Чтение онлайн

Хейден не вмер, хоч два дні пролежав у ліжку — підскочив тиск; лікар із штабу робив йому ін'єкції двічі на день; його звернення до Донована було витримано в драматичних тонах, що й треба для інтриги; найбільше «дикий Білл» цінив роботу, в якій його агенти навмання здійснювали те, що йому було потрібно, не здогадуючись навіть, що події, в які їх утягли, зрепетирували заздалегідь, розіграли найближчі співробітники Донована й вичислили наперед на багато ходів.

Донован подався з цими шифровками до військово-морського міністра Нокса, поскаржився, що армія — в особі вельмишановного Макартура — просто третирує розвідку, бо штабістів не цікавить Китай, оскільки майбутнє цієї країни зобов'язана гарантувати не армія, а флот і авіація Штатів, і попросив Нокса допомогти йому.

Той, не знаючи, звичайно, хто такий Тай Лі, не вникаючи в суть персоналій (як кожен «справжній американський патріот», він вважав, що світ починається й кінчається в Америці, все інше — околиці всесвіту), відправився в Білий дім і, не згадуючи — як і просив Донован — джерело інформації, звернувся до президента з проханням підтримати флот в організації серйозної розвідувальної бази в Китаї, проти чого досить легковажно заперечує армія в особі Макартура.

Президент, не підозрюючи, що задумав Донован, не міг не підтримати прохання Нокса; боротьба проти Японії має бути тривалою й кривавою, без добре налагодженої розвідки перемога неможлива.

Через годину Донован дістав дозвіл на виконання.

Через дві години про це знали його агенти в Чунціні.

Через два тижні в китайській столиці була створена «САКО» — «Китайсько-американська корпорація».

Генеральним директором затвердили «чунцінського Гіммлера», маніяка й садиста Тай Лі, його заступником — капітана Мілтона Майлса; щоб догодити адміралові Ноксу, капітан Майлс став водночас начальником «морської групи «Китай» — у складі цієї ж розвідувальної корпорації.

Отже, вперше в Китаї під одним дахом почали працювати фашистські костоломи генерала Тай Лі й борці за демократію з ВСС.

Маючи тепер такого агента, як Тай Лі, люди Донована, не гаючись, просувалися вперед: офіцер ВСС Девід Хеллвіл, один із шефів текстильної промисловості Нью-Йорка, і офіцер ВСС Ілля Толстой поїхали в столицю Тібету Лхасу, їх прийняв там далай-лама, і вони домовилися про організацію в цьому таємничому місті постійно діючої радіостанції ВСС.

Тай Лі висловив своє незадоволення, але діло було зроблено; коли ж Донован звернувся до нього з проханням дозволити організувати в китайській столиці філіал відділу моральних операцій, генерал несподівано став дибки.

— Пропаганда — найгостріша зброя розвідки, — сказав він агентові ВСС Герберту Літтлу, який прибув до нього на розмову з Вашінгтона. — Я не можу випустити цю зброю із своїх рук, тим паче, що у вас працюють ліві, а я хочу їх бачити в домовині, а не за столом.

Пиячили цілу ніч. Вранці Літтл і Тай Лі зачинилися у невеличкому будинку, що служив генералові кабінетом для особливо важливих занять. Звідти вони вийшли, коли сонце було вже високо. Подробиці розмови невідомі й досі, який хабар одержав «китайський Гіммлер», не зафіксовано у видаткових книгах ВСС; гроші Донована були безконтрольні, корпорація не скупилась; того ж дня Тай Лі підписав наказ про акредитацію в Чунціні штаб-квартири МО ВСС; він «випустив могутню зброю розвідки» із своїх рук, діставши за це анонімний рахунок в банку Базеля.

А вже після цього, в Каїрі, куди Рузвельт запросив Чан Кайші для консультацій з приводу зустрічі зі Сталіним і Черчіллем у Тегерані, Донован таємно зустрівся з китайським ренегатом і у звичній своїй відверто-грубуватій манері сказав:

— Генералісимус, мої люди працюватимуть у Китаї, хочете ви цього чи ні. Можете стріляти їх по одному, можете бити всіх разом — прилетять нові, гра відбулася, вибору у вас немає, краще вам довіритися мені, ніж мати в моїй особі ворога…

І Донован відправив у Чунцін полковника Джона Гогліна.

