Чтение онлайн

Коли ведеш самохiд по водi - навiть з найбiльшою швидкiстю - не потрiбно стiльки уваги, як пiд час їзди по землi. Отже, я мiг розповiсти Бронцi й Франековi iсторiю моєї машини.

Я згадав хвилину, коли несподiвано одержав вiд адвоката повiдомлення, що мiй покiйний дядько Громiлло, вiдомий у нашiй родинi як дивак i запальний винахiдник, зоставив менi в спадок у Краковi цегляний гараж i автомашину. Той потворний шарабан так приголомшив мене, що, ще не сiвши за кермо, я вирiшив позбутися його. Лише пiд час продажу я зрозумiв, що вiн є поєднанням чудового мотора з саморобним кузовом. Звичайно, я не продав машини й постарався проникнути в її таємницю. Незабаром я знав iсторiю автомобiля, довiдався про iталiйця, який, їдучи до Закопаного автомобiлем "Феррарi-410", розбився на небезпечному поворотi. Мiй дядько купив те, що вцiлiло вiд автомобiля, тобто мотор i коробку швидкостей. Вiн зробив кузов, i так з'явилося на свiт оце чудовисько, "схрещення човна з тачкою", - як казали недобрi язики. Проте автомобiль був чудовий, я пережив iз ним багато захоплюючих пригод.

– Про пригоди розповiм вам iншим разом, - скiнчив я.

Перед нами вже з'явився острiв Буковець iз селищами кемпiнгових будиночкiв, причалами й наметами.

Чорний Франек порадив пiдпливти до острова з захiдного боку, там, де Озерище глибше.

– Бачите велике сухе дерево пiд гiркою?
– показав вiн рукою.
– Отам стояв наш табiр.

– Ми не будемо виїжджати на берег. Тут повно туристiв i дачникiв. Не хотiв би привертати уваги до машини. Нехай думають, що це така собi чудернацька моторка. Причалимо до берега й вистрибнемо на мiлину.

На захiдному березi ми побачили шеренгу байдарок, на глибшiй водi стояло кiлька моторних човнiв i невелика яхта. Останнiм часом з'явилася мода плавати на плотах, на всiляких понтонах, на човнах дивовижної конструкцiї. Тому нiкого не здивувала моторка з тупим носом i фарами.

Не кваплячись, щоб не привертати нiчиєї уваги, ми попрямували до сухого дерева. Мiж корiнням я помiтив двi дiрки, що лишилися вiд лисячої нори.

Чорний Франек став навколiшки i глибоко застромив руку в одну, а потiм у другу дiрку.

– Нiчого тут немає...
– сказав розчарований.
– Тiльки оцей папiр.

I подав менi великий, трохи зiм'ятий аркуш, вирваний iз блокнота. На аркушi було надряпано червоним чорнилом:

"Романе, я забрав сумку. Як вирвешся вiд мiльтонiв, шукай мене

на Пласкому.

Лисяча Шкурка".

– Гарненька iсторiя, - буркнув я.
– Сховай папiр у нору, бо Вацек Краватик подумає, що я вкрав сумку. I тiкаймо звiдси, поки вони не приїхали.

Отже, доля знову не сприяла менi. Знову не пощастило.

– Хай йому бiс!
– буркотiв я, повертаючись до машини.
– I знову нiчого не вийшло. Ну, але принаймi ми знаємо, де їх шукати. На Пласкому. Хоча ти й так, мабуть, знав нову схованку ватаги?

Франек похитав головою.

– Нi. Навiть не здогадувався, де новий табiр. Я ж весь час вештався на Буковцi, щоб знайти карту. Навiть ночував на цьому островi. Та, зрештою, коли не вдалося спiймати Капiтана Немо, Роман скликав ватагу й вигнав мене. А потiм Роман прийшов з Лисячою Шкуркою на Буковець домовитися з Краватиком. Але саме того ранку мiлiцiя зробила облаву на Буковцi й забрала мене, Романа та ще кiлькох хлопцiв. Лисяча Шкурка, певно, вчасно шмигнув у якусь дiру, й мiлiцiя його не схопила. До речi, чому ви так цiкавитесь тiєю картою? Що в нiй є, скажiть, будь ласка?

