Чтение онлайн

Осередок при Видавництві «Молодий Більшовик», на чолі з Грицаєм. Решти членів цього осередку я не знаю. Цей осередок дбав про видання певної літератури для молоді, затуманюючи молодечі голови націоналістичним мотлохом.

Осередок при Видавництві УРЕ (Українська Радянська Енциклопедія). Тут працювали такі, як Біленький (Березинський), Фалькович, Річицький, Лозинський, Рудницький, Бадан і т. д. Їхнє завдання було подати Енциклопедію у відповідному дусі, тоб-то ні в якому разі не в дусі радянському, партійному, а навпаки в дусі націоналістичному.

Розуміється, що і в таких вищих наукових закладах, як ВУАМЛІ, ВУАН, були свої осередки, свої люди, що працювали для організації і на організацію.

В галузі театрального фронту малися такі форпости націоналістичні, як «Березіль» на чолі з Курбасом, такі робітники, як Христовий.

Одже, як бачимо, культурний фронт, на якому я провадив контр-революційну роботу, був густо вкритий сіткою осередків цієї організації.

Я вже не кажу, про такі суто-літературні організації, як «Плуг», «Вапліте», «Літературний Ярмарок», «Пролітфронт», – що вся їхня робота провадилася під гаслом національної культури і літератури, національної і формою, і змістом.

Говорячи про контр-революційну роботу організації, не можна обминути фігури М. О. Скрипника. Я ні від кого з товаришів не чув, щоб Скрипник був членом контр-революційної організації, але що його постать була така, на яку звертали ми погляди в своїй контр-революційній роботі. Ми думали і знали, що М. О. Скрипник за українську культуру, взагалі за надання Українській Радянській Республіці всіх прав і привілеїв, як республіці самостійній, ми знали, що він обстоює і самобутність українського культурного процесу і відмінність економічного розвитку УСРР. В його особі ми уявляли той стовп, що завжди захистить, завжди підтримає нас у наших домаганнях іти в своєму розвитку відмінним шляхом від РСФСР.

Ясно, що робота контр-революційної організації не обмежувалася тільки роботою на культурному фронті.

Я, на превеликий жаль, мало обізнаний роботою на інших фронтах, хоч, само-собою, розуміється, така робота безперечно провадилась.

Організація, як я вже про це казав, вживала всіх способів роботи, від агітації до інтервенції, бо метою ж її було скинути, поваляти Радянську Владу і відокремити Україну від СРСР, зробивши її, Україну, буржуазно-демократичною республікою. Щоб це здійснити роботи на самому культурному фронті було б замало, одже до методів боротьби з Радянською Владою запроваджувалося і підготовку повстання, і терор, і підготовку інтервенцій.

Детальних свідчень про цю роботу я дати просто не маю змоги, бо з конкретними випадками цієї роботи не обізнаний. Але це, знову повторюю, аж ніяк не знімає з мене відповідальност[і] за роботу організації в цілому.

Найжвавіше взагалі пішла робота організації, коли до влади в Німеччині прийшов Гітлер. Заворушилася контр-революція на еміграції, пожвавішала робота і тут, на Радянській Україні.

3’явилися надії на скорше визволення України, бо видно було, що без втручання чужоземної сили, самім нам розраховувати на реальні наслідки надії мало.

В 1933 році Україна з прориву вийшла, на Україні добрий урожай, колективи зміцніли, селянство в масі втяглося працювати, одже ґрунт для роботи захитався.

Почалися майські арешти. Видно було, що організація провалилася, її викрили. Арешт Ялового – обухом по голові вдарив усіх нас. Постріл Хвильового підтвердив, що справа безнадійна, що вихода для Хвильового іншого, крім самогубства не було, бо однаково його спіткала б доля Ялового, як вона спіткала всіх нас.

Із способів підготовки настроїв протирадянських треба ще вказати роботу членів контр-революційної організації, що працювали на селах, як уповноважені партії при хлібозаготівлях, засівкомпаніях та інших сільсько-господарських роботах. Вживаючи різного рода репресій, надуживаючи цими репресіями, роблячи це іменем партії, іменем Радянської Влади – вони, члени організації обурювали й підбурювали населення проти влади й партії. Але про це вже я говорив у попередніх своїх свідченнях.

Арешти, самогубство Хвильового, самогубство Скрипника – все це зовсім зруйнувало і деморалізувало роботу організації. Я був усе літо на селі ущент знервований і здеморалізований. Усі ці події сильно вплинули на мою нервову систему і я, по приїзді з села, почав приводити себе до порядку, почав лікуватися.

Невдовзі і мене було заарештовано.

Яка ж мета була організації, чого вона хотіла, куди вона йшла? Мета була одна. Поваливши Радянську Владу, завести буржуазно-демократичний лад, і відокремивши Радянську Україну від Союзу Радянських Соціялістичних Республік – здійснити ідею всіх українських націоналістів – утворити Соборну Україну.

13. I.34 р. Остап Вишня

Допросил Бордон

«…В прошлых своих показаниях я уже говорил о том, что в отношении меня, ВИШНИ и СЛЮСАРЕНКО, решающую роль в повороте к террору сыграл выстрел ХВИЛЕВОГО, который прозвучал в атмосфере наивысшего напряжения.

Для нас этим выстрелом была решена проблема дальнейшей борьбы, но практическое разрешение вопроса к этому времени не имело еще своего принципиального решения в верхах организации и потому наши настроения не нашли своего применения.

Моя командировка на село, затянувшаяся до сентября, несколько оторвала меня от деятельности организации, но возвратившись в Харьков после разговоров с О. ВИШНЕЙ и СЛЮСАРЕНКО я установил, что наряду с общей растерянностью в рядах организации ведется борьба за сохранение своих позиций и в этой борьбе вопрос о терроре занял ведущее место.

Вопрос о терроре был решен и О. ВИШНЯ информировал меня о том, что я и СЛЮСАРЕНКО под его руководством должны совершить нападение на ПОСТЫШЕВА.

По этому же вопросу, в частности, конкретно о плане, последующий разговор я имел с ОЗЕРСКИМ, вызвавшим меня на совещание в помещение ДВУ. На этом совещании помимо меня, присутствовал и ПИЛИПЕНКО и здесь я от ОЗЕРСКОГО, как от лица, входящего в состав руководства организации, услыхал решение, о котором перед этим проинформировал меня ВИШНЯ.

План нападения состоял в том, что по инициативе руководства в предоктябрьские дни организовывалась делегация писателей к ПОСТЫШЕВУ. Войдя в состав делегации, наша терристическая тройка и должна была произвести покушение в здании ЦК.

Вопрос о вооружении дела не тормозил, т. к. я персонально имел два револьвера, одним из них мог снабдить кого-либо из членов тройки в случае отсутствия оружия у них.

Во время этого разговора с ОЗЕРСКИМ я понял, что убийством ПОСТЫШЕВА далеко не ограничиваются террористические планы организации, что террор будет направлен против всей основной верхушки партийного руководства украинской организации, конечно и против БАЛИЦКОГО, непосредственно руководящего разгромом нашей организации, но конкретных фамилий лиц, намеченных к террору ОЗЕРСКИЙ мне не называл, очевидно, в целях конспирации.

После этого совещания, имевшего место в средних числах октября, я, проживая в одном доме с ВИШНЕЙ и СЛЮСАРЕНКО, неоднократно встречался с ними у меня на квартире и мы обсуждали детали нападения. Стрелять первый должен был ВИШНЯ, и лишь в случае его промаха вступали в строй я и СЛЮСАРЕНКО…»

«…На одном из этих совещаний, происходившем в предоктябрьские дни (в последних числах октября 33 г.) в разговоре об оружии я помянул о том, что у меня помимо револьверов, имеется еще ручная граната, которую можно было бы использовать для покушения.