Чтение онлайн

Дівчина підвелася на ліктях, потерлася щокою об його руку і тихо сказала:

– Не залишай мене, добре? Я буду любити тебе завжди-завжди…

* * *

Андрій відчинив хатні двері і одразу відчув запах смаженої картоплі. Потягнув носом повітря і застогнав:

– А пахне як!… Жінко, їсти хочу смертельно!

Флора вибігла з кухні і обвила його шию руками:

– Все готово, любий, зараз подаю на. стіл.

Андрій пригорнув дружину до себе. Подивився в її бліде обличчя, на якому вже лежала печаль майбутнього материнства, і запитав:

– Як почуваєш себе, рідна?

– Нічого, все гаразд.

– А день сьогодні – мов на замовлення! Теплий, легкий, по-справжньому весняний…

Андрій поцілував дружину і заспішив митися. Він дуже хотів приховати від Флори свій розтривожений украй настрій.

А нервувати було від чого. По дорозі додому його, зупинив якийсь парубійко і гугняво протягнув:

– Е-е… начальнику, чи маю я честь говорити з Андрієм Чорнобаєм?

– Маєш, – відповів Андрій, зупиняючись.

– З вами хоче поговорити одна… поважна особа.

Андрій замислився на мить, чи варто йти, потім махнув рукою:

– Давай сюди свою «поважну особу».

Хлопець потягнув його за рукав пальта.

– Пройдіть, прошу ласкаво, сюди. – І пірнув у темне підворіття.

Після денного світла очі ще не встигли звикнути до темряви, як за спиною почувся знайомий голос:

– Андрій Чорнобай! Р-радий вас бачити у повному здоров'ї та у с-сімейному щасті.

Андрій круто обернувся і віч-на-віч стрівся поглядом з Круком.

– О, здається, ми з вами вже зустрічались! – У темряві блиснула металева фікса. – Впізнали?

– Авжеж, у мене непогана пам'ять.

– От і добре… Маю до вас невелику щиру розмову. Присядемо? – Він широко повів рукою в бік захаращеного підвіконня під забитим товстими дошками вікном.

Вони сіли і закурили, сигарети, які запропонував Крук.

– Ну так у чому ж справа? – порушив мовчання Андрій.

– Чи не могли б ви, щасливий чоловік і майбутній щасливий батько, сказати, як здоров'я вашої коханої дружини? – з якоюсь хижою посмішкою запитав Крук.

Чорнобай різко обернувся і уважно подивився на Крука. В цю мить він збагнув, що злочинець не забув богині Фроськи і ніколи не подарує йому її втрату.

– Ти, здається, погрожуєш мені?

– Ні в якому разі, начальнику! – зайорзав на підвіконні Крук. – Хто ж наважиться загрожувати такому валету! Тільки попереджаю…

– Про що? – не зрозумів Андрій.

– Про те, що твоя вельмишановна дружина і моя колишня богиня Фроська надто багато знає про мене і мої справи. Тому я й не хочу наражати її на небезпеку. Але якщо їй раптом захочеться поговорити…

– Слухай, ти! – підступив до нього Андрій. Страшенно хотілося вдарити цього жевжика межи очі. Але Андрій втримався і тільки зціпив зуби.

Крук зрозумів його настрій, інстинктивно відсахнувся і, засунувши руку в кишеню, з острахом спостерігав за Андрієм.

– Ну, от і добре, шановний, так воно буде краще, – нарешті вичавив він і сплюнув.

Андрій знову глянув на нього.

– А ти, Крук, не думай, боронь боже, що налякав мене. Я вже ляканий. А якщо з моєю дружиною трапиться щось з твоєї вини, запам'ятай: я тебе не пожалію, – і вийшов з підворіття.

Андрій в деталях переказав Василенку свою розмову з Круком, і Олексій Петрович сказав:

– Я поцікавлюся цим бандитом у карному розшуку і попрошу, щоб вжили всіх заходів перестороги. Мало що може прийти йому в голову. А ти, друже, з свого боку того… побережи Флору.

– Ну, звичайно, – запевнив з готовністю Андрій. – Я буду весь час насторожі.

За кілька днів Василенко сказав Андрію:

– Хлопці з карного розшуку добре знають цього Крука. Відтоді, як вийшов з в'язниці, на його рахунку вже два серйозних пограбування і вбивство сторожа ювелірної крамнички, його розшукують. Зараз він живе на кількох квартирах і щоночі переходить з однієї на другу. Тому його треба ще вистежити…

– Я, здається, можу допомогти, – зрадів Андрій.

– Як? – зацікавився полковник.

– Флора багато розповідала про Крука. Щомісяця одинадцятого числа він справляв свій день народження. І завжди у ресторані «Столичний». За два дні буде одинадцяте квітня. Напевне, там і можна буде його взяти!

– Що ж, сьогодні розповім про це Смєхову, нехай розробляє деталі операції, – підсумував Василенко…

У банкетному залі ресторану метушилися офіціанти. Накривалося всього кілька столів – Крук запрошував на своє «свято» тільки найближчих друзів, до того ж боявся зайвої уваги. Гості почали збиратися десь біля восьмої вечора. Більшість з них уже встигла хильнути за здоров'я іменинника і непевно трималася на ногах.

Крук гуляв. Коньяк, шампанське, вино лилися рікою. На великих блюдах лежали курчата «табака», височіли ельбруси салатів, червоніли свіжі помідори, вилискувала чорна ікра. Нарешті гості напилися й наїлися. Почалися танці.

– Уважно, товариші, – попередив Смєхова і його людей переодягнений офіціантом співробітник карного розшуку. – Крук прямує у ваш бік.

Але їм довелося ще почекати, поки Крук обійшов своїх гостей. Нарешті його розхристана постать з'явилася у дверях чоловічого туалету. Угледівши чужих, Крук підсвідомо відступив назад. Але Смєхов встиг ухопити його за лацкан піджака і втягнув до туалету.

– Шановний громадянине Крук, ви забули запросити нас на ваші іменини! – уїдливо сказав старший лейтенант. – Але ми набралися нахабства і прийшли самі. Що ви на це скажете?

Крук рвонувся і, обвівши їх червоними очима, люто сплюнув:

– Я скажу, що нам не місце на одній землі. Фроська, от шльондра, навела-таки!… А я ж попереджав…

– Ну-ну, – підштовхнув його. Смєхов до виходу. – Годі базікати.

* * *