Чтение онлайн

Сергій слухняно виконав наказ.

– Даруйте, місіс, але на вашій совісті буде мій нежить.

– Нічого, я знайду, чим виправдатись, – запевнила його Ірина. – До того ж може статися так, що ви не встигнете захворіти.

– Не говоріть дурниць, шановна мадам, це треба буде якось пояснювати.

– Не хвилюйтесь, я поясню. Хто ви такий?

– Богун, невже ви забули?…

– А ще?

– Моє справжнє прізвище ви знаєте не гірше від мене.

– Це добре розроблена легенда, а я питаю ваше справжнє прізвище і пояснення деяких дій!

Богун усміхнувся й іронічно глянув на Ірину.

– Ну, добре, вибачте, я і справді забула, що вам не звикати до небезпеки… Поговоримо інакше…

Вона витягла з кишені папірець, що знайшла в книзі, й показала Богуну.

– Це вам знайоме?

Сергій вдоволено усміхнувся:

– Знайшли-таки… Честь вам і хвала, Ірино Олександрівно. А мені, здається, нежить забезпечено. «Стежками йдуть опівночі», – сказав він нарешті першу частину пароля.

Ірина ступила крок уперед і, ніби наштовхнувшись на невидиму перепону, прикрила очі руками.

– «А повертаються вдень, коли сяє сонце», – глухо вимовила вона другу частину пароля, випустила з рук пістолет і пішла назустріч Богунові.

Останнє

Містер Уїлкінз розтягнув губи у звичній доброзичливій посмішці і сказав:

– Міністр уже чекає на вас…

Від того, що особистий секретар міністра не додав обов'язкового «сер», Рочестеру стало не по собі. Це тільки утвердило його у передчутті, що розмова буде не з, приємних.

Сер Елвіс розумів, що останнім часом він скочується у безодню, і зупинити цей процес було вже не в його силах. Школа явно не виправдовувала сподівань керівників розвідки.

Рочестер був готовий до того, що розмова з міністром ні до чого хорошого не приведе, і пішов до дверей кабінету, як на дибу.

– Прошу, – запросив міністр, сухо привітавшись. Сер Елвіс з почуттям власної гідності виставив уперед довге підборіддя і сів, не торкаючись спинки стільця.

– Я викликав вас, полковнику, щоб обговорити з вами плани подальшої роботи, – зловороже глянув міністр. – За час вашого керівництва школою зроблено чимало хороших справ. Ми високо цінуємо ваші заслуги перед батьківщиною. Але, зрозумійте, ніщо не може виправдати становища, що склалося у школі зараз…

Сер Елвіс сидів непорушно, ніби все почуте його не стосувалося.

«Старий півень!» – роздратовано подумав міністр, але, вчасно згадавши, що і йому вже за п'ятдесят, поблажливо продовжив:

– Ми востаннє надаємо вам можливість реабілітувати себе. У противному разі… самі розумієте, – відставка!

По обличчю Рочестера пройшла тінь. Міністр замовк, сподіваючись почути відповідь полковника. Але той мовчав.

– Провали ваших агентів стали таким же звичним явищем, як туман у нашій столиці, – саркастично посміхнувся міністр своєму каламбуру. – На Україні нам потрібний хороший, старого гарту агент, а не такі необстріляні юнаки, яких ви випускаєте із своєї школи. Кого б ви могли запропонувати?

Сер Елвіс ворухнувся і байдуже знизав плечима. – У мене такого немає…

– Є! – заперечив міністр. – Ваша референтка…

– Вибачаюсь, але в школі багато справ… – В очах Рочестера міністр помітив непідробний жах.

– Хіба вам замало одного Террі? У мене склалося враження, що майор – енергійна і ділова людина.

– Він тільки добрий виконавець, без жодного натяку на фантазію і натхнення, – гаряче заперечив сер Елвіс.

– Гадаю, що обов'язки фантазера ви візьмете на себе!

У величезному кабінеті запанувала тиша. Рочестер тоскно втупився у підлогу. В уяві постав образ Ірен – енергійної, з тверезим розумом і міцною рукою. Він пожував губами і зробив останню спробу зберегти її біля себе:

– У мене зараз закінчує курс навчання провідник Богун з України – досвідчена, вдумлива людина. У разі потреби курс можна і припинити…

– Богун піде туди по своєму каналу, – перебив його міністр. – Хіба ви не розумієте, що йому доведеться витрачати безліч зусиль і енергії тільки на те, щоб зберегти своє життя нелегала. А далі? його інформація буде найнікчемніша, до того ж надходитиме до нас через другі руки – мюнхенський провід. Ми хочемо мати там людину, безмежно віддану нашій справі, зрештою потрібна ревізія. Не подобається мені мишача метушня цього зверхника. – Міністр скривився, мов від зубного болю. – Витрачаємо безліч грошей, а віддача – мізер…

Рочестер прикрив совині очі тонкими, майже прозорими повіками: він уже не міг боротися за Ірен. «Якщо я зараз подам у відставку, – подумав він, – це, однак, її не врятує. Треба погоджуватись. У цьому разі я зможу стежити за розвитком операції особисто».

Міністр терпляче чекав згоди Рочестера. Він був поінформований про роль місіс Кабардіної у школі і розумів, наскільки це важка втрата для полковника. Але він знав і те, що в Рочестера немає іншого виходу.

Нарешті сер Елвіс розплющив очі і глянув на міністра.

– Гаразд, – видихнув він. – Я» займуся розробкою операції.

Ірина, мов на крилах, гнала машину на квартиру Богуна.

– Сергію Петровичу! – вигукнула вона мало не з порога. – Ми з вами їдемо додому!

– Стривайте, Ірино Олександрівно! – зупинив її Сергій. – Поясніть, що трапилося? Я нічого не розумію…

Ірина плюхнулася у крісло і перевела подих.

– Зачекайте, зараз усе розповім. Полковник був у міністра, і той примусив його дати згоду на те, щоб я з вами йшла на Україну. Ви як звичайний провідник, а я – як ваш дублер і наглядач. Як вам це подобається?

Сергій підійшов до неї і взяв її руку в свою.

– Я дуже радий, що так все вийшло. Не хотів говорити вам заздалегідь, але я надіслав Микитенку прохання, щоб розробили план вашого повернення на Батьківщину. Але якщо так…

Ірина вдячно глянула на Богуна.

– Вас на завтра викликає Рочестер. Хоче серйозно говорити відносно нашої спільної подорожі.

– От і чудово. Тільки передайте, будь ласка, майору Террі, що я з поважних причин не зможу бути присутнім на заняттях по стрибках з парашутом.

Рочестер зустрів Чигрина коротким кивком голови.

– Вас уже повідомили про припинення навчання і термінову відправку?

– Так, сер! – виструнчився перед ним Сергій.

– Про деталі переходу ви дізнаєтесь від місіс Ірен та майора Террі. Я ж викликав вас для того, щоб обговорити подробиці, що стосуються графині. – Рочестер поплямкав губами.

Чигрин занепокоївся: «Що він надумав? Мабуть, ставитиме якісь умови…»

Немов на підтвердження його думок, сер Елвіс заговорив: