Чтение онлайн

Одного разу вночі банда грабіжників напала навіть на високого чиновника із «Сеньйорі ді нотте», якогось причіпливого суддю. Бандити забрали в нього яскраво-червоний плащ, гаманець з грішми і вже ладналися відрізати йому пальця, щоб заволодіти коштовним перснем, але в цю мить на допомогу сановникові приспіли робітники арсеналу. Злодії зникли, немов їх поглинула ніч, і суддя відбувся лише переляком.

Небезпечно було ходити пізньої пори вузькими незабрукованими вулицями. Особливо темно було в сестірії ді Кастелло, неподалік від арсеналу, який був оточений з усіх боків водою і своїми мурами нагадував фортецю. В його масивних будівлях містилися найважливіші майстерні Венеції, де вправні руки ремісників будували й оснащували кораблі — від руля до вітрил. Тут ремонтували судна, які побували в битвах з норманами й генуезцями. Тут був величезний військовий склад міста, тут стояли торговельні кораблі, військові кораблі і галери.

Десь о другій годині ночі до входу в арсенал наблизилася велика барка. Двоє факельників, на носі й на кормі, освітлювали темну поверхню каналу. Четверо солдатів рівномірно, не кваплячись, занурювали у воду весла. За спиною в них стояв молодий офіцер і уважно дивився на сторожові башти, що височіли обабіч проходу. У відповідь на оклик вартового офіцер назвав визначений для цієї ночі пароль. Одразу ж було піднято важкі дубові грати, і барка безшумно в'їхала до арсеналу.

П'єтро Бокко, один з шести патронів арсеналу [4] , які наглядали за роботою майстерень і складів, цієї ночі ще не спав. Його опали важкі думки, як завжди, коли йому випадало чергувати і доводилось спати в спеціальній вартівні.

Почувши за дверима кроки, він підвівся, поправив на собі червоний жилет і накинув на плечі фіолетовий сюртук. До кімнати зайшов молодий офіцер і доповів П'єтро Бокко, що на території арсеналу все в цілковитому порядку. Обличчя П'єтро різко змінилося. Тепер на ньому не було й сліду невдоволення. Він розмовляв з офіцером так, начебто ця людина щойно принесла йому якусь добру новину. П'єтро Бокко умів приховувати свої справжні думки. Тільки його сірі очі протягом усієї розмови холодно поблискували.

Через кілька хвилин офіцер, задоволений тим, що нічого не трапилось, залишив кімнату і пішов до барки.

Вартовий на передній башті, якому було добре відомо, що в арсеналі перебуває офіцер, почав вигукувати імена охоронців інших башт. «Дімітро!» «Ернесто!» «Бенедетто!» — лунало серед ночі. І кожного разу чулась голосна відповідь: «Єсть!» на знак того, що охоронець не спить.

Знову підняли дубові грати, і барка з озброєним» факельниками зникла в темряві.

П'єтро Бокко сів на різьблений стілець, сперся ліктем на стіл і втупився поглядом у тьмяне світло лампи. Все було так само, як і кожної ночі. До його слуху долинали вигуки вартових, і він навіть уявляв собі, як довкола арсеналу попід мурами ходить патруль. Та це його мало хвилювало, його думки кружляли навколо одної, головної, і, немов пальці грабіжника, навпомацки все ближче й ближче підсувалися до неї.

Все було так само, як і кожної ночі, тільки по його обличчю було видно, що сьогодні він зробить вирішальний крок. Але чому раптом така втома проступила на його лиці, шо завдяки сивій бороді здавалось ще довшим? Може, його виснажила безсонна ніч, проведена в роздумах і внутрішній боротьбі? Чи, може, він шукав у собі сил для рішучих дій, які чекали на нього? П'єтро Бокко, патрон арсеналу, заплющив очі і схилив на стіл голову.

