Чтение онлайн

Дарина чи не вперше глянула на Люсика холодними, немов чужими, очима. Гарний він, ніде правди діти. Як уламок крижини. Бездоганно випрасувана сорочка, накрохмалений білий халат, але замість серця — грудка залежалого крохмалю.

— Ми усе з’ясували, Ігорю? — вкрадливий шепіт Дарини подіяв на нього сильніше, ніж крик — Люсик аж підстрибнув. — Тоді я піду. Дуже втомилася, знаєш. Та й чекають на мене.

— Хто?!

— Єлисей.

— Що за один? — Ігор роздратувався. Видно, не чекав, що вона так швидко знайде йому заміну. Певен був, що вона ридатиме у подушку і потайки бігатиме до нього на побачення, як було колись. А дзуськи! Даруся випросталася, розвернула плечі.

— Мій хлопець, хоч це й не твоя справа. Він працює охоронцем. Так що лиши мене у спокої, бо будеш сам собі носа виправляти!

З цими словами Дарина, наче лебідь, випливла з кабінету.

Минуло три тижні відтоді, як Даруся повернулася з Парижа.

Робота, як і раніше, забирала майже весь її час. Зате вдома на неї чекав навдивовижу вихований і чемний кіт Єлисей. Вечорами, коли Дарина сідала у крісло і занурювалася у підручники та самовчителі з англійської мови, ще старі, придбані на книжковому базарчику, кіт, хоча він і був ще зовсім маленький, але поважний вираз зеленкуватих очей не дозволяв називати його кошеням, зстрибував їй на коліна, згортався там клубочком і починав заспокійливо муркотати. Даруся випробовувала на ньому здобуті навички, вголос зачитувала уривки англійських текстів та відпрацьовувала діалоги. Єлисею явно подобалося це навчання. А днів за десять після початку своїх занять Даруся знайшла репетитора з англійської.

— Хочу навчитися не тільки розуміти мову, а ще й говорити нею, — пояснила вона спочатку котові Єлисею, а потім викладачці. — Знання зайвими ніколи не бувають.

— Твоя правда, — зраділа пані Леся, старенька, років вісімдесяти, репетиторка, давня приятелька пані Квітослави, що й досі мала дзвінкий голос, чудовий слух та міцну пам’ять.

— Зараз закордоном дуже популярні наші доглядальниці. Мову знатимеш — зможеш виїхати, добрі гроші заробиш, та не в Польщу чи Італію, а до Англії чи й до Штатів.

— Так. А ще мені треба привітати з Новим Роком одну дуже хорошу людину, що мешкає у Штатах. Написати їй… йому щось святкове.

Пані Леся дрібно закивала, згоджуючись.

— То напишеш. Ти молода, тямуща, в чому проблема? Ми почнемо з азів, але сама побачиш, як все вдало піде, за належної праці. Самовчителі та підручники — то дуже файно, але мову вчать на практиці. Тільки у розмовах, якщо вже не виходить повністю у мовне середовище зануритися.

До репетиторки Даруся бігала тричі на тиждень, і дуже собі дивувалася: ну нащо це їй?! Лише для одного коротенького листа, для привітання Марка з Різдвом? Вона ж нікуди не збирається виїздити. І нема з ким їй балакати англійською, якщо не зважати на Єлисея. І все ж Дарина твердо вирішила навчитися, якщо вже взялася. Ото Марк здивується, коли побачить її листа! Тільки треба приписку зробити, що послугами перекладача вона не користувалася. А може, й не треба. Сам має здогадатися.

Якось майже непомітно добіг кінця грудень. Світ готувався до католицького Різдва.

Дарина, хоч і була греко-католичкою, саме двадцять п’яте грудня вважала початком зимових свят. А кінцем Водохрестя. Це було дуже зручно, сміялася вона сама до себе. За малим не цілий місяць світлих празників! Однак нинішнє Різдво мало для Дарусі вкрай гіркий присмак.

