Чтение онлайн

Про оформлення такої організації зо мною говорив Хвильовий. Він казав, що взагалі після розгрому Шумськизму, після розгрому гасел і закликів, що він їх пропагував у своїх літературних виступах – всякі спроби легальної боротьби треба залишити, бо це ніяких реальних наслідків не дасть, а треба переходити на запільну роботу. Він говорив, що вже єсть погодження між б. боротьбистами (Шумський, Полоз, Приходько), укапистами (Річицький, Авдієнко), з групами галичан (Косак і т. п.) про утворення так званого «національного блоку» для антирадянської роботи. Говорив, що до цієї організації вже увійшли з письменників Досвітній, Яловий і пропонував увійти до неї й мені.

Я погодився.

Робота організації полягала в підготовці повстань серед куркульського селянства, поскільки було видно, що заможня частина українського села до колективізації не пристане, вона до нових форм сільського господарства ставиться вороже, одже цю ворожість легко можна використати, скерувавши її для одвертих повстанських дій проти Радянської Влади.

Із способів, що ними користувалася ця контр-революційна організація, треба було взяти до уваги ще й пресу, театр, художню літературу. Нам, як робітникам літературного фронту, письменникам, слід в своїх творах, статтях і т. д. туманно дискредитувати роботу Радянської Влади.

Одже, таким чином з 1927 року я був уже в контр-революційній організації.

Організація ця, вербуючи до своїх лав людей, що безпосередньо стикалися на низовій роботі з селянством, застосовуючи репресивні заходи до селянства, найбільше колгоспного й бідняцького-середняцького – надуживаючи навмисно цими репресіями дискредитувала заходи Радянської Влади на селі, викликаючи в населення незадоволення проти Радянської Влади й Комуністичної Партії. Всі оті так звані «розкуркулення» бідняцько-середняцьких господарств, кепкування й знущання з колгоспників при хлібозаготівлях і т. д. все то і єсть робота контр-революційної організації, що таким способом дискредитувала Комуністичну Партію і Радянську Владу в очах населення.

Само собою розуміється, що разом з цим пропагувалося й інформувалося про те, що закордон дуже цікавиться Україною, що там уже вирішено одірвати Україну від Росії, що треба готуватися до того, щоб гідно зустріти визвольників од московського «ярма».

Почалися арешти членів організації. Арешт Ялового знаменував собою, що організацію викрито. Хвильовий – стріляється, бо ясно вже було, що його чекає доля Ялового. Треба щось робити, рятуватись. Порадившись з Досвітнім, вирішаємо роз’їздитися по селах, щоб там, прикриваючись ніби роботою по вивченню колгоспів і колгоспного господарювання, замилити очі й перечекати небезпечний час.

Приїхавши до Харкова, я взявся до роботи. За матеріялами над політвідділами МТС, щоб тим самим приспати пильність державних органів і одвести від себе очі.

Але не пощастило. Арешт.

9. I.1933 [13] року Остап Вишня

Допросил Бордон

Харків 11.І.34

Дорогий Мум!

Була у слідчого.

Ми всі здорові.

Живемо потроху.

Цілуємо тебе всі і любимо.

Думаю про тебе кожну хвилину.

Вітають тебе всі.

Ми цілуємо, любим[о] і чекаємо.

Варя. Вячко і Мурка.

Коло нас все добре. За нас не турбуйся. Любимо тебе дуже, дуже…

З 1928 року, я на пропозицію Миколи Хвильового вступив до контр-революційної організації, так званої «об’єднаний національний блок», що поєднував у собі боротьбістів, укапістів і взагалі всі антирадянські націоналістичні елементи.

Мета організації – повалення Радянської Влади й організація буржуазно-демократичної України, держави самостійної, тобто одірваної, відділеної від Російської Соціялістичної Радянської Республіки.

