Наказано вижити
Шрифт:
Схема розмови була точна, позначена печаттю достоїнства — цього Рузвельт вимагав від усіх своїх співробітників: «Насамперед — достоїнство, яке включає в себе такі поняття, як відповідність вчинків нашій ідеї, гумор, доброта і цілеспрямованість». Ну, а Шредер? А що, коли він почне копати на Шредера? Тоді неминуче стане відомо й те, що він, Донован, покривав Даллеса, коли той рятував активи нациста Шредера в банках світу, добре знаючи все про цю страшну людину, одну з найстрашніших, з якою будь-коли зводило життя когось із американців.
…А Рузвельт, одержавши назавтра коротку пам'ятку Донована, попросив його надіслати шифровку Даллесу з наказом припинити всі переговори з німцями — віднині й назавжди; при цьому президент передав начальникові ВСС копію свого послання російському прем'єрові, попередивши через ад'ютанта, що, «надсилаючи листа Сталіну, написаного на підставі документів ВСС, усю відповідальність він бере на себе, а моральний тягар незручності — якщо він виникне — президент поділить з ним, Донованом…»
«ОСОБИСТО Й СТРОГО СЕКРЕТНО ДЛЯ МАРШАЛА СТАЛІНА
Посол Гарріман сповістив мені про лист, якого він одержав від пана Молотова, відносно перевірки, котру проводить фельдмаршал Александер з приводу повідомлення про можливість капітуляції частини чи всієї німецької армії, що перебуває в Італії. У цьому листі пан Молотов вимагає, щоб у зв'язку з тим, що в цій справі радянські офіцери участі не беруть, перевірку, яку мають проводити в Швейцарії, було негайно припинено.
Я впевнений, що внаслідок непорозуміння факти, причетні до цієї справи, не було викладено Вам правильно. Факти такі.
Кілька днів тому в Швейцарії було одержано непідтверджені відомості про те, що деякі німецькі офіцери розглядали можливість здійснення капітуляції німецьких військ, які протистоять британсько-американським військам в Італії, що перебувають під командуванням фельдмаршала Александера.
Після одержання цих відомостей у Вашінгтоні фельдмаршалові Александеру було дано вказівку відрядити до Швейцарії одного чи кількох офіцерів із його штабу для перевірки точності донесення, і якщо воно виявиться достатньою мірою обіцяючим, то домовитися з будь-якими компетентними німецькими офіцерами про організацію наради з фельдмаршалом Александером у його ставці в Італії з метою обговорення деталей капітуляції. Коли б можна було домовитися про таку нараду, то присутність радянських представників ми, звичайно, вітали б.
Інформацію щодо перевірки цього повідомлення, яку мали провести в Швейцарії, було негайно доведено до відома Радянського Уряду. Потім Вашому Уряду повідомили, що буде дано згоду на присутність радянських офіцерів на нарадах з німецькими офіцерами у фельдмаршала Александера, якщо остаточно домовляться в Берні про таку нараду в Казерті з метою обговорення деталей капітуляції.
Досі спроби наших представників організувати зустріч з німецькими офіцерами не увінчались успіхом, але все-таки здається імовірним, що така зустріч, можлива.
Мій Уряд, як Ви, звичайно, зрозумієте, повинен підтримувати всіх офіцерів діючої армії, командуючих збройними силами союзників, які вважають, що є можливість примусити капітулювати війська противника в їхньому районі. Я зробив би зовсім нерозумно, коли б зайняв якусь іншу позицію чи допустив будь-яке зволікання, внаслідок чого американські збройні сили зазнали б зайвих втрат, котрих можна було б уникнути. Як військова людина, Ви зрозумієте, що конче потрібно швидко діяти, щоб не втратити можливості. Так було б і в тому разі, коли б до Вашого генерала під Кенігсбергом чи Данцігом противник звернувся з білим прапором.
Така капітуляція збройних сил противника не порушує нашого погодженого принципу беззастережної капітуляції і не має в собі ніяких політичних моментів.