Прилетівши в Китай з рекомендаційними листами від кадрових офіцерів ВСС — асів журналістики братів Джозефа і Джона Олсоп та знаменитого режисера Меріана Купера, автора фільмів про легендарного «Кін-Конга», Гоглін побував у радників Чан Кайші й попросив їх вплинути на генералісимуса в тому плані, щоб з його боку не було заперечень проти контактів ВСС з партизанами.

— Досвід подій у Франції та Італії свідчить, — переконував Гоглін, — що саме комуністи й партизани є провідною силою в боротьбі проти агресорів, хочемо ми цього чи ні. Не знаючи їх, не маючи з ними надійних контактів, ми ризикуємо тим, що не зможемо загнати цих джинів у пляшку, коли скінчиться війна; треба думати наперед, ми не боїмося працювати навіть із сатаною, аби тільки бог був з Америкою!

Чан Кайші змушений був погодитися з тим, що «авіаційний технічний загін № 5329» — так було закодовано нову бригаду ВСС — відправився на північ Китаю, на кордон з СРСР. Очолював цю «справу» полковник Девід Баррет з військової розвідки, а курирував — двадцятип'ятирічний капітан Джон Коллінг, який представляв інтереси «Ферст Нешнл Сіті Бенк» у Гонконзі. Разом з ним на північ подалися капітан Вілфред Сміт і капітан Чарлз Стеллс… [15]

Про цей факт знали в Москві і не могли не ставитись до цієї активної розвідувальної діяльності на наших східних кордонах без виправданої підозри.

Знали в Москві й про другий факт — про те, що американська секретна служба вела боротьбу проти патріотів, які боролися у Франції на чолі з де Голлем.

…Коли впала Франція, Гітлер увійшов до Парижа, і старий маршал Петен, що зрадив ідеї великого народу, віддав владу у Віші колаборанту Шану Дарлану, адміралові, який не брав участі в жодній морській битві. В не окуповану ще частину країни спішно прилетів посол США адмірал Вільям Легі [16] у супроводі військового аташе полковника Роберта Шоу [17] і радника в питань культури Роберта Мерфі [18] , давнього й близького співробітника Донована, який вважався, однак, «кар'єрним дипломатом»; його зв'язки з ВСС були таємницею для Державного департаменту.

Саме він і почав секретні консультації з губернатором Північної Африки генералом Максимом Вейганом. Смисл переговорів полягав у тому, щоб організувати допомогу продуктами й одягом населенню французьких колоній, що опинилися в жахливому становищі після поразки й капітуляції. Але Мерфі поставив умову, щоб Віші дозволило США направити своїх представників до Алжіра, аби американські продукти не потрапили в «нечесні» руки.

Звичайно, річ була не в тому, щоб стежити, до кого потраплять яєчний порошок і сухі галети: просто американці мали організувати розгалужену розвідувальну мережу на півночі Африки, розуміючи, що Гітлер цілком може готувати вторгнення з метою закрити Середземне море й зробити його нацистським «озером».

Первісна ідея ВСС була розумна й благородна, бо, судячи з усього, повинна була служити справі боротьби проти Гітлера.

Уряд Віші пішов на умови Мерфі, і на початку червня 1941 року дванадцять «продовольчих радників» висадилися в Касабланці й Алжірі, незважаючи на відкрите незадоволення Канаріса, Ріббентропа й Гіммлера. А втім, оскільки між США й рейхом тоді ще зберігалися нормальні дипломатичні відносини, то ця справа й закінчилася лише висловленим незадоволенням, та й годі.

У грудні 1941 року, коли Червона Армія завдала першої нищівної поразки Гітлеру під Москвою, Рузвельт і Черчілль зустрілися у Вашінгтоні. Саме тоді вперше постало питання про висадку союзницького експедиційного корпусу в Північній Африці. Спочатку ця операція планувалась як допомога повсталим французам. Мерфі уповноважили звернутися до Вейгана з пропозицією, щоб той узяв на себе місію командуючого армією французького Опору, хоч у Лондоні активно працював де Голль, а в самій Франції в підпіллі героїчно боролися комуністи; однак ні до де Голля, ні до комуністів не звернулись — погляд представників монополій у ВСС був спрямований на консерватора, людину дрімучо-монархічних переконань.