Прийшовши на роботу двадцять четвертого грудня, на католицький Святвечір, вона дізналася, що сьогодні у клініці ще одне, велике свято. Офіційно відзначали заручини Ігоря Люсика та Станіслави Палій. На співробітників чекала вечірка із шампанським, якого так не любив Ігор, канапками з ікрою і тортом.

— Я не піду, — сказала Дарина пані Валентині, котра й повідомила їй цю новину. Брови завідувачки зійшлися в одну лінію на переніссі.

— Це ще чому?

— У мене навчання ввечері. Я не можу.

— Один раз пропустиш. Усі присутні на роботі мають бути й там. Це наказ.

— Пані Валю, — твердо мовила дівчина, — ми не в армії.

— Мушу нагадати, що наша клініка є одна велика родина, — трохи пафосно проголосила Фельдфебель.

Дівчину від цього фарисейства аж пересмикнуло.

— Так, авжеж. Гадаю, Ілона Кац відчула, що таке наша сім’я, на власній шкірі.

Пані Горбань нахилилась аж до самого Дарчиного вуха, і стиха, але твердо сказала:

— Не тягай плітки, мала, якщо думаєш і далі тут працювати. Досить з мене Зірки Бриль. А не буде тебе на вечірці, то нарікай потім сама на себе. Усе, кінець розмови.

Вибору не було — Дарина підкорилася.

Удень дівчата перешіптувалися, що на заручини прибуде — ну, а як же ж без нього? — сам Степан Палій, власник клініки і батько щасливої нареченої.

Даруся ж почувалася, мов засуджена до страти. День пройшов, як у тумані. Після зміни Дарина прийняла душ, бризнула на себе туалетною водою, яку відтепер постійно носила у сумочці, закрутила своє неслухняне волосся у чемний вузлик на потилиці, і повільно, як важкохвора, попленталася до конференц-залу.

По дорозі її нагнала Зірка Бриль:

— Ну як тобі це паскудство? Ще й змушують дивитися на цю комедію.

— Угу, — погодилася Дарина. — Я через цього клоуна мушу англійську пропустити.

— Англійську, — здивувалася Зірка. — Я й не знала, що ти ходиш на курси.

Дарина була люта на себе, що прохопилася про свої курси. От уже вся лікарня пліткуватиме. Та втрачати вже не було що:

— А що маю робити? Чоловіка нема, дітей нема. Мушу я хоч чимось після роботи займатися.

Зірка, яка назагал була дуже доброю, раптом ніжно погладила Дарину по голові:

— Не сумуй, Дарусю, ти ще такого гарного чоловіка дістанеш, що ми всі охнемо!

Даруся хотіла щось заперечити та несподівано для себе промовчала. Як блискавка у голову вдарила думка: саме так, ще трохи, дівчинко!

З конференц-залу вже винесли всі зайві стільці, залишивши тільки ряд уздовж стіни. На довгих столах стояли келихи, наповнені шампанським та червоним вином, і обіцяне частування: крихітні бутерброди з ікрою, шинкою та сиром, цукерки, банани, яблука та апельсини, і кількаярусний, вже порізаний на порції білосніжний торт.

Медсестри та санітарки, які без халатів нагадували зграйку барвистих пташок, пурхали залою одна до одної, щось щебетали та багато пили. Здебільшого шампанське, заїдаючи його солодощами.

Дарці було сумно. Пригадався смак «Вдови Кліко» і десерт, який Марк для неї замовив. Пригадалися також власні божевільні мрії про шлюб із Люсиком. Що ж, варто глянути на ту, яка порятувала її, вирішила Дарина і рішуче проштовхалася до центру зали.

Ігор стояв біля високої, довгої, як жердина, панянки, у зеленому платті, й обіймав її за талію. Стася Палій повністю відповідала описові Зоряни, і водночас була дуже гарненькою, як і кожна закохана жінка.

Дарка перевела погляд на Ігоря. У його зіницях, здавалося, замість бісиків стрибали доларові значки.