Чтение онлайн

— Людина, яка наглядає за моїми діями, — канцлер Хіу Хенг. Фактично він охороняє поле. Та якщо він не матиме достатньої енергії, зусилля того, хто обробив поле, будуть марними. Якщо ж він і матиме таку енергію, але небо не пошле дощу, поле не вродить. Якби ваша величність надали мені ще більшої влади, це й було б тим дощем, що потрібний для врожаю. Тому я прошу ласки вашої величності.

Хан Кублай вдоволено посміхнувся до Ахмеда.

— Прудконогого собаку не люблять лисиці, — сказав він. — Але як можна, щоб його не любив господар? Я наказую канцлерові Хіу Хенгу надати міністрові Ахмеду повну свободу дій у фінансових справах. Нехай Коготай потурбується про посилення охорони Ахмеда.

Ахмед переміг. По залі з вуст в уста пробігла звістка про те, що хан Кублай обдарував ще більшою владою міністра фінансів,

Дні покоротшали. На вулицях Камбалі з'явились навантажені вугіллям вози. Перед садибою венеціанців теж спинився віз, і з нього висипали чорне каміння. Живучи в Венеції, Марко не мав жодної уяви про камінці, які горять набагато краще, ніж деревне вугілля, і цілу ніч зберігають жар. Але за останні роки йому довелося побачити стільки незвичайних речей, що його вже ніщо не дивувало.

На вулиці й провулки Камбалі прийшла осінь. Вітер мчав над скошеними полями, шарудів у загорожах з рисової соломи, розгойдував дерева в імператорському парку і зривав з гілля листя.

Двадцять восьмого вересня дуже пишно було відсвятковано день народження імператора. Двадцять тисяч князів, офіцерів, чиновників та інших вельмож одержали гаптовані золотом і сріблом вбрання, білі чоботи та багато оздоблені жовті пояси. Марко теж отримав від імператора новий одяг. Коли всі зібралися у великій залі, здавалося, ніби там самі королі.

Але небо в цей день було сіре, каламутне, і в імператора знову болів живіт. Християни, сарацини, буддисти, представники всіх релігій і всіх народів, які жили при дворі великого хана, просили своїх богів послати йому благословення і довгі роки життя, здоров'я й щастя. Татарські піддані й народи підкорених країн прислали ханові коштовні подарунки.

Магометанські купці принесли імператорові, який дуже любив мисливство, соколів та орлів з Киргизії. На знак особливої ласки хан Кублай наказав поставити перед ними страви з свого власного стола. І раптом сталось щось нечуване: чужоземці, знітившись, відмовились їсти подану їм їжу. Найстарший з них, високий, білобородий купець, насмілився пояснити, що вони вважають м'ясо нечистим, оскільки воно приготовлене з тварин, забитих не за законами їхньої релігії.

Хан Кублай наказав покликати магометан до трону.

— Мої страви вам не до смаку, — сказав він, аж пожовтівши від гніву, — а тому беріть свої речі і йдіть геть!

Тоді полковник Ван Ку впав перед ханом навколішки і попросив вислухати його.

— Що ви хочете? — здивовано спитав його хан Кублай. — Кажіть швидко.

Ван Ку підняв голову і гучним голосом промовив:

— Пробачте, ваша величність, але я мушу вам розповісти, що я вичитав у священній книзі сарацинів. Там написано: «Убивайте всіх, хто молиться багатьом богам».

Запала мертва тиша. Полковник Ван Ку, за походженням китаєць з півночі, хоробрий воєначальник, зважився відкрито виступити проти магометан. Всі добре знали, що цей удар у першу чергу спрямовано проти імператорського улюбленця Ахмеда, який завжди роздавав своїм єдиновірцям найкращі посади.

Магометанські купці спинились. Хан Кублай підкликав їх до себе.

— Ви чули, що сказав Ван Ку?

Старий купець розгублено озирнувся. Тоді до трону підійшов Ахмед, упав навколішки і попросив слова. Але хан Кублай велів йому мовчати. Одному з придворних було наказано привести магометанських учених, і коли вони з'явились, імператор спитав найповажнішого з них:

— Чи у вашій священній книзі написано: «Убивайте всіх, хто молиться багатьом богам?»

Вчений зніяковів.

— Так, написано, ваша величність, — відповів він.

— І ви вірите, що ваші священні закони — від бога? — Імператор говорив діловим, спокійним тоном, ніби хотів підбадьорити вченого.

— Без сумніву, ваша величність! — твердо відповів учений.

Тоді імператор вкрадливо запитав:

— Якщо ваш бог наказав вам убивати невірних, чому ж ви не виконуєте його заповідей?

Підступне запитання примусило магометанина забути про обережність.

— Ми ще не можемо цього зробити. Для цього ще не настав час, — відповів він.

По залі пронеслась хвиля обурення. Ахмед судорожно стиснув кулаки. Гнів і ненависть сповнили його серце.

— Але я можу убити вас! — вигукнув хан Кублай. — Візьміть його і відрубайте йому голову! Інших киньте до в'язниці!

Охоронці схопили нещасних і потягли через залу.

Ван Ку відійшов від трону, його друг Чжоу Ін, начальник одного з відділів центральної канцелярії, мовчки поклав йому на плече руку.

Міністр Ахмед був збуджений до краю, його ніби хтось здавив за горло. Ці дурні накоїли такого, що могло зруйнувати все створене ним. Про нього, то хай відрубують тому старому голову, а інших згноять у тюрмі. Це його не турбувало. Але він дуже добре знав, що гнів хана Кублая, розпалений невірними собаками, впаде на голову всіх магометан.

Ахмед відшукав очима Ван Ку, який стояв, розмовляючи з Чжоу Іном. Поки він ще думав, як порятувати становище, в його мозку вже визрівав план помсти Ван Ку. Як тільки він знову закріпить свої позиції, то одразу ж знищить отого Чжоу Іна з центральної канцелярії, друга полковника Ван Ку.

Вгамувавши свій гнів, Ахмед знову попросив володаря вислухати його.

— Ну, говоріть, Ахмед, — дозволив хан Кублай. Його голос уже пом'якшав.

Міністр попросив імператора поки що затримати виконання наказу і запропонував викликати ще двох магометанських учених для роз'яснення корана. На превеликий подив присутніх хан Кублай погодився.

Хто міг здогадуватись, що вирішить імператор? Він був примхливий, як хвороба, яка то свердлила його шлунок, то залишала його в спокої. «Небо он жовте, як сірка, — погана прикмета. Чи варто гнівати чужих богів?» думав він.

Обличчя хана Кублая, спустошене пристрастями і властолюбством, було сіріше за камінь. В свою колісницю він запріг чужих богів і людей. Людьми він грався, як ляльками, але перед чужими богами відчував якийсь забобонний страх. Кожен народ сповідав свого пророка: християни — Ісуса Христа, сарацини — Магомета, євреї — Мойсея і китайці — хана Загомомбара. Кублай молився всім чотирьом богам і в усіх чотирьох прохав собі підтримки.

По залі пробіг гомін — до трону наближалися двоє мусульманських учених. Уважно оглянувши їх, хан Кублай наказав їм підвестися з підлоги. Вони намагалися приховати своє хвилювання. Один з них був невисокого росту, геть сивий, зморщений. Очі його неспокійно бігали. Другий був високий чоловік з кістлявим обличчям і довгими руками. Зустрівшись очима з поглядом Ахмеда, він на мить опустив повіки. На його лиці проступив глибокий, зосереджений спокій.