Чтение онлайн

— Мюллер, я хочу, щоб ви дали Штірліцу двох-трьох своїх вірних людей і негайно відправили їх у Лінц.

— Так, рейхслейтер, — відповів Мюллер, відчуваючи несподіване полегшення.

— Завдання: в районі Альт Аусзеє працює ворог. Там же, — Борман подивився на Штірліца, — в соляних штольнях депоновано скарби, які належать партії і нації. Над ними занесено меч. Необхідно відрубати ту руку, яка посміла цей меч підняти. Вам зрозуміле завдання?

— Ні, — відповів Мюллер. — Ми — секретна служба, грубі люди, рейхслейтер. Відрубати ворожу руку може й інша людина, Штірліц потрібен мені тут… Якщо ж існує якийсь особливий аспект проблеми, то Штірліц повинен його знати, інакше йому буде важко виконати завдання, яке ви на нього покладаєте.

— Коли б я вважав за потрібне торкнутися особливих обставин цієї справи, я торкнувся б їх, Мюллер, — сухо сказав Борман. — Гаулейтер Верхньої Австрії Айгрубер подасть Штірліцу необхідну допомогу.

— Ні, — скрипучим голосом заперечив Мюллер. — Айгрубер — людина цілком певного складу, рейхслейтер, він — пробачте мені, — сліпий фанатик, він нічого не бачить і не чує, він тільки повторює лозунги, які йому надсилає доктор Геббельс. Ми так не вміємо працювати…

Штірліц хотів був сказати, що він постарається знайти правильну лінію поведінки; йому треба вирватися з Берліна; судячи з того, як Мюллер відбивається від цієї його поїздки у Верхню Австрію, Ганса вбили саме тому, щоб позбавити його можливості маневру, гра Мюллера ясна йому; тепер можна зникати, а Мюллер не хоче цього, але сказати зараз слово проти нього — значить провалити задум, бо, навіть якщо Борман і накаже, а Мюллер змушений буде на словах, тут, у цьому кабінеті, підкоритися, все одно він залишиться хазяїном становища, коли вони вийдуть звідси. Ні, треба мовчати, слухати й чекати, будь воно тричі неладне, це постійне чекання, яке ятрить душу…

Борман зрозумів, що конче потрібно знайти вихід із складного становища, він і не думав здаватися; взагалі можна погодитися з тим, що обидва опинилися в складному становищі; те, що було нормою поведінки раніше, тепер стало схоже на гру. Але треба знайти таку форму відходу, яка не принизила б престижу рейхслейтера. Це Борман умів.

— Ну, якщо ви так високо занеслися, Мюллер, сидячи тут, у центрі, що стали з недовір'ям ставитися до людей в областях, навіть до гаулейтера, то мені нічого не лишається робити, як розвіяти ваші підозри… Ворог, судячи з усього, оперує, маючи базу в штаб-квартирі Кальтенбруннера… Так, саме так. На його віллі «Керрі», де розміщено спеціальну групу шостого управління, діє ворог. Ви розумієте всю делікатність завдання? Кальтенбруннер особисто сам стежить за роботою радіооператорів, націлених на перехоплення всіх повідомлень зі Сходу й Заходу. Коли б вам, Мюллер, сказали, що противник колаборує з співробітником гестапо, як би ви поставилися до цього? Як чесна людина, ви обірвали б співрозмовника, звинувативши його в наклепі. Я й не допускаю думки, що ви навмисне можете тримати біля себе ворога…

Штріліц посміхнувся:

— Ну чому ж… З точки зору нашої професії, рейхслейтер, це часом навіть вигідно: чудова можливість почати гру.

Борман підвівся:

— От ви мені й доведете, що Кальтенбруннер веде гру втемну, а не обачно й підступно покриває ворога в своєму домі! От ви й принесете мені на стіл докази абсолютної надійності вашого шефа! Та коли у ваших серцях ворухнеться хоч тінь сумніву в його чесності, ви негайно ж повідомите про це мене. Особисто. Сюди чи в рейхсканцелярію.

І ІІІтірліц тоді поставив запитання, яке дало йому змогу вирватися вперед, обігнати Мюллера, звільнитися від його опіки, ніяк не ображаючи його при цьому, залишаючи за ним право на остаточне вирішення:

— Як поставиться гаулейтер Айгрубер до такого особливого становища прибулої до нього людини? Ревнощі, опіка, бажання дати мені вказівку, як треба повестися, — подібна колізія виключається?

— Я надішлю йому радіограму, що ви дієте автономно, відповідно до моєї вказівки. На жаль, ревнощів гаулейтера я не виключаю. Якщо результати перевірки закінчаться благополучно — зв'язуйтесь зі мною, довівши про все до його відома… Коли ж ви виявите трагедію, коли вам стане ясно, що Кальтенбруннер зрадник, нічого не кажіть Айгруберу, не треба, виходьте прямо на мене…

Мюллер сказав:

— Спасибі, рейхслейтер, тепер нам буде легше думати про цю справу.

Він зрозумів, як обійшов його ІІІтірліц на крутому віражі, він знову віддав належне розумові й точності цієї людини, тому вирішив зараз викласти на стіл свою козирну карту, яка, на його думку, могла б примусити Штірліца залишитися в Берліні або, в крайньому разі, якомога швидше повернутися з Лінца до ноги, ніби мисливський пес, що скуштував солодкого запаху теплої крові.