Я буду дуже радий при будь-якому обговоренні деталей капітуляції командуючим нашими американськими військами на полі бою скористатися досвідом і порадою будь-кого з Ваших офіцерів, які можуть бути присутні, але я не можу погодитися з тим, щоб припинити вивчення можливості капітуляції в зв'язку з запереченнями, висловленими паном Молотовим з абсолютно незрозумілих для мене причин.
Вважають, що можливість, про яку повідомлялося, багато не дасть, але щоб уникнути непорозуміння, між нашими офіцерами, сподіваюсь, що Ви поясните відповідним радянським службовим, особам бажаність і необхідність того, щоб ми вжили швидких і ефективних дій без усякого зволікання з метою здійснення капітуляції будь-яких ворожих сил, що протистоять американським військам на полі бою.
Я впевнений, що Ви так само поставитесь до цього питання і вживете таких самих дій, коли на радянському фронті виникне така ж можливість.
Ф. Д. РУЗВЕЛЬТ».
Інформація для роздумів — III
(Знову ВСС)
…Полковника радянської розвідки чекіста Максима Максимовича Ісаєва Центр послав з Берна в Берлін ще й тому, що Москві вже давно було відомо про досить дивну поведінку союзників у ставленні до провідних фізиків Європи.
Акуратні допити, що їх проводили американські дослідники, направлені на роботу, в органи розвідки США, викликали певне здивування у тих учених Франції, які вивчали можливості створення нової зброї, побудованої на принципі розщеплення ядра атома.
Жоліо-Кюрі опитували активніше за всіх інших; ставлячись до англо-американців як до бойових союзників по антигітлерівській коаліції, видатний учений охоче обговорив усі питання, а потім, цілком природно, почав сам запитувати; проте американці відповідали гробовим мовчанням.
— Це неетично, — зауважив тоді Жоліо-Кюрі. — Розмова набуває форми допиту. Але я француз, член антигітлерівської коаліції друзів, а не полонений ворог. Як француз, як патріот своєї країни, я не можу допустити, щоб моя батьківщина плелася в хвості наукового прогресу. Якщо ви не поясните причини вашого інтересу до наших робіт, то стане очевидно, що ви створюєте свій проект, але не хочете працювати разом з нами. Отже, ви маєте намір перешкодити Франції зайняти те місце, яке належить їй за її значенням у світі. Що ж, тоді Франції не залишиться нічого іншого, як орієнтуватися в своїх дослідженнях на Росію. Генерал де Голль поділяє точку зору моїх колег і мою.
Питання, пов'язані з «атомним проектом», американці зовсім не обговорювали з Москвою, це була таємниця за сімома печатками; важко було сказати, кого більше боялися в Америці: німецького противника чи радянського союзника.
Це, звичайно, не могло не насторожити Кремль.
Але ще більше занепокоєння Москви викликали загадкові операції американської розвідки в Німеччині, коли спеціальні групи генерала Гровса почали диктувати штабам армії й авіації напрямки головних ударів; не треба бути фізиком, щоб здогадатися, до чого все йшло; Німеччина розвалювалась; проти кого ж тоді готувалася нова зброя нової якості?
…Вільям Донован, повернувшись додому після вечері з Девідом Ленсом, коли той висунув зухвалий план пристрашити Москву, зробивши так, щоб туди пішла інформація про роботу над проектом нової зброї, досить довго обговорював з самим собою всі вигоди й програші, якщо він прийме пропозицію друга.
Так, міркував Донован, справді, коли допомогти російській секретній службі дізнатися про щось більше порівняно з тим, що вона напевне знає, це може серйозно вплинути на стосунки між Рузвельтом і Сталіним. Будь-яке зіткнення Кремля і Білого дому служить тій концепції майбутнього, яку представляв Донован та його однодумці. Але Рузвельт людина парадоксальна, як, втім, і Сталін. Донован розумів, що Сталін міг поставити пряме запитання про атомний проект: «Навіщо? З якою метою? Проти кого? З якого часу?» І Рузвельт, думав Донован, міг дати відповідь. Певна річ, оточення президента знайшло б досить обтічні фрази; звичайно, керівник атомного проекту генерал Гровс підключив би до цього всіх своїх могутніх покровителів, починаючи з начальника генерального штабу Маршалла і кінчаючи головнокомандуючим Ейзенхауером; безумовно, група мільярдера Дюпона, яка вклала в атомне підприємство більшу частину капіталів, знайшла б можливість натиснути на людей, близьких до Білого дому, але явище, якого до сьогоднішнього дня не існувало, було б виявлене, тобто стало б реальністю, а не таємницею.