Коли Комуністична партія розгромила шумськизм і хвильовизм – було ясно, що легальна боротьба з політикою партії і Радянської Влади не дасть бажаних для укр. націоналістів наслідків, повстало питання про перехід на нелегальне становище й на запільну роботу.

Не можу точно сказати, коли саме заснувалася названа контр-революційна організація, – я увійшов до неї 1928 року, завербований Миколою Хвильовим.

Які причини спонукали мене піти до нелегальної, запільної контр-революційної організації?

Я вже казав, що мрії укр. націоналістичних елементів на те, що партія і робочий клас під тиском Шумського в партії, Хвильового на культурному фронті – піде на поступки, тоб-то стане на шлях українізації пролетаріату, стане на шлях одмінного національно-культурного будівництва на Україні – ці мрії провалилися. Партія на це не пішла. Треба одже шукати інших шляхів, треба було боротися з так званим «московським централізмом», а для цього треба йти в запілля для організації всіх націоналістичних сил і способів, щоб добитися свого, створити самостійну буржуазну Україну.

На літературному фронті ознаки такої боротьби були ще 1925 року (здається), коли літературна організація пролетарських письменників «Гарт», яку тоді очолював Христовий (Блакитний уже хорів у той час) – боролася з тим, щоб не працювати разом з російськими пролетарськими літературними організаціями, тоб-то вела курс на «самостійність» у літературному процесі на Україні, на його відмінність од процесу російського.

Виступи Шумського й Хвильового, як я тепер собі аналізую всі події – були кільцями того ж самого національного ланцюга на Україні.

Організація націоналістичної літературної організації «Вапліте», що потім перетворилася після її ліквідації на групу «Літературний Ярмарок», а далі випливла, як літературна організація «Пролітфронт» – все це подальші етапи боротьби з лінією партії в літературі, які (етапи) суть продовження давньої націоналістичної лінії в літературі. І «Вапліте», і «Літературний Ярмарок», і «Пролітфронт» партія розгромила. Звідси – незадоволення. Це одна з причин, так сказать, літературного характеру, що штовхнула мене в обійми контр-революційної організації.

Об’єднання наркоматів (Наркомфін, Наркомзем, Наркомтяжпром і т. д.), тоб-то єдине від Росії керування економікою України розцінювано було, як похід узагалі проти України, як відібрання від України її прав і привілеїв, самостійної Радянської республіки – це була друга причина мого вступу до контр-революційної організації. Треба було боротися з цими посягательствами на Україну, а боротися можна, так думалося, тільки нелегальним способом.

Становище літературного фронту в РСФРР і в УСРР. Думалося, і ці думки всіляко підігравалися, що українську літературу вважається за літературу другого сорта, що на видання української літератури дається мало паперу, що взагалі видавнича справа на Україні держиться в чорному тілі, що коштом українських видавничих закладів видається російська література, тоб-то все те, що за розподілом має діставати Україна, все воно залишається в Москві і йде на задоволення потреб російської літератури і російських письменників. Що російські письменники краще забезпечені матеріально, ніж українські, що вони мають і більші за твори гонорари, і більші своїх творів тиражі. Що російські письменники мають змогу часто бувати за кордоном для поширення своїх творчих горізонтів, що вони там живуть подовгу, а для українських письменників залишаються від цього тільки шматочки. 3 цим, гадалося, треба боротися. Для цього треба контр-революційну організацію, щоб скинути владу, що так «обіжає» Україну на фронті літературному. Говорилося також, не вважаючи на те, що на Україну з видавничих фондів, з видавничих можливостів припадає дуже малий відсоток, який ніяк не може задовольнити потреб українських письменників, не вважаючи на це все, на Україні видається дуже багато творів російських письменників, видаваних уже в Москві. Отже, таким чином, виходить, що навіть та невелика частина паперових і взагалі поліграфічних можливостей, що їх має в своїм розпорядженні Україна, і вона (частина) не йде цілком для українських письменників, а ще й тут ділиться між письменниками України і письменниками Росії.