Я знизав плечима.

– Правду кажучи, не знаю. Та, мабуть, щось є, коли вона така потрiбна Вацековi Краватиковi й Бороданевi. Тому я хотiв би її побачити.

Я вже сидiв за кермом, аж раптом менi спало на думку щось важливе. Я вийняв з куртки авторучку й повернувся на пагорб, пiд сухе дерево. За мить я знову сидiв за кермом.

– Що ви там робили?- поцiкавилася Бронка.

– Я викреслив у листi два слова "на Пласкому". Треба Краватиковi й Бороданевi трохи ускладнити пошуки, тодi в мене буде бiльше шансiв.

РОЗДIЛ ШIСТНАДЦЯТИЙ

Подив гарцерiв. План розшукiв карти i розгрому ватаги.

Розвiдка на Пласкому озерi. Iсторiя Чорного Франека. Немо в

скрутному становищi. На допомогу. Хто такий Немо?

Несподiванка.

Я поставив автомобiль на лiсовiй галявинi, залишивши в ньому Чорного Франека й Бронку, а сам пiшов до гарцерського табору i сказав вартовим, що хотiв би побачитися з Теллем. На щастя, хлопець саме був у таборi i разом з Яструбом та Баською вийшов на побачення. Ми сiли на травi пiд ворiтьми.

Я спитав їх, як справи з ватагою.

Яструб скривився, наче йому дали проковтнути гiрку таблетку. Баська почухав голову, а Телль зiтхнув i сказав:

– Ми вже згаяли два днi, шукаючи ватагу Чорного Франека по всiх дiрках i закутках. Наче крiзь землю провалились. А й далi роблять своє. У лiсничого з Єжвалда вкрали металевого човна, стояв бiля лiсництва, на маленькому озерцi, сполученому каналом з Пласким озером i Озерищем. Хоч, зрештою, невiдомо, чи то справдi вони вкрали... Пiдкралися й до ятера одного рибалки з Єжвалда. Рибалка щойно поставив його, тому вони не знайшли там риби. Зозла порвали ятiр i затягли в очерет.

Яструб спалахнув гнiвом:

– Вони роблять шкоду. А ви й досi вважаєте, що їх треба за це гладити по головi?

Я посмiхнувся.

– Починаю змiнювати думку. Тi шибеники таки справдi перебрали мiру. Але я гадав, гурт хоробрих хлопцiв, - я не мiг стриматись, щоб не шпигнути їх, уже впорався з ватагою. Такий знаменитий розвiдник, як Баська, вистежив, мабуть, де табiр ватаги, а невiдступний Яструб уже спiймав ватажка.

Телль знову зiтхнув.

– Не можемо знайти їхнiй табiр.

– Легко глузувати, а важче спiймати Чорного Франека, - додав Яструб.

Я зневажливо махнув рукою.

– Я якось дав собi з ним раду. Може, таки мої методи кращi?

– Що ви хочете сказати?
– пожвавiшав Баська.

– Невже ви...
– зацiкавився Телль.

– Нi, ви жартуєте, - буркнув Яструб.

Я пiдвiвся з трави й показав на автомобiль, що стояв на галявинi.

– Там сидить Чорний Франек, - мовив я скромно.

Всi як один подалися до машини. Але на пiвдорозi я їх зупинив.

– Спокiйно, хлоп'ята. Я взяв Чорного Франека в полон, якщо так можна сказати, i вчиню над ним суд i визначу йому покарання. Власне, вiн не крав човна й не нищив ятера. Тодi його вже не було у ватазi. Моя розвiдка повiдомила мене, що тепер у ватазi верховодить якийсь Роман, стократ небезпечнiший за Чорного Франека. Романа можна знайти на бiлiй яхтi, що стоїть бiля острова Буковець. Яхта належить Вацековi, прозваному Краватиком, бо його мама має крамницю з краватками в павiльйонах на Маршалковськiй.