Тьмяне світло лампи відбивалося в шибці вікна. Тепер вигуки вартових лунали десь далеко: «Дімітро!» «Ернесто!» «Даніело!» «Бенедетто!» Час спливав нестерпно поволі.

Остання торговельна операція П'єтро Бокко була невдалою. Два кораблі з скляним посудом, сукнами і золотими виробами потрапили до рук кроатських піратів. Може, цей самотній чоловік зараз думав у вартівні про цю втрату? Його багатства зменшились. Та нелегко вибити з сідла таких купців, як П'єтро Бокко; вони вперті й хитрі, і коли йдеться про золото, дукати і політичну владу, ладні спілкуватися бодай з самим дияволом.

П'єтро спав, поклавши голову на руки. Світло осявало його сиве волосся. Та сон не заспокоював його. Невдовзі він підняв голову і злякано глянув на вікно, йому здалося, начебто він побачив там обличчя хлопця, котрий щойно приснився йому. За темною шибкою йому привиділось лице його племінника Марко Поло. Бокко сердито протер очі, одвернувся од вікна і почав ходити по кімнаті. Потім відчинив двері і покликав вартового. Той квапливо схопив піку і зайшов до кімнати.

— Приведи мені писаря Луїджі!

— Слухаю, пане!

Вартовий хутко побіг по коридору, потім звичайним кроком спустився по сходах і повільно пройшов через двір до кімнати Луїджі. По дорозі він буркотів собі щось під ніс, сердитий на патрона, який звелів посеред ночі будити бідного писаря.

Все було вирішено. Якщо задумане пощастить здійснити, то він, П'єтро Бокко, швиденько оволодіє спадщиною Ніколо Поло. Тоді йому вистачить грошей на те, щоб спонукати старшину виборців у своїй сестірії, благородного месера Моросіні, обрати його, П'єтро Бокко, до сенату.

Сенатор П'єтро Бокко! На шляху до нього стояв тільки його племінник Марко Поло. Адже про повернення Ніколо Поло нічого було й думати. Що ж стосується сестри, то вона не переживе смерті свого сина.

П'єтро висунув у вікно голову і подивився на безконечний розсип зірок. Ніч була тепла, і лише легенький вітерець навівав прохолоду. У воді відбивалися зорі і відблиски смолоскипів. З будівельного складу долинав приємний запах букових і соснових дощок, з яких теслярі мали виготовляти щогли й весла.

Сенатор П'єтро Бокко! Якби його обрали сенатором і знову призначили патроном арсеналу, він би не знав більше цього принизливого нічного чергування. Це робили б три інші патрони, які не засідають у сенаті. Крім того, він міг би не жити постійно в арсеналі і мав би вдосталь часу для вигідної торгівлі.

Робітники арсеналу називали палац, у якому він мешкав, «пеклом». І вони мали цілковиту рацію. Не дуже приємно було жити в оцій похмурій, незатишній будівлі. Другий палац, в якому мешкав Паоло Фрагіпані, одержав назву «чистилища» і був не набагато кращий від будинку П'єтро Бокко. Зате палац третього патрона арсеналу славився, як «рай».

П'єтро Бокко пригадав, як у таємній боротьбі за краще приміщення в арсеналі він зазнав поразки, бо не спромігся підсунути відповідальному сенаторові стільки дукатів, скільки дали двоє його конкурентів. Все залежало від грошей. А гроші міг придбати лише той, хто споряджав і відправляв кораблі до портів Візантії і Александрії, до берегів Франції, Іспанії, Англії, Португалії, Північної Африки і Малої Азії. Особливо прибутковою була торгівля з країнами Близького й Далекого Сходу.

Очі П'єтро Бокко палали. Він думав про те, як розбагатіли купецькі сім'ї, які ще кілька років тому не мали аніякісінької ваги. Багатство дало їм і політичний вплив, їх було обрано в сенат або призначено на прибуткові місця — послами при чужоземних дворах. Він теж стояв на надійному шляху, та всі його честолюбні наміри зірвала ота невдала торговельна операція.