінації відзначили подяками рейхсфюрера СС, але в метушні забули про Ліксдорфа; він необачно написав листа Гейдріху: «Працювати з напівкровками не тільки можливо — судячи з наслідків поїздки Рубенау в Прагу, — але й необхідно, мій досвід треба запровадити в інших таборах». Гейдріх розлютився: «Цього ідіота зовсім розклав більшовизм! Він хоче поодинокий випадок звести в принцип! Він відкрито замахується на основний постулат, у якому сказано, що національність — головне, що визначає людину! Ні, працювати з напівкровками неможливо, а він, Ліксдорф, отруєний згубною трутизною російської класової свідомості, що була, є і буде головним ворогом нашого вчення, яке базується на приматі національної ідеї!»

Ліксдорфа вигнали з лав СС; після двох місяців тяжких пояснень його насилу влаштували в пожежну охорону Бремена. Він запив. Під час приступу білої гарячки повісився в туалеті пивної, що була розташована по сусідству з командою, приколовши до грудей аркуш з літерами, написаними кров'ю, яку він перед тим пустив з вени: «Я — жертва проклятих євреїв на чолі з Гітлером! Відплатіть йому за життя занапащеного арійця!»

Шелленберг стежив за Рубенау. Дружину й дітей за його розпорядженням на якийсь час випустили з тюрми, дозволивши їм проживати в гетто; раз на місяць Рубенау викликали на «допит» і вивозили в місто, де він, з вікна машини, міг бачити свою сім'ю.

За це він ще двічі брав участь в операціях гестапо проти своїх єдинокровних братів. Останній раз Ейхман прихопив його з собою в Будапешт, де вів переговори з рабинами, які мали контакти з Заходом. Ті обіцяли передати вермахту і СС за кожного звільненого з концтабору рабина по вантажній машині з двадцятьма каністрами бензину на додачу. Ці машини Ейхман гнав у розпорядження рейхслейтера Альфреда Розенберга, що перевозив з Німеччини в гори поблизу Лінца, в шахту Аусзеє, скарби культури, вивезені з музеїв Росії, Польщі та Франції.

Ейхману було доручено передати Рубенау в розпорядження Штірліца…

— Здрастуйте, Рубенау, — сказав Штірліц, запропонувавши співрозмовникові сісти на табуретку, прикріплену посеред камери. Він знав, що його розмову запишуть від першого до останнього слова, за себе він не турбувався, йому треба було зрозуміти того, хто сидів перед ним, а зрозумівши, або оголити його позитивні риси для тих, хто прослухуватиме цю розмову, або, навпаки, відкинути цю зламану людину, що стала агентом тих, хто люто його ненавидів і зневажав. — Моє прізвище Бользен, і я належу до тих небагатьох, хто хоче допомогти вам по-справжньому. Але спочатку ви повинні відповісти — причому у ваших же інтересах цілком відверто — на кілька моїх запитань. Ви готові до цього?

— Це не так важливо, готовий я чи ні, мене до цього привчили, моя сім'я — ваші заложники, тому я можу відповідати тільки відверто і не інакше.

— Припустімо. Отже, перше: кого ви ненавидите більше за нас, більше за мою організацію, більше за націонал-соціалістську робітничу партію Німеччини?

Обличчя Рубенау дивно здригнулось, брови полізли на лоб, і від цього лоб став маленький і зморшкуватий, як печене яблуко, руки неспокійно заворушилися на розбухлих колінах.

— Ви дуже дивно поставили запитання, пане Бользен…