Донован знав, що генерал Гровс уперше перекинув своїх розвідників і вчених з першими частинами американської армії, коли ті ще тільки вторглися в Сіцілію. Він знав, що Гровс вивіз багатьох італійських фізиків у Штати, поселив їх за паркан і зробив їм ретельний допит. Він знав, що люди генерала Гровса майже перші увійшли в Париж. Він знав, що з кінця лютого підрозділи генерала Гровса почали шерстити Німеччину, полюючи на німецьких фізиків, на їхні архіви й бібліотеки, на склади уранової руди й сховища «важкої води».
Агентура Донована, вкорінена в апарат розвідки Гровса, повідомляла директорові ВСС, що останні тижні керівників атомного проекту найбільше непокоїла доля тих нацистських заводів, зв'язаних з видобутком урану й «важкої води», що були на території Німеччини, яка мала відійти до росіян.
Донован віддав належне хоробрості й пробивній силі генерала Гровса, коли той провів блискучу за сміливістю операцію проти заводу «Ауергезельшафт» в Оранієнбурзі, який повинен був перейти до росіян. Саме там проводились найінтенсивніші дослідження в сфері атомної фізики, саме там добувався уран і торій, саме тому Гровс звернувся до головнокомандуючого стратегічною авіацією США і разом з його розвідниками розробив цікаву комбінацію: щоб приспати пильність росіян, в один і той же день, в один і той же час дві хвилі бомбардувальників завдали страшенного удару по двох об'єктах, розміщених у різних районах Німеччини: бомбардували штаб вермахту Цоссен, біля Потсдама, і завод «Ауергезельшафт». Удар по Цоссену був відволікаючий, «заспокійливий» для російського союзника; зате шістсот «літаючих фортець» змели з лиця землі всі заводські корпуси в Оранієнбурзі, росіянам дістануться руїни — це було головне.
Главком авіації Спаатс особливо ретельно планував цей наліт ще й тому, що надійшов наказ генерала Маршалла: «Прохання Гровса потрібно виконати негайно». А на листі стояв гриф: «Тому, кого це стосується».
…У березні сорок п'ятого група Гровса, яка висадилась у Німеччині, оточила Гейдельберг і захопила групу провідних німецьких фізиків на чолі з Ріхардом Куном; потім захопили Отто Гана і Вальтера Боте.
На допитах Боте сказав, що його наукова бібліотека з атомної фізики, найунікальніша в світі, схована в соляних штольнях Саксонії.
Люди Гровса кинулися до карт: російські частини перебували за три кілометри від цього місця. В шифровці, надісланій у Вашінгтон, розвідники Гровса зажадали негайно висадити десант у тому районі.
Гровс подав клопотання, генерал Джордж Маршалл підтримав його пропозицію; Державний департамент відхилив, пославшись на те, що Сталін не простить такого відверто недружнього акту; можливі серйозні політичні ускладнення.
Гровс озвірів від гніву:
— Але зрозумійте, ми вирішимо всі політичні ускладнення в тисячу разів простіше, якщо атомний проект стане реальним! Коли в наших руках буде штука, Кремль не наважиться сперечатися з нами! Зрештою, тільки сила визначає стійкість політики!
— От коли ви матимете штуку, — відповіли йому, — тоді й можна буде по-новому оцінювати політичні можливості; у даний момент ми повинні жити за законами порохової дипломатії, а не атомної.
(Поки точилася перепалка у Вашінгтоні, росіяни зайняли той район, де зберігалася бібліотека Боте і Купа; Гровс шаленів.)
Донован віддав належне сміливості Гровса, коли той зробив потрібний висновок після сутички з Державним департаментом. Він знав, що Гровс побував у військового міністра Стімсона і сказав йому: