Чтение онлайн

— То що ви скажете? По телефону ви мене заспокоювали — мовляв, хвилюватися не треба. Лікаря викликали? — спитав Канае, як тільки сів на дзабутоні, схрестивши ноги.

— Аяко-сан не веліла кликати лікаря, бо, мовляв, нічого страшного, і я поклала її в постіль. Вона сказала, що це в неї від спеки, і що скоро поправиться. Я теж гадаю, що організм витримає.

Влучивши момент, господиня принесла з кухні склянку холодного ячмінного відвару. Канае випив його одним духом і здивовано запитав:

— А чого це з нею трапився сонячний удар? Так багато ходила?

— Та начебто. Десь о десятій ранку сказала, що трохи прогуляється, а повернулась аж о пів на третю. Якраз у найбільшу спеку. Я аж злякалася: прийшла бліда, як стіна ледве до порогу допленталась, так і сіла там.

— А зараз спить?

— Я оце недавно заглядала: спить, як немовля. Видно, це тільки я така полохлива. Ще й вам клопоту завдала,— бідкалася стара, дивлячись на гостя ласкавими очима.

— Та байдуже! Якби не це, я не вирвався б з роботи. Так значить, Мотоко-сан подалася до Хіросіми?

— Мабуть, щось її стривожило, якщо вона ні сіло ні впало зірвалась і поїхала. І Аяко-сан здивувалася. Через тиждень річниця вибуху водневої бомби, то, може, вона вирішила навідатися на могили рідних? Ви не скажете, чи планується якось відзначити цю дату в Хіросімі?

— Я гадаю, Мотоко-сан не візьме участі в такій церемонії. Може, її поїздка якось пов'язана з написом, вирізьбленим торік на пам'ятнику жертвам водневої бомби? „Спіть спокійно. Помилка не повториться”. Її душа його зовсім не приймає.

— Щось її мучить.

— А пам'ятаєте, коли я завітав до вас перший раз,— Канае звернув розмову на інше, щоб якось розвіяти сумний настрій господині,— ви разом з Аяко-сан в один голос твердили, що Мотоко-сан якась дивна людина. Тепер я бачу, що це правда. Та коли вона поїхала?

— Позавчора.

— А між її поїздкою й сонячним ударом Аяко-сан нема ніякого зв'язку?

— Та хто його зна…

Збентежена стара примовкла, а в голові Канае завирували здогади. „Через щось Мотоко з Аяко не поладнали, тому одна з них вирушила з дому, а друга бродила в спеку по місту і схопила сонячний удар. Та яка тому причина. Тут роздуми Канае натрапили на перешкоду.— Може, все це сталося через мене? Мабуть, після прогулянки в парку з Аяко й Ген-тяном між дівчатами відбулася неприємна розмова, яка згодом, поки я, лінивий, відсиджувався вдома, віддалила їх одну від одної ще більше… Ні, навряд,— відразу заперечив він сам собі.— Неймовірно, щоб я був у цьому винен. Причину треба шукати в минулому. Видно, щось внутрішнє спонукало Мотоко до поїздки в Хіросіму. Та й Аяко вешталася по місту під палючим сонцем теж з якоїсь іншої причини. Між цими двома фактами, мабуть, немає жодного зв'язку, тим паче я тут ні при чому. Краще загляну до Аяко-сан: як там вона почувається? Бо навіщо ж я сюди прийшов?”

Залишившись один у їдальні (стара вийшла до кухні), Канае оглянувся на город.

— Нісімото-сан, можна мені полити город? Просто так, щоб не нудитися. Земля пересохла,— озвався він.

— Буду вам тільки вдячна. Я закинула поливання, бо це мені вже не під силу. А от їсти скоро приготую.

— Та я прийшов не для того, щоб ви мене вгощали.

— Нічого, чимось особливим я вас не балуватиму. Може, тим часом і Аяко-сан одужає. Вона від учора разом зі мною їсть. Напевно, одній сумно.

Канае підкотив холоші, зняв шкарпетки і зіскочив босяка з веранди. Ступні обпалила нагріта за день земля, і його охопила радість — так, наче він повернувся в далеке дитинство. Обійшовши будинок, він швидко накачав у відро води з криниці.

— Маєте ще одне відро?

— Сома-сан, не ходіть босі, взуйтеся в гета [40]

— Так приємніше!

— А де Ген-тян? Як прийде, то пошліть його до мене, хай пограється зі мною.

Усміхаючись, стара дивилася, як гість поніс два відра води на город.

— Я йду до крамниці і як побачу Ген-тяна, то скажу, щоб допоміг вам!

Галасливий хлопчак з'явився тоді, коли Канае вже обливався потом. Частина досить просторого городу була старанно оброблена, на ній росли помідори та огірки. Ген-тян тільки заважав поливати, але Канае не показував цього й весело перемовлявся з ним.

Коли, закінчивши роботу, Канае з порожніми відрами наближався до веранди, то побачив на ній Аяко. Її очі, звернуті до нього, світилися радістю.

— Вам вже краще? Ви давно тут сидите?

— Давненько. Ви працювали з таким запалом, що я не сміла озватися до вас.

— Дарма ви такі сором'язливі. Може, ви передчасно встали?

— Та ні, нічого. А чого це ви, Сома-сан, серед білого дня до нас завітали?

Умостившись на веранді, Канае здивовано глянув на дівчину.

— І ви ще питаєте, чого? Нісімото-сан повідомила мене по телефону, що ви в тяжкому стані, бо з вами трапився сонячний удар, і я миттю прилетів сюди.

— Ой, що ви кажете! — Аяко зашарілася. Навіть рум'яна на її блідих щоках стали яскравіші.— Пробачте. Я не знала, що натворила Нісімото-сан. З нічого.

Дрібний стукіт ножа на кухні припинився, а натомість почувся голос старої:

— Аяко-сан, не сердьтеся на мене. Це я зі страху за вас викликала Сома-сана. Думала, з ним буде мені спокійніше.

— Це я в усьому винна.

Аяко ще дужче почервоніла. Тепер вона мала такий пригнічений вигляд, що Канае навіть стало жаль її.

— Так усе-таки що з вами сталося?

— Нічого особливого. Просто забагато ходила опівдні по місту.

— У таку страшну жару? Щоб ходити по Токіо, треба загартовуватися в горах або на морі.

— Ген-тян не дає мені спокою — все питає: коли ви поведете мене купатися?

— Може, й справді підемо? Всі разом.

— Купатися? Ні, я соромлюся.

Канае засміявся й відповів: „Я теж соромлюся. Бо плаваю, як сокира”,— але тут-таки здогадався, що, мабуть, їй боязно показатися перед ним у купальнику. „Що за старомодна дівчина!” — подумав він про неї насмішкувато і водночас з любов'ю.

— Тоді, може, подамося в гори? Я б узяв відпустку наступного тижня. Правда, ще не знаю, куди їхати. Думав податися на батьківщину.

В промінні надвечірнього сонця листя клена взялося багрянцем, а трава біля веранди поринула в тінь. Почали своє надривне сюрчання цикади.

— Ген-тян, заходь у дім! — покликала з кухні Нісімото хлопця, що з невеликою поливальницею бродив між деревами.— Сома-сан, прошу й вас!

— А все-таки чого ви серед дня вибралися до міста? Мали якусь невідкладну справу? — стежачи за Ген-тяном, допитувався Канае в Аяко, що сиділа поруч.

— Шукала роботи або хоч підробітку.

— Роботи? Але ж ви вчитеся.