Чтение онлайн

Ще здалеку Чигрин помітив двох хлопців, які виписували ногами хитромудрі кренделі. Коли вони наблизились до Беня, Сергій голосно сказав:

– Ач, як понабиралися!

Почувши ці слова, хлопці зупинилися і почали підступати до Беня, розмахуючи кулаками:

– Ц-це ти, падлюко, сказав? Ти?…

– Та відчепіться ви! – Бень вийняв руки із кишень, щоб відштовхнути їх і, мов підкошений, упав на коліна. Двоє «п'яничок» скрутили йому руки так, що той аж посинів на обличчі.

Чигрин рвонув убік.

– А-ах-ах, сволота! – вилаявся Бень, нелюдським зусиллям намагаючись вирватися з цупких рук. Він дивився услід Богуну і за кілька секунд побачив, як той зник у натовпі.

– Все! – видихнув Бень.

– Шкода, двоє інших втекли! – з досадою в голосі сказав один із співробітників органів безпеки. – Але й тих скоро впіймаємо! – Із люттю глянув на Беня.

Машина, в яку вони сіли, рвонула з місця…

Епілог

Зверхник під'їхав до чепурненького особнячка, як завжди, у супроводі поважної охорони. Сьогодні він знову приймав гостей. Пожалували сам полковник Рочестер і майор Террі. Лящ ще посидів у машині, чекаючи, поки охоронці відчинять йому дверцята, і поволі вивалився з неї. Міцно став на кривуваті ноги, озирнувся. Спадав вечір. Від потемнілих дерев тяглися довгі тіні. Зверхник вдихнув на повні груди сухе, настояне на травах повітря, заклав руки за спину і попрямував до будинку.

«Гості» були вже на місці. Сер Елвіс сухо кивнув на ґречне привітання зверхника і одразу ж відійшов до вікна. Майор, не піднімаючи голови, порпався у якихось паперах.

Зверхнику це не сподобалося. Він насупив рідкі брови, сів на стілець, кумедно випнув кругле черевце. Террі, спостерігаючи за ним спідлоба, – ледь помітно всміхнувся: «Щоб бути зверхником при такій зовнішності, треба, мабуть, бути дуже зухвалою людиною…»

– Я хотів доповісти, панове, про стан справ у героїчному підпіллі, – розпочав Лящ. – Але, гадаю, треба випити за ваш приїзд і вже потім стати до розмови.

Він підморгнув своєму незмінному охоронцю Богдану Маціву, який незмінно чатував за його спиною.

– На честь вашого приїзду, панове, є невеличкий сюрприз, – повів зверхник далі, але Рочестер круто повернувся до нього і махнув рукою:

– Не треба цих церемоній… І сюрпризів ваших теж не треба. Прошу вас, майоре.

Террі подав зверхнику вирізку з радянської газети, і Лящ прочитав заголовок: «Кінець Утяя і його поплічників». Замітка була надрукована під рубрикою «Із залу суду».

– Продався, с-сучий син… – прохрипів зверхник, швидко пробігши по рядках. – Коли ж це було опубліковано?

– Два дні тому, пане зверхнику, якщо бути точнішим – у суботу, – поблажливо пояснив Террі.

– Здається, Утяй був закинутий на Україну два роки тому? – запитав Рочестер.

– Так, два роки тому… – похнюпився зверхник.

– Якщо навіть припустити, що він не одразу потрапив до чекістів, то все одно сидить у них довгенько, бо встигли вже й слідство провести, і оцей спектакль із судом влаштували. А якщо…

– На мою думку, панове, – втрутився майор Террі, – Утяй потрапив за грати одразу ж, бо за весь час його присутності у краї не було жодного хоча б тривожного повідомлення. З цього можна зробити висновок, що ми з вами працювали на чужого дядю.

– Я абсолютно з вами згоден, – перервав його полковник Рочестер. – Два роки нас обдурювали, як малих дітей. І це'могло статися тільки з вашої вини, пане зверхнику! Замість Утяя до краю повинні були йти саме ви, але вам більше до вподоби махінації з фальшивою валютою, ніж справжня робота. Гадаєте, що ми нічого не знаємо про спекуляцію доларами?

– Ви не маєте права так говорити зі мною! – закричав Лящ. – Я ще зверхник…

– Дозвольте запитати, яким підпіллям і якими людьми ви керуєте? – уїдливо запитав Рочестер. – Судіть самі: у краї навряд чи залишився хоч один бойовик, польський провід цілком розгромлений…

– А Бень, Бень же там залишився.

– Ви й про це не знаєте? – здивувався майор Террі. – Ви дозволите, сер? – звернувся він до Рочестера.

– Прошу, майоре…

– Так от, – продовжив майор Террі, – ми нещодавно одержали повідомлення про те, що Богун по дорозі на Україну розшукав у Польщі Беня і разом з ним був виявлений польськими працівниками держбезпеки. Богун зник невідомо куди, а Бень зараз знаходиться за гратами. Про це ми дізналися від охоронця Беня, який чудом уцілів і, вже не вірячи вам, звернувся до нас по допомогу…

Вислухавши це, Лящ зовсім знітився, і від його величного вигляду не лишилося й сліду.

– Чому мені ніхто і ніколи нічого не говорить? – гримнув він на Маціва. – Чому я повинен про такі речі дізнаватись останнім? Але у мене є ще сила! – раптом заволав він. – Я ще всім покажу…

– Облиште! – зупинив його полковник Рочестер. – Набридло… Ви, пане, могли б бути актором, коли б свого часу не зайнялися політичними аферами. Хотів би я знати, скільки грошей, що їх було передано нами для розгортання підпільної боротьби, осіло у вашій кишені?

– Що ж тепер буде зі мною? – уже цілком серйозно запитав Лящ. – Я вже старий…

Рочестер здвигнув плечима і глянув на Маціва, який непорушно стояв у кутку кімнати з таким виглядом, ніби все, що відбувалося тут, зовсім його не цікавило.

– То що, може, вип'ємо з горя? – запитав зверхник.

– Ви невиправний, добродію! – розвів руками майор Террі. І одвернувся до вікна.

– А ви, полковнику, де наше не пропадало? – звернувся той до Рочестера.

– Я вже тут не керую, шановний, – сухо сказав полковник. – Ось мій спадкоємець! – кивнув він на Террі.

«Он воно що! І тобі дали по шапці!» – зловтішно подумав Лящ, але вголос співчутливо промовив:

– Здається мені, і вас не обійшла лиха година, пане полковнику. Як у нас кажуть, усі там будемо!

Рочестер рішуче обірвав зверхника:

– Я ще не подавав у відставку! Отже, поки що ви будете виконувати мої вказівки!

– Слухаю, сер! – підскочив той і слухняно виструнчився. – Ви вже дозволите мені йти?

– Так, ви вільні.

Зверхник коротко зітхнув і, не попрощавшись, вийшов із кімнати. За ним, мов робот, прогупотів чобітьми Маців.

– Ви справді «сподіваєтесь від нього якихось рішучих дій? – здивовано запитав майор Рочестера, коли за ними зачинилися двері.

Полковник нічого не відповів. Він мовчки дивився у вікно і бачив, як відбуває зверхник неіснуючого українського підпілля.

Террі підійшов до нього.

– Гадаю, – сказав він, – від цього блазня нічого чекати більше якогось істотного.

– Наскільки я вас зрозумів, – різко повернувся до нього сер Елвіс, – він уже непридатний для справи ні морально, ні фізично. Чи не так?