— І останнє, рейхслейтер, — сказав Мюллер. — Гелен передав мені всі ті документи про Росію, Югославію, Польщу, частково про Францію, які я в нього просив. Це — унікальні матеріали, безумовно. Якщо цінності «музею фюрера» в Лінці обчислюються сотнями мільйонів марок, то справи Гелена просто не мають товарної вартості. Я мав намір доручити Штірліцу роботу по підбору та обліку цього кладезя інформації про тих людей, які високо стоять у Парижі, Москві, Белграді й Варшаві, до яких ми — в майбутньому — зможемо підходити. Папки з паперами Гелена треба перетворити в п'ятдесят сторінок; я певен, що ІІІтірліц упорався б з цим краще за інших…

— Посадіть на цей вузол когось із тих, хто зможе пронести першу прикидку, підготувати все до грунтовної роботи, систематизувати її.

— Я не хочу хвалити Штірліца в очі, але краще за нього ніхто не зможе охопити цієї справи. Якщо хтось почне готувати й систематизувати, потім буде важко розформувати справу по секторах: армія, промисловість, ідеологія.

Мюллер спроквола глянув на Штірліца, немовби ждав, що той допоможе йому, скаже «я згоден розпочати попередню роботу негайно, а після першої прикидки одразу ж поїду в Лінц», але Штірліц мовчав, не відводячи очей від Бормана, ніби показуючи цим, що він позбавлений права на остаточне рішення.

— Ні, — сказав Борман, — усе-таки туди треба їхати саме Штірліцу, бо, на думку експертів Айгрубера, передачі зорієнтовано на Даллеса, на його центр… На фронті поки що спокійно, хоч військові й лякають нас можливою атакою росіян. Штірліц — з властивим йому тактом — проведе роботу в Лінці за три — п'ять днів і повернеться, щоб готувати матеріали Гелена…

І знову Штірліц обійшов Мюллера, бо підвівся з крісла перший, даючи цим зрозуміти, що він вважає розмову закінченою — наказ Бормана для нього ясний і прийнятий до виконання.

Мюллеру нічого не залишилося, як сказати:

— Пробачте, дружище, чи не могли б ви зачекати в приймальні? У мене конфіденційне питання до рейхслейтера.

Штірліц вийшов.

— Рейхслейтер, — знову кашлянувши, мовив Мюллер, — Вітлоффа, якого підготував доктор Менгеле для засилання в російський тил, уже перекинули ваші люди?

— Ні ще. Чому це вас цікавить? Від кого прийшла інформація про нього?

— Від ваших же людей. Там, в охороні «АЕ-2», є мій знайомий з часів Мюнхена, не лайте його, для нього я не що інше, як маленький зліпок з вас… Цікавить мене Вітлофф тому, що та гра проти росіян, про яку я вам недавно говорив, входить у завершальну стадію, і мені потрібні віддані люди, віддані не комусь, а саме вам, партії… Мій план вивірений, уточнений: настав час ідею перетворювати в справу…

…Чекаючи Мюллера в приймальні, прислухаючись до тиші, що панувала тут — нальотів не було, телефони мали тільки три виходи: на Гітлера, Гіммлера й Кейтеля, ні з ким іншим рейхслейтера не з'єднували, — Штірліц сказав собі: «Треба виходити з гри, поїздка в Лінц — останній шанс. Усе, що можна було зрозуміти, я зрозумів, вище голови не стрибнеш. Слова Бормана про зрадника, що працює біля Мюллера, були, звичайно, випадковістю, але ця випадковість коштувала мені майже серцевого приступу. А про те, що вони зберігають у штольнях, я не маю права передавати в Центр, і так доводиться ламати голову, де брехня, а де правда, і зв'язкового немає, і, мабуть не буде, я став об'єктом двосторонньої гри, але якщо я бодай трохи можу зрозуміти наших, то тутешніх я взагалі перестав розуміти. Або ж вони хворі люди, нездатні збагнути, що відбувається. З Берліна мені не вибратися, думати про те, щоб пробитися звідси на Схід, — безумство, мене схоплять через день, хоч я й зміню свою зовнішність… А Лінц — це гори, там можна відсидітись, можна зрештою йти стежками на Схід; Мюллер не зможе послати за мною спостереження, він інструктуватиме їх у тому розумінні, щоб було гарантовано мою безпеку, а це розв'язує мені руки: «їду в оперативних справах, тримайтесь від мене за сто метрів», — нехай потім шукають… Я не повірив Мюллеру, коли він сказав про документи Гелена. Це гачок для мене, він хоче, щоб я проковтнув цей гачок, він і в машині чекатиме, що я виявлю інтерес до цих матеріалів Гелена, справді безцінних для будь-якої розвідки. А я не виявлю до них інтересу, не виявлю, та й годі!»

І все-таки, повернувшись у гестапо, Мюллер витяг із сейфа плаский чемодан і поклав його перед Штірліцом:

— Це лише один з матеріалів Гелена… Тут — дані про людей науки у Франції, чиї родичі таємно колаборували з нами на окупованих територіях. Придивіться, подумайте, як це правильніше й коротше записати, розраховуючи використати агентуру на майбутнє в наших цілях. Майте на увазі, що інші матеріали, зокрема про Росію і Чехію, складено за іншою методою. Придумайте — поки добиратиметеся до Австрії, як звести всю цю розпухлу розмаїтість до тоненьких аркушиків, надрукованих на рисовому папері, який передали мені наші японські колеги… Коли повернетесь, я поселю вас на одній з моїх конспіративних квартир, дам двох стенографісток — гарненькі. Візьмете на себе Югославію і Францію… Це — дорого коштує, більше, ніж картини всяких там Тінторетто і Рафаеля, ви вже мені повірте…